Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

Могила Булатовича О.К.

Ольга Аленич, Наталія Голуб

Могила Булатовича О.К., 1919 (іст.). За селом, біля церкви.

Булатович Олександр Ксаверійович (1870, м. Орел, Російська Федерація- 1919, с. Луциківка Білопільського р-ну) – відомий дослідник Африки, лауреат Великої медалі Російського географічного товариства, герой боїв у Маньчжурії, гусар і чернець, відважний розвідник у роки 1-ї світової війни.

У 1873, після смерті батька, сім’я Булатовичів переїхала у Луциківку. У 1884 Олександра зараховано до Петербурзького Олександрівського ліцею, у якому готували дипломатів і вищих державних чиновників. Після закінчення ліцею він поступив на службу в царську канцелярію, потім служив у лейб-гвардії гусарському полку.

У 1896 з місією Червоного Хреста відправився в Ефіопію. Результатом першої експедиції Олександра Булатовича стала книга «Отчет о путешествии от Энтого до Баро», за яку він отримав орден святої Анни третього ступеню. У кін. 1897 Булатович поїхав в Ефіопію у складі офіційної російської місії, що відправлялась для встановлення дипломатичних відносин з незалежною країною.

Допомагав ефіопській армії вирішувати різні тактичні завдання, вміло вів переговори, чим заслужив довіру імператора Ефіопії Менелика ІІ, який нагородив Булатовича найвищою військовою нагородою країни – золотим щитом і шаблею. Вивчав невідомі райони Ефіопії, дослідив течію річки Омо на усій її довжині до впадання в озеро Рудольфа. За зібрану інформацію Булатовича прийняли у дійсні члени Імператорського Російського географічного товариства. У 1900 вийшла в світ його праця «С войсками Менелика ІІ».

У 1900 Булатович поїхав до Китаю, де допомагав бунтарям, які боролись з місцевими феодалами. Після повернення був нагороджений орденами Анни і Володимира, отримав звання ротмістра. Французький уряд пожалував йому орден Почесного легіону. У 1903 Булатович вийшов у відставку і прийняв схиму, отримав ім’я Антонія.

У 1911 останній раз відвідав Ефіопію, де вирішив питання про відкриття російської православної місії і доглядав за хворим Менеликом ІІ.

У 1914 Булатович відправився на Західний фронт у якості священика Червоного Хреста.

У 1918 отець Антоній повернувся у Луциківку, жив у невеличкій келії, де в ніч з 5 на 6 грудня 1919 був вбитий грабіжниками. Похований на кладовищі.

У 1949 на могилі Булатовича встановлено дерев’яний обеліск. У 1990 його замінено на мармуровий. У 1999 на місці, де стояв скит Антонія, збудовано капличку. У 2003 останки Булатовича перенесено з кладовища до церкви.

У 2004 на могилі встановлено гранітний обеліск /1,5 м/ з посвячувальним текстом та надгробну мармурову плиту /1,2 х 0,6 м/.

[Африка: Энциклопедический справочник. В 2-х т. – М., 1986. – Т. 1. – С. 372; Кацнельсон И. По неизвестным землям Эфиопии / И. Кацнельсон, Г. Терехова. – М., 1975. – С. 3, 185, 188, 190 – 191; Леотьєва Г. Г. Відомий у минулому і невідомий сьогодні О. К. Булатович / Г. Г. Леотьєва, Д. І. Яценко // Третя Сумська обласна наукова історикокраєзнавча конференція, 7 – 8 грудня 1999 р. – Суми, 1999. – С. 89 – 90; Веснич А. Герой не нашого времени / А Веснич // Панорама. – 2004. – 17 – 24 марта. – С. А8 – А9; Бабинець Т. Розкрита могила / Т. Бабинець // Сумщина. – 2003. – 22 листопада – 3 грудня. – С. 3; Дяченко Т. Олександр Ксаверьевич Булатович / Т. Дяченко // Ваш шанс. – 1999. – 9 декабря . – С. 27.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 268 – 269.