Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Церква Трьох святителів

1996 р. Церква трьох святителів у с.Лемеші на Чернігівщині

H.Селіванова, А.Шамраєва

Їдучи колишньою трасою Одеса-Ленінград, за 8 км від Козельця, на підвищеному, доступному для огляду місці вимальовується дивовижний силует храму Трьох Святителів середини XVIII ст. Це яскравий приклад однобанних храмів, що в плані утворюють правильний тетраконх, – форму рівнораменного хреста. Тетраконх є розвитком архітектурного мислення українського зодчества XVIII ст.

Перше повідомлення про Лемеші подибуємо 1706 р. – саме тоді у рядового реєстрового козака Григорія Розума народився син Олексій, котрому судилося стати однією з визначних постатей в самодержавній Россії єлизаветинського часу.

За Рум’янцевським описом Малоросії 1766 р., перше повідомлення про Трьохсвятительську церкву припадає саме на цей рік: „… Козелецкой сотни в с. Лемеши, лежащем от полкового и сотенного города Козельца в 9-ти, при болоте Лемешовском. В оном селе церковь во имя Трех Святителей каменная новая об одном приделе… Близ оной церкви школа деревянная нова” [ЦДІА України. – Ф.57. – Оп. 1. – Спр. 392. – Арк. 414 – 420].

А.Васильчиков у „Семействе Разумовских” пише, що в 1760 р. в с. Лемеші два сини Олексій та Кирил Григоровичі над могилою батька спорудили кам’яний храм на честь трьох всесвітніх святителей: Василя Великого, Григорія Богослова та Івана Златоуста” [Васильчиков А.Л. Семейство Разумовских. – M,, 1869. – С. 8].

Завдяки пошуковим дослідженням знайдено багато матеріалів з будівництва цього храму. В третьому томі „Трудов XIV археологіческого съезда в Чернигове за 1909 – 1911 гг.” серед об’єктів, досліджених Ф.Горностаєвим, була і Трьохсвятительська церква у Лемешах, освячена 1755 р. „Архитектура Трехсвятительського храма носит переходной характер к архитектуре Растрелли. В ней живы еще традиции Трезини, нет сложных архитектурных форм, и совсем отсутствует размашистая орнаментация” [Горностаев Ф.Ф. Дворцы и церкви Юга. – М., 1914. – С. 48]. Ф.Горностаєв, виконуючи програму робіт з дослідження цього об’єкта, користуючись парафіяльними та церковними літописами, повідомленнями родинних архівів, у своїй книзі „Дворцы и церквы Юга” називає Наталію Дем’янівну Розумовську як фундатора Трьохсвятительської церкви, хоча в звіті наукової експедиції з обстеження пам’яток Чернігівської області є посилання на дійсні грамоти, з яких бачимо, що церква була зведена коштом Кирила Розумовського [експедиція відділу охорони пам’яток Управління в справах архітектури при РМ УРСР у серпні 1946 р. у складі архітекторів Н.Виноградової та Г.Рабиновича] на колишньому Лемешівському кладовищі. 1760 р. Лемеші належало поміщику Г.Ґалагану, за походженням з родини Розумовських.

Віддаючи належне працям Ф.Горностаєва, котрий понад два роки присвятив вивченню, обмірам, розробкам планів пам’яток Чернігівщини, зазначимо, що достеменно питання авторства Трьохсвятительської церкви не вирішено. Є дві супротивні точки зору.

У друкованих виданнях до 1917 р. авторство приписують російському архітекторові А.Квасову. Так, у „Петербургской архитектуре XVIII – XIX вв.” Грабара знаходимо: „Биографические сведения о Квасове крайне скудны. Известно, что в 1743 г. Квасов был произведен из „архитектурных учеников” в „гезели”, с назначением к смотрению собственных ея Величества строений при вотчиной канцелярии… с 1734 по 1744 гг… он находился в учениках при архитекторе Бланке, Давыдове и Земцове. В Вотчиной Канцелярии он оставался до 1748 г., когда был послан в Козелец, на родину Разумовских” [Грабарь И. История русского искусства: история архитектуры. Петербургская архитектура в 18 – 19 вв. – М., Т. 3. – С. 242 – 243] для спорудження церкви та будинку.

1757 р. А.Квасов завершив церкву в Козельці і виїхав до Петербурга. 1766 р. йому дано дозвіл на будівництво в Козельці соборної дзвіниці і він почав її споруджувати, а продовжив архітектор Семен Карін. Далі І.Грабар говорить, що „вероятно Квасов не был автором церкви в с.Лемеши” [там само. – С.246].

Однакове влаштування церковного скарбу, наріжні свічники й аналої, підкреслює Ф.Горностаєв, свідчать про залежність Козелецького собору і Трьохсвятительської церкви від одної особи [Горностаев Ф. Трехсвятительская церковь в Лемешах // Труды XIV археологического създа в Чернигове 1908. – М., 1911. – Т. 3. – С. 182]. Г.Лукомський та інші автори віддають пріоритет у будівництві Лемешівської церкви А.Квасову, наводячи такі переконливі аргументи, як одночасність і залежність спорудження Козелецького собору і церкви в Лемешах від Розумовських.

По-новому питання щодо авторства церкви у Лемешах висвітлено в повоєнній літературі. Вперше з’являється ім’я Івана Григоровича-Барського щодо даного об’єкта у Ф.Ернста [Ернст Ф. Київ. Провідник. – К., 1930. – С. 620].

У своїх статтях, присвячених творчості І.Григоровича-Барського, М.Холостенко пише, що церква в Лемешах належить до групи пам’яток, на архітектуру яких вплинула растреллівська школа [Холостенко М. Растреллі і його школа на Україні // АРУ, 1938. – №7. – С. 29]. Далі М.Холостенко розвиває думку Ф.Ернста, твердячи, що загальна архітектурна ідея Трьохсвятительської церкви хоча і належала А.Квасову, але значна роль у будівництві відводиться архітектору І.Григоровичу-Барському „про можливу гіпотезу, про його не тільки участь, а й авторство церкви в Лемешах” [Його ж. Іван Григорович-Барський зодчий Києва //АРУ, 1940. – № 11. – С. 16]. У працях з історії архітектури Г.Логвина, М.Цапенка, П.Юрченка підтверджується ім’я І.Григоровича-Барського як автора цієї споруди. Але ці дані не підтверджують архівні джерела.

Н.Новаківська у кандидатській дисертації, присвяченій творчості А.Квасова в Україні, Трьохсвятительську церкву у Лемешах не згадує. Вона провадила обміри цього об’єкта, але не виявила архівних даних, які б підтвердили авторство А.Квасова [Новаковская Н. Некоторые вопросы творчества А.В.Квасова: Автореф…. канд. архитектуры. – Л., 1970. – С. 5]. Авторство церкви у Лемешах не вирішено. Треба було провести дослідження та порівняльний аналіз будівельних матеріалів, розмірів цегли та систем мурування аналогічних пам’яток тетраконхових споруд. Наприклад, розміри цегли Козелецької дзвіниці і собору відповідають лемешівському – на дзвіниці в Козельці 33:17:7 – або 35:17:7 [проект реставрації (автор проекту архітектор Д.Криворучко) – С.4], на соборі – 34:17:6, у Лемешах 34:18:7 см. Система мурування в Козельці змішана, чисто хрещата, „в розбіжку”, „в ложок” [текст до проекту реставрації памятника архітектури 18 ст. собор Різдва Богородиці в Козельці (Д.Криворучко). – С.16] чи „в тичок” не спостерігається. Зв’язуючий матеріал – вапно.

Церкви тетраконхового плану були дуже поширені в Україні, наприклад, Благовіщинська церква в Седневі (1690 р.), Преображенська церква в Глухові (1764 р.), Вознесенська церква в Коропі (1765 р.). Можливо, коропські та глуховські пам’ятки будував один майстер за типом седнівської, яка споруджувалася раніше.

Такі споруди прикрашалися розкішним бароковим ліпленням, складними розкре-пованими карнизами, пілястрами та напівколонками, як це було в Носівці на Чернігівщині (1765 р.) та Диканці на Полтавщині (друга половина XVIII ст.). Але були й непишні великі храми, наприклад у Нових Млинах (кінець XVIII ст.). Ця будова не має багатого декору, але її вартість полягає в простоті й виразності архітектурного образу. Збереглася і старовинніша церква тетраконхового типу в Максаках на правому березі Десни.

До цієї групи належить і Трьохсвятительська церква в Лемешах, конструктивна схема якої визначається найбільшою чіткістю. Чотири підпружні арки, спираючись на чотири могутні пілони підтримують підбаневий барабан, увінчаний напівсфе-ричним склепінням.

Автор споруди добре знав закони ритму й контрасту. Апсиди-конхи він робить невеликими, пропорційними основному малорозчленованому масиву головного приміщення. Вони підкреслюють масив центрального об’єму і ілюзорно посилюють його фізичні розміри та враження монументальності [Логвин Г.Н. По Україні. – К., 1968. – С. 145].

Трьохсвятительська церква – це винятковий приклад вдалого злиття стилів, коли у межах існуючого бароко відчуваються риси класицизму. Основний масив споруди прикрашений пілястрами, що підтримують фронтони та високий аттиковий пояс. Пілястри абсиди тосканського ордеру розташовані в спокійному ритмі. Вікна оформлені простими широкими наличниками з замковими каменями. Особливо характерна трактовка підбаневого барабана, прикрашеного здвоєними пілястрами, поставленими на загальний цокольний пояс. Вирішення антаблемента, капітелей та баз тоншого профілювання повторює архітектурну обробку основного об’єму споруди. Багатство антаблемента контрастує зі спокійним ритмом пілястр та віконним оздобленням. Карниз та фриз над пілястрами розкреповані, архітрав барабана підкреслює напівкруглі вікна. Фризи апсид прикрашені тригліфами, конхи спираються на стіни та арки, що фланкують апсиди з боку основного масиву споруди. Стіни та склепіння церкви цегляні.

Інтер’єр пам’ятки вражає своєю самобутністю. Внутрішній простір без окремо розташованих опор. Світло зосереджене переважно у верхній частині церкви (вікна у підбаневому барабані та круглі вікна у тимпанах підпружних арок) і використано архітектором дуже вміло. Архітектурна обробка склепіння позначена витонченістю та шляхетною простотою. Основне багатство декору зосереджено на головних пілонах споруди, в підбаневому барабані та бані церкви. Кожен пілон прикрашений двома парами здвоєних пілястр корінфського ордера, об’єднаних загальних п’єдесталом.

У 1972 – 1973 рр. проведено обміри та науково-архітектурні дослідження авторською групою у складі В.Трегубова і Н.Селіванової під керівництвом головного архітектора інституту „Укрпроектреставрація” В.Іваненка за участю І.Іваненко. Наслідком стали цікаві знахідки: виявлено підмурки паперті, які з трьох боків прилягають до основного об’єму, окрім східної апсиди.

Цей архітектурний прийом розвинувся, можливо, від галерей культових споруд з часів Київської Русі. Аналогічне вирішення паперті знаходимо в таких пам’ятках, як церква Покрова в с.Коломенському, Преображення в с.Уборах тощо в Росії, в Україні цей прийом не зустрічається, окрім Лемешів, тому є унікальним. Дослідження також показали, що на аттиковому поясі підбаневого барабана знаходилися фронтони, навколо вікон і дверей декор теж частково зруйнований. Баня теж не збереглася.

При реставрації пам’ятки автори зробили огорожу паперті аналогічною ґанкам Козелецького собору, а баню з ребрами – найближчою до класицистичних традицій, до яких була близька архітектура пам’ятки. Цей прийом зустрічаємо і в інтер’єрі церкви. На фоні спокійних гладеньких стін колись вдало виділявся пишний іконостас, який донині не зберігся. У вівтарі знаходиться чудовий живописний триптих XVIII ст., реставрований фахівцями Київської майстерні.

Цю унікальну споруду XVIII с,т. реставрували фахівці Чернігівської реставраційної дільниці, вони відновили окремі конструктивні й архітектурні елементи інтер’єру і фасадів та пристосували свого часу під філіал місцевого краєзнавчого музею.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 161 – 166.

Вкладені елементи

1901 р. Південний фасад. Фото А.А.Матвеева. З матеріалів ДІМ (фототека. № 95958)
1901 р. Південний фасад. Фото А.А.Матвеева. З матеріалів ДІМ (фототека. № 95958)
1911 р. Іконостас храму. Фото (№ 95960)
1911 р. Іконостас храму. Фото (№ 95960)
1911 р. Ікона з іконостасу. Фото П.Павлова
1911 р. Ікона з іконостасу. Фото П.Павлова
1972 р. Інтер’єр купола. Фото
1972 р. Інтер’єр купола. Фото
1974 р. Проект реставрації
1974 р. Проект реставрації
Вигляд церкви після реставрації
Вигляд церкви після реставрації

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 589

Модифіковано : 28.05.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.