1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Якщо вже ми були в Козельці, то неодмінно треба відвідати Лемеші, де на краю села, недалеко від дороги на Чернігів, піднімається одиноким силуетом дивний стовп-башта: це славнозвісна церква Трьох святих, збудована І. Григоровичем-Барським у 1755 році. Своїм типом вона нагадує церкву Миколи Набережного в Києві або Спаську в Глухові, про яку ми говорили, відрізняючись від них стрункістю пропорцій і якоюсь особливою граціозністю.
Хрещатий план храму має такі особливості, що їх Григорович-Барський винайшов і застосував в усіх своїх хрещатих будівлях подібного типу. Вони полягають у тому, що центральне приміщення має дуже короткі рамена, які дорівнюють лише 130 см. До рамен з чотирьох боків примикають трохи вужчі напівкруглі апсиди. Уже одна така побудова плану визначала своєрідну об’ємно-просторову структуру храму, зумовлювала його оригінальну архітектуру. І справді, коли обійти храм навкруги, то кидається у вічі його сувора симетрія, однакове вирішення фасадів. При центричному плані інакше зробити було не тільки неможливо, але і художньо недоцільно.
Закон симетрії, який суворо застосовувався в творчості як професіональних, так і народних українських майстрів, Григорович-Барський не тільки добре знав, але й завжди його творчо перетлумачував, наслідуючи своїх попередників. Він добре знав також вагу законів ритму і контрасту. Ось чому абсиди-конхи він робить невеликими, співрозмірними основному, слабо розчленованому масивові головного приміщення. Вони підкреслюють масив центрального об’єму, ілюзійно підсилюють його фізичні розміри і враження монументальності. Нарешті, досить обширна баня не тільки закономірно увінчує будівлю, але також своїми пропорціями, добре знайденими відношеннями в свою чергу підсилює основний мотив – рух вертикальних ліній, який, почавшись у лініях абсид, підхоплюється лініями слабо розчленованого центрального об’єму і закінчується в спокійному і величавому абрисові бані. Пілястри, наличники вікон, грані рамен центрального об’єму служать головній меті – створенню яскравого, величного силуету стовпоподібного храму.
Інтер’єр споруди, як тільки переступити поріг, вражає своєю особливістю, яка полягає в тому, що висотно розкритий простір око охоплює відразу, зір вільно лине до зеніту освітленої бані. Невеликі й неглибокі абсиди-конхи контрастують своїми фізичними розмірами з головним приміщенням, яке завдяки цьому видається значно вищим, урочистішим і навіть світлішим, бо конхи трохи слабше освітлені за центральну дільницю.
Важко сказати, яке враження справляв інтер’єр, коли був первісний іконостас, але тепер, коли його немає, він, безперечно, виглядає значно біднішим, суворішим і аскетичнішим; і в той же час яскравіше, наочніше можна відчути ту нездоланну силу впливу самого лише простору, організованого з такою майстерністю і такими гранично скупими засобами.
У художньому відношенні інтер’єр храму в Лемешах саме тим і цікавий, що високі мистецькі якості споруди досягнуті таким нескладним арсеналом мистецьких прийомів. Власне, сила емоційного впливу в інтер’єрі досягнута в основному за рахунок дуже вдало знайдених пропорцій окремих частин – конх, вікон, дверей, центрального об’єму і бані – та їх гармонійного злиття в єдиному задумі, головному мотивові – висотно розкритому просторі, спрямованому на створення будівлі урочистої і величавої.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 145 – 146.