Садибний будинок В. Щокіна-Кротова

Олександр Тищенко

Садибний будинок В. Щокіна-Кротова, 1880-і (архіт). Вул. Першогвардійська, 17.

Міститься в глибині ділянки з відступом від червоної лінії забудови вулиці, в зоні 1 – 2- поверхової забудови 1950-х рр. зі спокійним падінням рельєфу. Автор невідомий, архітектурне вирішення – з використанням класицистичних форм.

Зводився у 1880-х рр. як садибний будинок В.Щокіна-Кротова. У кін. 19 ст. перейшов у відомство Лебединського земства і був включений в територію так званої міської лікарні: з ініціативи і під керівництвом лікаря К.Зільберника тут функціонувало відділення для 687хірургічних хворих. У 1915 в будинку містився шпиталь для лікування поранених під час першої світової війни, після Жовтневої революції – міська лікарня. На 1945 – 50-і рр. припадає основна доля добудов і перепланувань, пов’язаних з пристосуванням території під лебединську міську лікарню міжрайонного значення зі стаціонаром на 140 ліжок.

Протягом 1945 – 55-х рр. будівлю добудовано в широтному напрямку ідентичним у об’ємно-просторовому і стилістичному рішенні Г-подібним у плані корпусом і одноповерховим павільйоном, що поєднує його з основним об’ємом. Корпус, що утворився, отримав чітко виражену симетрію, що створює відчуття одночасності спорудження складових його частин. У ці ж роки до південного фасаду прибудовано протяжний, орієнтований у меридіальному напрямку одноповерховий процедурний корпус. У кін. 1970-х – на поч. 1980-х рр. з північного боку споруджено п’ятиповерховий корпус стаціонару, сполучений з лівим крилом комплексу одноповерховим закритим переходом і масштабно, композиційно та стилістично з ним дисонуючий.

Являє собою одноповерховий, на низькому цоколі, Г-подібний у плані об’єм з виносним двокамерним 1 – 2-поверховим тамбуром у північно-східній частині і прибудованими, відповідно, з півдня і заходу одноповерховими корпусами. Виділена ризалітом на чоловому фасаді центральна частина дещо вища за прилеглі бічні, вертикальним акцентом є і двоярусна квадратна в плані вежа тамбура. Підсилюючи асиметрію східного і північного фасадів, вона увінчує виділений порталом головний вхід. Виходи в прибудовані корпуси розміщені, відповідно, з півдня і заходу. Стіни і підмурки – цегляні, внутрішні перегородки, підлога і перекриття – дерев’яні, покриття – у вигляді двосхилого щитового накату по балках із лісу хвойних порід, покрівля – із оцинкованої сталі, стіни тиньковані.

Фасади асиметричні, проте споруді притаманна композиційна цілісність і пропорційність. Ризаліти чолового фасаду створюють чотиридільний уступчастий фронт. Східний та південний фасади – без розкріповок. Переважають формально-класицистичні трактування: прямокутні, з підвіконними фільонками, віконні прорізи на позбавленій членування гладі стіни, протяжні стрічки цоколя, повного антаблементу, з масивним профільованим карнизом. Центральний ризаліт чолового фасаду виділено великими півциркульними вікнами та «сухариками» карнизу, репрезентативні і виразні портал головного входу у вигляді двоколонного, тосканського ордера портика з похилим трикутним фронтоном та башта з парами вузьких прямокутних вікон і плоским дахом, що увінчує тамбур. Розміщений тут оглядовий майданчик має чавунну, суворого класичного рисунка огорожу на чотирьох наріжних кам’яних стовпах.

Внутрішнє розпланування – анфіладно-коридорне, з двобічнм розташуванням приміщень (кабінетів) обабіч орієнтованого вздовж поперечної вісі коридору. Кімнати з правого боку сполучені проходами і утворюють анфіладу: тут добре зберігся первісний характер декоративного оздоблення. В обширному /9,2 х 7,1 м/ розподільчому холі – тонкого профілювання ліпний карниз, орнаментальна плафонна розетка, двері зі складним профілем різьблених фільонок, мідна дверна фурнітура. На другий ярус башти тамбура ведуть чавунні гвинтові сходи. У вікнах першого ярусу збереглись вітражі, на підлозі красива і оригінальна керамічна плитка.

Має цінність як збережений зразок міського садибного будинку кін. 19 ст.

[Державний архів Сумської обл., ф. 252, оп. 2, спр. 2, арк. 50-54зв.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 687 – 688.