1999 р. Звід пам’яток Києва
Марія Гончаренко, Григорій Казьмирчук, Михайло Кальницький
Будинок (другий) житлового кооперативу «Радянський лікар» 1931 – 36 рр., в якому проживали відомі діячі науки і культури
(архіт., іст.).
Вул. Заньковецької, 5/2.
На розі з вул. Станіславського, займає весь її парний бік. Є містобудівним акцентом вулиці. Споруджений за проектом арх. П. Альошина за участю арх. О. Колісниченка. У відповідності з ідеями радянського житлового будівництва 1920 – 30-х рр. проектом передбачалися приміщення громадського призначення – їдальня, механічна пральня клуб, перукарня, пошта, телеграф та ін. Будинок згорів у вересні 1941 р., відбудований після війни.
Семиповерховий цегляний, семисекційний, з дво- , три- чотири- і п’ятикімнатними квартирами. Всі квартири мають балкони і лоджії. Санітарні служби освітлено прямим світлом. Складається з чотирьох корпусів, які зміщено один відносно одного внаслідок чого утворився глибокий курдонер з боку вул. Станіславського. Головним композиційним вузлом є наріжна частина яка являє гранчасту композицію з прямокутних форм, об’єднаних знизу напівкруглим одноповерховим об’ємом. Вирішення фасадів триярусне. Провідними в їхній пластиці є ввігнуті вертикальні площини сходових кліток, співзвучні їм аркові завершення вікон другого поверху, профілі карнизів та інші архітектурні деталі. У цьому будинку проживали відомі діячі науки й культури.
У 1950-х рр. – Врона Іван Іванович (1887 – 1970) – мистецтвознавець, заслужений працівник культури УРСР (з 1968), перший ректор Київського художнього інституту (1924 – 30). В 1956 – 70 рр. завідував сектором Інституту теорії та історії архітектури. Досліджував українське мистецтво 1920-х рр. Автор монографій про творчість К. Трохименка (1957), М Дерегуса (1958), «Українська радянська графіка» (1958) тощо. В 1933 р. репресований, в 1943 р. реабілітований.
У 1950 – 80-х рр. у квартирі № 20 – Забіла Наталя Львівна (1903 – 85) – поетеса, драматург, перекладач. Писала переважно для дітей. Автор драматичних творів «Коли зійде місяць» (1963), «Перший крок» (1968), «Троянові діти» (1971). Відзначена літературною премією ім. Лесі Українки (1972).
У 1940 – 50 х рр. у квартирі № 84 проживав Катонін Євген Іванович (1889 – 1984) – архітектор, доктор архітектури (з 1945), заслужений архітектор УРСР (з 1975). З 1937 р. – професор Київського художнього інституту. Проектував у Києві ряд будов, у т. ч. станцію метро «Вокзальна» (I960 у співавт.), працював як графік.
У 1952 – 76 рр. у квартирі № 59 мешкав Смолич Юрій Корнелійович (1900 – 76) – письменник, публіцист, театральний критик, громадський діяч, Герой Соціалістичної Праці (1970). З 1960 р. – голова Українського товариства дружби і культурних зв’язків із зарубіжними країнами. В 1971 – 73 рр. – голова правління Спілки письменників України. Тут він написав романи «Світанок над морем» (1956), «Мир хатам – війна палацам» (1959), «Реве та стогне Дніпр широкий» (I960), монографічне есе «Лесь Курбас» (1969), збірник статей «Про театр» (опубл. 1977), публщистичні книжки «Розмова з читачем» (1953), «Про хороше в людях» (1965 р., у співавт з М. Рильським), мемуари «Розповідь про неспокій» (Кн. 1 – 3, 1968 – 72).
У будинку також проживали у 1950-і рр. у квартирі № 60 – акад. АН УРСР О. Макарченко (пізніше мешкав на вул Хрещатик, 13 і на вул. Володимирській, 48), з 1960-х рр. у квартирі № 35 – акад АН УРСР М. Пасічник (мешкав у Десятинному пров.,7).
В 1980 р. на будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом Ю. Смолича (ск. О. Скобликов, арх. А. Ігнащенко).
Мистецтво України: енциклопедія. – К., 1995. – Т. 1;
Нариси історії архітектури Української РСР (радянський період). – К., 1962;
Піскунов В. Творчість Ю. Смолича. – К., 1962;
Шаховський С. Ю. Смолич: Повість про романіста. – К., 1970.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 388.