Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Міський театр (Національна опера України ім. Т. Шевченка), 1897 – 1901 рр.

(архіт., іст., мист.).

Вул. Володимирська, 50.

У центрі Театральної пл., є її головним композиційним акцентом. Стоїть на місці знищеного пожежею 1896 р. Міського театру, збудованого в 1856 р. за проектом акад. архітектури І. Штрома у стилі пізнього класицизму. Будівництву нового театру надавалося великого значення. Про це свідчить організований Петербурзьким товариством архітекторів міжнародний конкурс, в якому переміг проект головного архітектора Дирекції імператорських театрів акад. В. Шрьотера. Проект був затверджений Київською міською думою 24 травня 1897 р., урочисті закладини будинку відбулися восени того ж року. З серпня 1898 р. будівництвом керував міський арх. О. Кривошеєв, наступного року його змінив акад. архітектури В. Ніколаєв, його помічником був арх. О. Вербицький. В оздобленні будинку брав участь ск. Е. Сала. Будівництво було завершено за чотири роки, урочисте відкриття відбулося 15 вересня 1901 р. постановкою опери М. Глінки «Життя за царя».

У спорудженні театру, крім українських, брало участь багато російських та зарубіжних фірм та спеціалістів: проекти вентиляції та устаткування сцени розроблено петербурзькими інженерами Аркушевським і Заловським, проект протипожежної завіси – Петербурзьким товариством братів Лафейт, металеві конструкції виготовлені Південноросійським машинобудівним заводом, метлаську підлогу – Харківською керамічною фабрикою, меблі з червоною оксамитовою оббивкою – віденською фірмою Кома, паровий двигун для автономного електричного освітлення придбано у м. Глазго. Театр був оснащений добре продуманою системою вентиляції, економічним паровим опаленням, автономним електроосвітленням, відзначався чудовою акустикою. За останнім словом техніки того часу було виконано устаткування сцени.

У наступні роки проводилися тільки поточні ремонти: в 1906 р. поновлювалися тиньк, ліплення й позолота; в 1909 р. розшивалися зовнішні шви цегляної кладки, клейовою фарбою фарбувалися фасади. В 1930 р. з боку вул. Лисенка, за рахунок надбудови верхнього поверху, було розширено площу артистичних і службових приміщень, стилістично ув’язана з іншими частинами будинку. В 1936 – 37 рр. ремонтувалися дах і меблі, фарбувалися фасади. В 1938 р. було оголошено конкурс на проект реконструкції театру, за яким, зокрема, передбачалася переробка фасадів у формах радянського неокласицизму. Під час 2-ї світової війни в театр потрапила бомба (не розірвалася), яка пробила перекриття й підлогу зали для глядачів. Після війни ці пошкодження було ліквідовано.

Капітальну реконструкцію і реставрацію театрального будинку здійснено у 1980-х рр. Проект реконструкції виконала група інституту «Діпроміст» під керівництвом архітекторів Б. Жежеріна і В. Юдіна, проект реставрації фасадів та інтер’єрів – спеціалісти інституту «Укрпроектреставрація» О. Граужис, П. Болюк, В. Бобикіна, Ж. Райгородська. Театр став відповідати найсучаснішим технічним і технологічним вимогам, зберігаючи при цьому архітектурну стилістику, незважаючи на збільшення на 5 м висоти сценічної коробки. Значно розширено номенклатуру приміщень. Підвал, раніше зайнятий вентиляційними камерами, перетворено на великий і зручний гардероб. З боку вул. Лисенка у стилі основного будинку прибудовано новий триповерховий корпус з репетиційними залами і службовими приміщеннями. Розширено оркестрову яму, збільшено у затиллі сцени кількість артистичних вбиралень. Багато нового запроваджено в устаткуванні сцени й зали для глядачів. Поряд із театром, під землею, збудовано приміщення для кондицюнування і розміщення протипожежного устаткування. Ретельно відновлено архітектурний і скульптурний декор, виконано нову паркетну підлогу в приміщеннях фойє й реставровано підлогу з візерунчастої метласької плитки (виготовлена на Харківському заводі). Поліпшено освітлення зали, сходів і фойє, в яких з’явилися нові світильники й різної форми бра, частину яких було запроектовано ще В. Шрьотером. У залі встановлено меблі Мукачівської фабрики, виконані за обмірними кресленнями у повній відповідності з оригіналами. Площу перед театром дбайливо впорядковано, освітлено вишуканими за формою металевими ліхтарями.

Споруда у стилі неоренесанс має цегляні стіни, склепіння (у вестибулі й фойє) і плоскі залізобетонні перекриття. Для перекриття сцени і зали використано металеві ферми. Парадні сходи – з білого мармуру, решта – гранітні. Архітектурні й скульптурні елементи фасадів виконано з штучного каменю. Гіпсові ліпні оздоби в інтер’єрах пофарбовано й позолочено. Покрівля з листової міді.

Об’ємно-планувальна структура театру побудована за класичною осьовою схемою, з послідовним розміщенням входу, фойє з гардеробами, які своєрідною підковою охоплюють залу для глядачів з прилеглою до неї сценою і групою приміщень, що обслуговують сцену. Зала для глядачів була розрахована на 1667 місць, сцена (44 м завширшки і 17 м завглибшки) вважалася однією з найбільших у театральних спорудах Російської імперії. Первісне планування вестибуля і фойє досить чітко відбивало особливості соціального складу публіки. Ізольований вхід і гардероб мали партер і бельетаж, а також всі три яруси.

Пружиниста, прорізана арковими отворами крива головного фасаду з виступом центрального входу і бічними ризалітами відбила й абриси у плані зали для глядачів, і форму фойє. Це основна риса в композиції фасаду. У красивій, чітко окресленій лоджії другого ярусу розміщено оригінальні світильники-торшери. В центрі, у великій арці, планувалося помістити скульптурне зображення М. Глінки (після реконструкції 1980-х pp. встановлено бюст Т. Шевченка; ск. О. Ковальов). Мотив арки використано також у вирішенні інших фасадів. Площинний геометричний і рослинний декор фасадів поєднується із скульптурними зображеннями муз і крилатих грифонів, встановлених над головним входом.

На зовнішніх балконах другого поверху обабіч центральної арки в 1905 р. було встановлено скульптурні погруддя композиторів М. Глінки (ліворуч) та О. Серова (праворуч) – дарунок Дирекції імператорських театрів у Петербурзі (зняті в 1934 р.).

Ренесансні деталі доповнюють металеві козирки над входами, куди майстерно вплетено динамічні рослинні мотиви. Це данина модерну, який став популярним у Києві, однак модерністські форми подано ще в ренесансній трактовці, не порушуючи загального ладу фасадів. Ці мотиви переважають і в інтер’єрах, особливо в оздобленні зали для глядачів, але саме тут вони поєднуються з декоративними елементами бароко – маскаронами, орнаментальними позолоченими вставками рослинного характеру, чудово прорисованими трирожковими бра. Ажурний за малюнком підвісний плафон, скомпонований з криволінійних відрізків, є окрасою інтер’єра зали для глядачів (заввишки 19,2 м, завдовжки 25 м, завширшки 21,3 м). Зала вміщує 1312 місць, розташованих на п’яти ярусах.

Київський оперний театр є однією з кращих театральних споруд на межі 19 – 20 ст., збудованих в Україні. 22 березня 1988 р., після завершення реконструкції, в театрі відбулася прем’єра опери М. Лисенка «Тарас Бульба».

До 1918 р. в приміщенні театру працювала російська оперна трупа на засадах приватної антрепризи. Антрепренери на конкурсній основі укладали договір з Міською думою про оренду театральної будівлі. Антрепризу Російської опери утримували: у 1901 – 07 рр. – М. Бородай (разом із С. Брикіним), 1907 – 12 рр. – С. Брикін, з 1912 р. – М. Топор-Багров. До складу трупи входили відомі оперні актори. З 1901 р. солістами Російської опери у Києві в різний час були: співачки Л. Андрєєва-Дельмас, Е. Боброва-Пфейфер, Є. Бронська, К. Брун, К. Воронець-Монтвід, М. Донець-Тессейр, С. Друзякіна, М. Коваленко, К. Ковелькова, О. Монська, О. Петляш-Барілотті, З. Рибчинська, М. Скибицька, Р. Файнберг-Горська; співаки С. Белина-Скупевський, А. Боначич, О. Борисенко, Г. Боссе, М. Бочаров, О. Брагін, А. Брайнін, М. Донець, О. Камюнський, М. Каржевін, О. Каченовський, В. Лосський, М. Микиша, Ф. Орешкевич, П. Цесевич та ін. Виконувалися кращі твори російського та зарубіжного оперного репертуару, як класичні, так і сучасні. Постановки здійснював, зокрема, видатний оперний режисер М. Боголюбов. Серед диригентів театру були А. Пазовський, І. Палицин, Л. Штейнберг. Діяла балетна трупа, яку деякий час очолював хореограф С. Ленчевський; у 1910-х pp. прима-балериною трупи була Б. Ніжинська. Регулярно на сцені театру виступали кращі солісти російської та світової опери, серед яких: Д. Ансельмі, М. Баттістіні, М. Гай, Е. Джіральдоні, І. Єршов, Л. Кавальєрі, Д. де Лука, Ф. Литвин, А. Нежданова, Т. Руффо, Л. Собінов, Ф. Шаляпін. У балетних гастролях брали участь К. Гельцер, М. Кшесинська, М. Мордкін.

15 березня 1919 р. театр було націоналізовано, і він дістав назву Опери Української Радянської Республіки ім. К. Лібкнехта, 1926 р. перейменований на Київську державну академічну оперу, у 1934 р. – на Київський державний академічний театр опери та балету. В 1939 р. йому присвоєно ім’я Т. Шевченка, з 1994 р. – сучасна назва.

На сцені театру ставилися українські класичні опери: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» М. Лисенка, було вперше поставлено українською мовою класичні російські та зарубіжні опери: «Садко», «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова, «Пікова дама» П. Чайковського, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Борис Годунов» М. Мусоргського, «Турандот» Дж. Пуччіні, «Лоенгрін» Р. Вагнера, «Гугеноти» Дж. Мейєрбера та ін. В 1927 р. Л. Собінов виконав українською мовою партії Ленського («Євгеній Онєгін» П. Чайковського) і Лоенгріна (однойменна опера Р. Вагнера). В репертуарі театру були твори сучасних українських і російських композиторів: балети «Червоний мак» Р. Глієра, «Блазень» С. Прокоф’єва, «Пан Каньовський» М. Вериківського, опери «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Білий рейд» С. По-тоцького, «Дума чорноморська» Б. Яновського та ін. У передвоєнний період і після повернення 1944 р. з евакуації, а також у 1960 – 70-і pp. театр поставив опери українських композиторів: М. Лисенка («Різдвяна ніч», «Енеіда», «Пан Коцький», «Зима і Весна») та М. Аркаса («Катерина»). У цей час в репертуарі була також широко представлена російська і зарубіжна оперна й балетна класика, а також твори радянських композиторів: «Снігуронька», «Царева наречена» М. Римського-Корсакова, «Продана наречена» Б. Сметани, «Отелло», Дж. Верді, «Тихий Дон», «Піднята цілина» І. Дзержинського, «В бурю» Т. Хренникова, «Даїсі» З. Паліашвілі, «Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф’єва, «Серце гір» А. Ба-ланчивадзе, «Лауренсія» О. Крейна, «Легенда про любов» А. Мелікова, «Спартак» А. Хачатуряна.

Солістами трупи виступали у різний час видатні українські співаки, артисти М. Ворвулєв, З. Гайдай, Б. Гмиря, М. Гришко, Ю. Гуляєв, М. Донець, А. Іванов, Ю. Кипоренко-Доманський, С. Козак, К. Лаптев, М. Литвиненко-Вольгемут, К. Минаєв, І. Патор-жинський, О. Петрусенко, М. Роменський, О. Ропська, Л. Руденко, Є. Чавдар; актори балету М. Апухтін, Л. Герасимчук та ін. У театрі працювали визначні диригенти – В. Дранишников, В. Йориш, А. Маргулян, А. Пазовський, В. Пірадов, В. Тольба, С. Турчак, Б. Чистяков; режисери – В. Манзій, М. Смолич; художники – Ф. Нірод, А. Петрицький, О. Хвостенко-Хвостов; балетмейстери – В. Верховинець, П. Вірський, В. Вронський, Л. Жуков, І. Мойсеєв; хормейстер М. Тараканов; солісти оркестру – Г. Мізік, О. Пікайзен, А. Проценко.

У приміщенні театру відбувалися різні історичні події. 1 вересня 1911 р. в антракті вистави «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова у присутності імператора Миколи II і вищих сановників був смертельно поранений державний діяч, голова Ради міністрів Росії П. Столипін.

10 червня 1917 р. в театрі на Другому Всеукраїнському військовому з’їзді було проголошено І Універсал Української Центральної Ради. Цей документ, що мав назву «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», проголосив автономію України.

У цьому будинку в залі для глядачів 3 листопада 1917 р. відбулося спільне засідання Рад робітничих і солдатських депутатів за участю представників військових частин, фабрично-заводських комітетів та профспілок. На ньому була прийнята більшовицька резолюція про передачу влади Радам.

В 1965 р. на Театральній пл. встановлено пам’ятник основоположнику української класичної музики, композитору, піаністу й диригенту М. Лисенку (ск. О. Ковальов, арх. В. Гнєздилов).

Олена Апанович, Олег Граужис, Сергій Кілессо, Михайло Кальницький

Архів ДержНДІТІАМ. Леонтович В. Г. Архитекторы, инженеры и скульпторы, работавшие в Киеве в 1850- 1925 гг. (Рукопись). Вып. I. – 1960;

ДАКО, ф. 1, оп. 233, спр. 133;

Кальницкий М. Два великих композитора бомжевали по паркам // Киевские ведомости. – 1997. – 24 нояб.;

Киевлянин. – 1899. – № 20, 94; 1900. – № 117; 1901 – № 12, 17, 31, 40, 45, 108, 255, 258, 269;

Килессо С. Киевский оперный театр: опыт реконструкции // Архитектура СССР. – 1988. – № 6;

Пружанский А. М. Отечественные певцы. 1750 – 1917: Словарь. – М., 1991. – Ч. 1;

Сементовский Н. Киев, его святыни, древности, достопамятности… – К.; СПб., 1900;

Стефанович М. Київський державний ордена Леніна академічний театр опери та балету УРСР ім. Т. Г. Шевченка: Іст. нарис. – К., 1968;

Убийство Столыпина: Свидетельства и документы / Сост. А. Серебренников. – Рига, 1990;

Яневський Д. Б. Українська Центральна Рада: перші кроки до національної державності // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – № 8.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 273 – 275.