Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Вадим Альошин, Михайло Кальницький, Тетяна Осташко

Будинок житлового кооперативу «Радянський лікар» 1928 – 30 рр., в якому проживали Альошин П. Ф., Гаккебуш Л. М., Іванов В. М.

(архіт., іст.).

Вул. Велика Житомирська, 17/2.

На розі вулиць Великої Житомирської та Стрілецької. Один з перших багатоквартирних житлових будинків, зведених у радянський час у Києві. Споруджений за проектом арх. П. Альошина у стилі конструктивізму.

Чотириповерховий, цегляний, із секційним плануванням. Об’ємно-просторова композиція зумовлена змиканням вулиць під гострим кутом. Бічні крила будинку розташовано на червоних лініях, центральну частину, маскуючи невигідну містобудівну ситуацію, віднесено вглиб ділянки і виконано у вигляді увігнутої циркульної кривої. Прилягання бічних крил підкреслено напівкруглими ризалітами. Перед центральним входом розбито невеликий палісадник. Планувальну структуру підпорядковано вимогам комфортності проживання. Квартири дво-, три-, чотири- і п’ятикімнатні. Більшість квартир має наскрізне провітрювання, зручні передпокої-холи. Складний план будинку використано для створення численних підсобних приміщень. У ряді квартир зроблено каміни, розсувні перегородки.

Міжповерхові перекриття дерев’яні, над підвальною частиною – залізобетонні. Плоский дах з монолітного залізобетону. На ньому – солярій та прогулянковий майданчик (вперше у Києві).

Виразна композиція фасаду створюється внаслідок вдало знайдених пропорцій, контрастного поєднання горизонтальних поверхових тяг і суцільного засклення сходових кліток, різноманітного, але ретельно продуманого членування балконами, еркерами, лоджіями. Колірне вирішення фасаду та кож побудовано на контрасті червоної і жовтої цегли.

Суто функціональне ставлення до планувальної структури будівлі органічно поєднано з високим естетичним рівнем вирішення її фасадів та використанням технічних новинок, що дає підставу віднести пам’ятку до найяскравіших зразків житлової, архітектури свого часу.

В 1930 – 61 рр. тут жив Альоший Павло Федотович (1881 – 1961) – архітектор, дійсний член Академії архітектури УРСР (з 1945), доктор архітектури (з 1946), почесний член Академії будівництва та архітектури УРСР (з 1958). У цей період за його проектами збудовано селище Харківського тракторного заводу (1931), будинки інститутів фізики та ботаніки АН УРСР у Києві (обидва – 1933), реконструйовано Педагогічний музей (1937), зведений за його проектом, тощо. У повоєнний період розробив проекти і керував відбудовою будинків університету, Маріїнського палацу (1944 – 51). Авторський колектив, який під його керівництвом брав участь у конкурсі на кращий проект забудови Хрещатика, одержав другу премію. В 1945 р. розробляв теорію застосування художньої кераміки в архітектурі. Викладав у Київському художньому інституті (професор з 1921 р.). Проживав у п’ятикімнатній квартирі № 22 на другому поверсі в лівому крилі будинку. Похований на Лук’янівському цвинтарі.

В 1938 – 47 рр. (з перервами) у будинку жила Гаккебуш Любов Михайлівна (1888 – 1947) – актриса, народна артистка УРСР (з 1943), педагог, перекладачка. З 1922 р. викладала у школах і студіях Києва, з 1944 р. – в Інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. За свою 30-річну сценічну діяльність створила понад 100 ролей. Автор перекладів українською мовою понад 40 п’єс. Останні роки життя актриси пройшли у квартирі № 20 на першому поверсі. Похована на Лук’янівському цвинтарі.

З 1950-х pp. у квартирі № 6 будинку проживав Іванов Вадим Миколайович (1892 – 1962) – терапевт, акад. АМН СРСР (з 1953), АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1946). У 1944 – 51 рр. – завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету, керівник госпітальної (1951 – 58) і факультетської (1958 – 62) терапевтичних клінік Київського медичного інституту, одночасно з 1953 р. – завідувач відділу Інституту фізіології АН УРСР, голова Наукового товариства терапевтів УРСР. Відзначений Державною премією УРСР (1951). Автор численних наукових праць з проблем фізіології і патології органів травлення, онкології, захворювання легенів.

В 1982 р. на фасаді будинку встановлено меморіальну бронзову дошку з горельєфним портретом П. Альошина (ск. В. Клоков, арх. А. Ігнащенко); в 1970 р. – гранітну дошку з барельєфним портретом Л. Гаккебуш (ск. І. Кава-лерідзе, арх. Р. Бикова).

Виставка творчих праць дійсного члена Академії архітектури УРСР, доктора архітектури, професора П. Ф. Альошина. – К., 1956;

Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841 – 1991). – К., 1991;

Смолич Ю. Про театр. – К., 1977;

Ясієвич В. Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин. – К., 1966.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 217 – 219.