Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Велика Житомирська вулиця, 19 – 20 ст.

(архіт., іст., містобуд.).

Пролягає вздовж північного краю Старокиївського плато, з’єднуючи площі Михайлівську та Львівську. Виникла за часів Київської Русі на шляху до м. Житомира, проходила паралельно оборонному валу Верхнього міста від Софійської (Батиєвої) брами до Жидівської (Львівської) брами. На території садиби № 24 виявлено підвалини давньоруського храму. У 15 – 18 ст. разом з теперішньою вул. Артема мала назву Львівської, після створення 1795 р. у районі Львівської брами Житомирської застави – Житомирської. У 1-й третині 19 ст. нижня частина (від сучасного Майдану Незалежності до Михайлівської пл.) мала назву Навізної, верхня – Житомирської. В 1869 р. нижня частина одержала назву Малої Житомирської, верхня – сучасну назву. Після лютого 1919 р. перейменовувалася на вул. А. Міцкевича, в 1923 – 44 рр. – О. Горвиця. До неї прилучаються вулиці Володимирська, Стрілецька, О. Гончара, Стрітенська, Рейтарська.

Сучасне трасування одержала у серед. 19 ст. після реалізації генерального плану Києва, затвердженого 1837 р. На початку вулиці у 1858 – 61 рр. забудовано садибу аптекаря І. Ейсмана (арх. О. Беретті) у стилі пізнього класицизму (№ 2). З протилежного боку в 1854 – 57 рр. за проектом архітекторів К. Скаржинського, М. Іконникова та І. Штрома зведено будівлю Присутствених місць, а також будинок пожежного депо з каланчею, який візуально закріпив перехрещення вул. Великої Житомирської з вул. Володимирською. Закінчення вулиці біля Львівської пл. акцентувалося цегляною Стрітенською церквою у російсько-візантійському стилі (збудована у в 1858 – 61 рр., реконструйована у 1883 – 84 рр., арх. В. Ніколаєв, зруйнована у 1930-х pp.), яка стояла на місці скверу біля Торговельно-промислової палати (№ 33). Об’ємно-просторова композиція вулиці сформувалася у 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. зведенням багатоповерхових житлових прибуткових будинків, які утворили вулицю-коридор.

Це одна з магістралей міста, яка зберегла забудову і колорит того часу. Характерною рисою її забудови є периметральність – розміщення головних корпусів на червоних лініях, флігелів – у глибині ділянок забудови. Ще однією рисою, яка формує архітектурно-художній образ вулиці, є забудова будинками, виконаними у різних архітектурних стилях, та завершення наріжних споруд банями і наметами. В архітектурному відношенні будинки відображають епоху історизму та модерну. У формуванні ансамблю вулиці брали участь визначні київські архітектори П. Альошин, І. Беляев, М. Бобрусов, Є. Єрмаков, О. Кривошеєв, В. Ніколаєв та ін.

Найвизначнішими об’єктами є: колишній будинок Київського православного релігійно-просвітницького товариства у формах неоросійського стилю (№ 9), на місці якого раніше була дерев’яна Златоустівська церква; подібний за стилем колишній особняк Собанського (№ 28); прибутковий будинок у формах стилізованої романської архітектури (№ 8-а). Привертають увагу споруди у характерному київському цегляному стилі з елементами ренесансу (№ 4, 6/11, 12, 24, 40/2) та російської архітектури (№ 8-б), будинки у стилі модерн (№ 6, 6-а, 10, 23, 25/2, 32), фасади яких оздоблено характерним орнаментальним і рослинним ліпленням. У гармонійному сполученні з зазначеними будівлями середовище вулиці формують також цінні об’єкти № 13, 18, 19, 20 та ін. Органічно вписався в забудову вулиці споруджений 1928 – 30 за проектом арх. П. Альошина будинок лікарів – один із кращих зразків архітектури конструктивізму в Україні (№ 17/2). Новітня архітектура 1960 – 70-х pp. представлена будинком Торговельно-промислової палати (№ 33; 1969, архітектори М. Гречина, В. Стариков, С. Миргородський). Парний фронт забудови вулиці був частково реконструйований та упорядкований у зв’язку з обладнанням пішохідної алеї до дня святкування 1500-річчя Києва (арх. А. Милецький).

З вул. Великою Житомирською пов’язані життя та діяльність багатьох визначних діячів культури та науки. Тут проживали архітектори П. Альошин (№ 17/2), В. Кричевський (№ 12); мистецтвознавець, археолог, художній критик А. Прахов (№ 6/11); художники А. Крюгер-Прахова і М. Прахов (№ 40/2); професори Київської духовної академії Д. Богдашевський, М. Гроссу (№ 9), С. Голубев (№ 4); письменники Панас Мирний (№ 4) і З. Тулуб (№ 6-а); композитори Г. Бобинський (№ 18) і К. Стеценко (№ 6-а); учені – агрохімік і фізіолог рослин О. Душечкін (№ 8-а), винахідник, один з піонерів розробки ракетної техніки і космічних польотів Ю. Кондратюк (№ 18), основоположник вітчизняної школи зварювання металів Є. Патон (№ 24), історик В. Ляскоронський (№ 38), громадсько-політичний діяч А. Марголін (№ 4). У будинку № 28 містився Інститут мікробіології АН УРСР, в якому працювали В. Дроботько, Д. Заболотний, М. Підоплічко та ін. Відомими осередками культурного життя міста були Київське православне релігійно-просвітницьке товариство (№ 9), друкарня І. Чоколова (№ 20), реальне училище (№ 2). 1859 у будинку, де мешкав художник І. Сошенко (№ 36, не зберігся), зустрічалися Т. Шевченко і М. Чалий, у будинку № 25/2 (не зберігся) провів гімназичні роки поет С. Надсон. Пам’ять про багатьох діячів увічнено меморіальними дошками.

Юрій Нельговський

Вулиці Києва. – К., 1995.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 217.