Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Не святі схили ліплять

Оксана Гончар

Дата: 06.11.2008

Якщо проїжджати Нижньоюрківською вулицею, не можна не помітити на розі зі Старою Поляною невеличкої старої дерев’яної церкви із золоченими куполами. Зветься вона Свято-Макаріївська, Московського патріархату. Схили подільських пагорбів нетривкі, часто з’їжджають донизу, тому й будівель небагато. Церква стоїть на самісінькому узвишші, і вже давно край його підбирається до стін ближче й ближче. Інколи здається – ще трохи, і вистачить сильної зливи, аби більш як столітня святиня сповзла донизу.

Ще у 2005 році КМДА розробила план облаштування цих схилів. Першим його пунктом було визначення замовника здійснення протизсувних та зміцнювальних робіт. Ним стало КП «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт» (далі СУППР). Уже за рік ВАТ «Київпроект» взялося до розробки проектної документації, яка у 2007 пройшла державну експертизу.

Того ж таки року проект увійшов до програми капітального ремонту міста, було визначено його загальний кошторис – 4,6 млн грн. Мало того, визначили генпідрядника – ВАТ «Агро», а в КМДА виділили перші кошти – трохи більше 500 тис. грн. І все було б чудово, якби не стійка вседержавна тяга до параду бюрократичних папірців під назвою «дозвільна документація», що часто переважає навіть любов до архітектурної спадщини.

Петро Кисленко, заступник начальника СУППР, розповів «Вечірці» повчальну історію: як розпочати будівництво, якщо треба отримати один невеличкий дозвіл. Виявляється, навіть коли проект затверджений «Київдержекспертизою» (як у випадку із церквою), слід звернутися ще до низки установ. По-перше, до Управління охорони культурної спадщини, далі – до Архітектурної інспекції. Останній підпис ставить Головне управління з благоустрою.

Уже на першому етапі стикнулися з труднощами. Ще на початку серпня СУППР подало кошторисно-проектну документацію з проханням надати дозвіл на проведення робіт. Проте, на жаль, керівник Управління охорони культурної спадщини Руслан Кухаренко перебував на лікарняному і нічим допомогти не зміг. Не дочекалися підпису й до сьогодні. Як стверджує пан Кисленко, вони неодноразово зверталися до КМДА, аби та пришвидшила процес видачі.

Надіслали листа Анатолію Голубченку – той одразу ж написав відповідне розпорядження. Дійшли скарги і до пана Черновецького, який також апелював до охоронців культурної спадщини. А підпис і досі там. У повітрі, тобто.

«Вечірка» вирішила з’ясувати, у чому ж затримка, і подзвонила панові Кухаренку. У відповідь – цілий шквал емоцій.

«Я взагалі не бачив жодного листа! – обурився той. – Закинути папірець – ще не означає щось зробити. Працювати треба, а не скаржитися пресі. Крім того, треба ж було подати документацію на погодження, а цього СУППР не зробило».

Утім, пан Кисленко показав нам документацію за підписом заступника голови Управління охорони культурної спадщини. Як виявилось, завірили її ще у серпні…

На це в Управлінні відповіли:

«Мало відправити нам документи. Треба ще надати копію ліцензії, обов’язкову підписку технічного нагляду. Та й узагалі, пану Кисленку давно слід самому прийти до нас – у відділ інспекції. Ми ж повинні подивитись людині в очі та визначити, що маємо справу з насправді кваліфікованим замовником».

А поки службовці збираються вивчати колір зіниць один одного, перевіряти колег на кваліфікацію, один кут церкви вже зовсім похилився над схилом. Отець Анатолій, голова парафіяльного округу Свято-Макаріївського храму, на запитання, чи довго ще протримається споруда, скрушно відповів:

«Коли церкву будували, то від краю вона стояла за десять метрів, а не за півтора, як зараз. Десь років п’ять тому була сильна злива, яка повимивала стільки, що ми власними силами зводили укріплення. Тому сказати з певністю, скільки протримається храм, не можна: може рік, може кілька, а може вистачить ще одного такого дощу… На все Божа воля».

Довідка «Вечірки»

У 1896 р. Київська релігійно-просвітницька громада вирішила провести урочисте святкування ювілею священомученика Макарія і збудувати церкву-школу його імені. Активну участь у цій справі брав член-настоятель Лук’янівської-Феодорівської церкви священик Костянтин Терлецький. Комісія з питань відведення земель задовольнила клопотання Громади, виділивши 900 кв. сажень землі за умови – якщо Громада за три роки не забудує ділянку, її повернуть у власність міста.

Громада церкви Байкового кладовища пожертвувала для будівництва матеріали від розібраної церкви святителя Димитрія Ростовського та іконостас цієї церкви. Отож, до травня всі підготовчі роботи до будівництва було завершено. 4 травня 1897 р. з благословення високопреосвященого Іоаникія, Митрополита Київського і Галицького, відбулася закладка церкви-школи на Юрковиці.

Все облаштування гори і зведення будівлі було повністю закінчено до 1 листопада 1897 р., і ця велика справа обійшлася лише в майже 10 тис. рублів, які було зібрано головним чином через добровільні пожертви. Освячення церкви-школи призначили на 30 листопада – день пам’яті св. Апостола Андрія Первозванного. Друге своє життя Свято-Макаріївська церква розпочала 1942 р., коли взимку зібралися віруючі Татарки та Юрковиці й зареєстрували церковну общину.

У 1989 р. розпочались роботи з відновлення куполів храму за архітектурною розробкою Л. В. Мамаєнко. І вже в 1991 р. Свято-Макаріївська церква постала в своєму первісному вигляді із сяючими позолотою маківками куполів і новою дзвіницею.

Джерело: “Вечірній Київ”