Житловий будинок з історією (№ 7)
Неоніла Підпала
Будинок 1946 – 51 рр., в якому проживав Рильський М. Т.
(іст.).
Вул. М. Рильського, 7.
На пагорбі, що височить над Горіховатськими ставками і межує з Голосіївським лісом.
Двоповерховий, цегляний, з невеликою мансардою. Дах під червоною черепицею, стіни – пісочного кольору, наріжжя – білого, цоколь і дерев’яні фронтони сірі. У будинку вісім кімнат – чотири на першому і чотири на другому поверсі. За допомогою давніх друзів поета – селекціонера зі Сквири Й. Магомета і акад. М. Гришка біля будинку закладено сад. Тут жив і працював останні тринадцять років життя Рильський Максим Тадейович (1895 – 1964) – поет, мистецтвознавець, перекладач і громадський діяч, акад. АН УРСР (з 1943), акад. АН СРСР (з 1958).
У цей час (1942 – 64) очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАНУ), був головним редактором журналу «Народна творчість та етнографія» (1957 – 64). Відзначений Державною премією СРСР (1950), Ленінською премією (1960), Державною премією УРСР (1971 р.; посмертно).
Тут народжувалися вірші, що увійшли до збірок «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «Зграя веселиків» (1960), «В затінку жайворонка» (1961), «Зимові записи» (1964). З 1960 р. М. Рильський писав для газети «Вечірній Київ» нариси «Вечірні розмови», які 1962 і 1964 р. видані окремими збірками. У цьому будинку вчений працював над перекладами, літературознавчими працями, редагував, писав рецензії. У цей період вийшли дослідження та статті про П. Саксаганського – «Майстер високої правди» (1958), М. Лисенка – «Про листи Лисенка» (1962), І. Карпенка-Карого – «Гордість української драматургії» (1955), С. Гулака-Артемовського (1954), М. Садовського (1956), А. Луначарського (1958), М. Заньковецьку і М. Микишу (обидва – 1960), І. Козловського і А. Бучму (обидва – 1961), М. Донця, О. Мишугу, О. Довженка, Л. Ревуцького (1963 – 64); мистецтвознавчі проблемні твори – «Про наші мистецькі справи» (1961), «Театр, глядач, репертуар» (1963).
У затишній кімнаті, на першому поверсі – спальні – пройшли останні дні М. Рильського. Похований на Байковому цвинтарі. Його ім’я носить одна з вулиць, парк у Києві. Після смерті поета його сини подарували державі цей будинок. В 1966 р. тут створено Київський літературно-меморіальний музей М. Рильського (для відвідувачів відкрито 1968 р.). У ньому зберігаються у недоторканому стані меморіальні кімнати: вітальня, робочий кабінет і спальня. На першому поверсі – вітальня – простора, світла, продовгувата кімната. Стеля оздоблена позолоченим фризом, у ліпленні якого використано орнамент з троянд і грон винограду. Тут збиралася родина поета, сюди сходилися друзі господаря – письменники, артисти, вчені, діячі науки і культури (А. Малишко, Остап Вишня, В. Сосюра, М. Стельмах, М. Нагнибіда, П. Воронько, М. Тихонов, П. Бровка, О. Прокоф’єв, О. Дейч, В. Інбер, М. Коміссарова, А. Бучма, 3. Гайдай). На придбаному 1937 р. роялі фірми «Шредер» грали Л. Ревуцький, С. Жданов, Н. Рахлін, Ю. Мейтус, брати Майбороди і сам поет; тут лунав спів І. Козловського. Дві менші кімнати першого поверху займає меморіальна бібліотека, яка налічує понад 8 тис. книжок. Круті дерев’яні сходи ведуть на другий поверх до робочого кабінету. У трьох кімнатах на другому поверсі – літературна експозиція музею, матеріали якої розповідають про життєвий шлях М. Рильського та його оточення.
В 1968 р. перед будинком встановлено бронзове погруддя поета.
Білоцерківець Н. Г., Таран Л. В. Літературно-меморіальний музей Максима Рильського в Києві: Короткий путівник. – К., 1984;
Пам’ятники Києва: Фотоальбом. – К., 1974;
Скульптор Ковалев: Каталог выставки / Сост. Д. Г. Янко. – К., 1985.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 209.