Огорожа
Михайло Дегтярьов
532.19. Огорожа, 1-а пол. 19 ст. (архіт.).
Проста дерев’яна монастирська огорожа зафіксована одним з найбільш ранніх iконографiчних документів, що містить зображення монастиря, – планом Києва 1695. У 1758 коштом постриженої у черниці багатої аристократки Н. Долгорукової розгорнуто масштабні будiвельнi роботи зі зведення мурованої огорожі, що тривали довгий час. Її спорудили з пiвнiчної, східної та південної сторін. Із заходу на косогорі лишалася проста дерев’яна огорожа.
Значної шкоди монастирським будівлям завдала спустошувальна пожежа 1811. На відновлення монастиря з царської скарбниці було виділено значну суму грошей. До розробки проекту ремонтно-реконструкцiйних робіт у монастир (у т. ч. і для будівництва нової мурованої огорожі) був залучений арх. А. Меленський. Упродовж 1817 – 20 за його проектом під орудою відомого київського підрядчика В. Сєрикова на північній, східній та південній межах монастиря зведено муровану огорожу, що включила на східній ділянці старовинну муровану дзвіницю над головним в’їздом у монастир.
У той час територію монастиря збільшено; відповідно до нового плану забудови Подолу за регулярною системою, садибна ділянка набула майже прямокутного абрису. З пiвнiчного та південного боків в огорожі влаштовано прості за формою брами зі сторожками. Із західного боку на косогорі відновлено дерев’яну огорожу. 1834 «для розведення саду та влаштування цвинтаря» до Флорiвського монастиря приєднали територію «…стоящей впусте без пользы» всієї гори Киселiвка, яку оточили дерев’яною огорожею за проектом арх. Л. Станзанi. У кiн. 1840-х – на поч. 1850-х рр. за проектом арх. П. Спарро на косогорі та на г. Киселiвка дерев’яну огорожу замінено на муровану.
Споруджено на складному рельєфі, що спричиняло часті руйнування, місцями розібрано під час будівництва нових споруд. Збереглася лише на окремих ділянках: на південний схід від дзвіниці; вздовж вул. Хорива, де вціліла північна брама, лучкову арку якої розібрано.
Огорожа (вис. – бл. 3,0 м і товщ. – 0,6 м) змурована із жовто-рожевої цегли (0,28 × 0,125 × 0,07 м). Складається з квадратних у плані стовпів (товщиною у три цеглини) та стін (у дві з половиною цеглини), увінчаних простим уступчастим карнизом. З боку подвір’я збереглися гнізда для балок будівельного риштування або прилеглих колись до стіни монастирських споруд. Фасади побілено.
Являє значну історико-архітектурну цінність як витвір відомих архітекторів та невід’ємна складова частина архітектурного ансамблю монастиря.
Література:
ВК НБУ, № 22265; ДАКО, ф. 42, оп. 3, спр. 4276, 4296; НА ІА НАНУ, ф. 14, спр. 116; РДІА (Санкт-Петербург), ф. 796, оп. 77, спр. 262; ЦДІАУК, ф. 127, оп. 213, спр. 163; оп. 214, спр. 99; оп. 215, спр. 102; оп. 216, спр. 8; оп. 153, спр. 39; оп. 1024, спр. 2178; ф. 167, оп. 1. спр. 50; спр. 326, 339; Дегтярев М. Г. У подножья Замковой горы // Стр-во и архитектура. – 1986. – № 11.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1696.