1999 р. Звід пам’яток Києва

Старий (історичний) корпус 1896 р., в якому працювали Високович В. К., Павловський О. Д., Підвисоцький В. В., Тимофєєвський О. Д.

(архіт., іст.).

Двоповерховий будинок на підвалі, у стилі неоренесанс, цегляний, у плані прямокутний, симетричний за композицією. Три ризаліти розташовані на головному фасаді, один – по осі тильного фасаду. Головний фасад вирішено з використанням ордерної системи та декоративного ліплення. Перший поверх із прямокутними вікнами членують широкі рустовані лопатки, другий – пілястри корінфського ордера, що фланкують високі напівпиркульні вікна, охоплені вгорі архівольтами з ліпними вінками та смугами у пазухах. Мальовничий силует будинку формують різноманітні декоративні фронтони, металеві парапети з цегляними стовпчиками. Основну увагу приділено архітектурі центрального ризаліту, середня частина якого на рівні другого поверху виділена портиком із спарених колон корінфського ордера з трикутним фронтоном. Над тамбуром – оглядова тераса, з якої відкривається панорама на стару Либідську частину міста. Споруду оперізує карниз на спарених кронштейнах з широким гладеньким фризом та густою ліпною смугою із стилізованого рослинного орнаменту. Потужній горизонталі карниза відповідає міжповерховий пояс, що трактується як антаблемент доричного ордера з тригліфами, які чергуються зі вставками меандрового орнаменту. Низ будинку підкреслено цоколем, де у приямках розміщено вікна підвалу.

На відміну від головного тинькованого фасаду бічні й тильний вирішено стриманіше – лицьовою цеглою (тепер побілені) з орнаментом у вигляді зубців (фриз, міжповерховий пояс), клинчастими перемичками тощо. Функціональна схема плану основана на розміщеному в центрі будинку вестибюлі (охоплює за висотою два поверхи), який зв’язаний з коридорами бічних крил. На першому поверсі містилися приймальня, відділення пастерівських щеплень, фото- і хімлабораторії, на другому – дві зали для засідань ради товариства та лекцій (на 100 осіб), ряд лабораторій. Серед інтер’єрів виділяється розкішне оздоблений вестибюль з парадними сходами. Кам’яні подвійні сходи виводять на бічні галереї другого поверху, обрамлені урочистим рядом канелюрованих колон іонічного ордера, оперезаних у нижній третині поясками і драпіруванням. На галерею виходять коридори бічних крил, двері зали засідань та лекційної аудиторії. Торцеві стіни вестибюля оброблені глухою аркадою іонічного ордера з черепашками у тимпанах і картушами з монограмою «БИ» (Бактеріологічний інститут). Пишні картуші містяться також над входами у зали. По осі фронтальної стіни – ніша з погруддям Л. Пастера на колонному п’єдесталі, на протилежній стіні – мармурові меморіальні дошки з написами, що містять дати закладин і відкриття інституту. Архітектуру вестибюля збагачують металеві ковані огорожі галерей та сходів, чавунні литі канделябри. Підлогу викладено метласькими плитками (завод Бергенгейма у Харкові) з індивідуальними на кожній ділянці килимовими малюнками, гармонійно об’єднаними у єдине ціле кольоровим та стильовим вирішенням У залі засідань привертає увагу кесо-нований ліпний плафон, що переходить у падугу, та фриз, членований спареними консолями (під, час ремонтних робіт 1980-х рр плафон позолочено) У приміщенні, що використовується тепер як читальна зала бібліотеки, є старовинні, прикрашені різьбленням дерев’яні книжкові шафи.

З 1900 р. в цьому будинку працював Високович Володимир Костянтинович (1854 – 1912) – патолог, бактеріолог, імунолог, професор Київського університету (з 1895), голова Київського фізико-медичного товариства, віце-голова Київського товариства лікарів, керівник експедицій для боротьби з епідеміями чуми й холери в Індії, Одесі, Києві, Харкові та ін. Одночасно з І. Мечниковим був одним з творців вчення про захисну ретикуло-ендотеліальну систему, а також про імунітет та сприйнятливість організму до інфекційних хвороб. В інституті очолював пастерівський відділ, де готували вакцину проти сказу. У 1898 р. вперше в Європі виготовив вакцину і у 1904 р. застосував масові щеплення проти черевного тифу. За час роботи в інституті виконав 18 наукових тем з різних питань бактеріології та профілактичної медицини. Один із ініціаторів утворення медичного відділення Вищих жіночих курсів у Києві.

В 1896 – 1919 рр. тут працював Павловський Олександр Дмитрович (1857 – 1944) – патолог, мікробіолог і хірург, професор Київського університету, ініціатор утворення «Товариства для боротьби із заразними хворобами» й засновник Київської пастерівської станції (1894). Вперше у Російській імперії виготовив і застосував у Києві протидифтерійну сироватку (1895). Один із організаторів і перший директор інституту, одночасно очолював відділ сироваток. Виготовив протихолерну, протиправцеву, протистрептококову сироватки й інші препарати для лікування важких захворювань. У роки 1-ї світової війни – організатор і керівник найбільшого у Києві госпіталю Червоного Хреста. З 1919 р. – в еміграції. Помер у Румунії.

З цим будинком пов’язана діяльність Підвисоцького Володимира Валеріановича (1857 – 1913) – патолога і бактеріолога, професора Київського (1887 – 1900) й Одеського (1900 – 05) університетів, директора Інституту експериментальної медицини в Петербурзі (1905 – 13), засновника вітчизняної школи патологів і бактеріологів. У період проживання в Києві брав активну участь в організації заходів проти епідемії холери в місті (1892). 1896 р. заміщав В. Високовича на посаді завідувача відділу Бактеріологічного інституту, коли той очолював експедицію до Індії; викладав на курсах, що діяли при інституті.

Тут працював також Тимофєєвський Олександр Дмитрович (1887 – 1985) – фізіолог і онколог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), акад. АМН СРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1947). В 1953 – 55 рр. очолював лабораторію етіології злоякісних пухлин. Одночасно в 1941 – 53 рр. працював завідувачем лабораторії в Інституті клінічної фізіологи, в 1953 – 55 рр. – в Інституті фізіологи АН УРСР.

Основні праці присвячено проблемам експериментальної гематології та онкології. Займався питаннями кровотворення, вивчення ролі вірусів у виникненні пухлин, гістогенезу клітин сполучної тканини. Вперше у країні розробив метод культивування клітин поза організмом. Кабінет ученого містився на другому поверсі (після перебудови не зберігся)

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 179 – 180.