Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

Головні залізничні майстерні (№ 2)

1999 р. Звід пам’яток Києва

Головні залізничні майстерні, 19 – 20 ст. (Київський електро-вагоноремонтний завод)

(іст.).

Вул. Ползунова, 2.

Комплекс промислових споруд поблизу залізничного вокзалу. Прохідна заводу виходить на вул. Ползунова. Засновані у 1868 р. як Головні майстерні для ремонту паровозів і вагонів. У 1879 р. перейменовані на Київські головні залізничні майстерні Південно-Західної залізниці. У 1929 р. підприємству присвоєно назву Січневого повстання 1918 р., у 1930 р. майстерні перейменовано на паровозовагоноремонтний завод, з 1962 р. – сучасна назва.

Наприкінці 19 ст. були одним з найбільших фабрично-заводських підприємств міста, де працювало бл. 1500 робітників. Над проектами виробничих приміщень працювали видатні архітектори та інженери. Зокрема, будинок залізопрокатної майстерні запроектував цивільний інж. О. Кобелєв. В 1878 р. з ініціативи інженера-новатора О. Бородіна приміщення токарного цеху було освітлено чотирма електричними ліхтарями. Це перший в історії Києва приклад застосування електроосвітлення. Для ознайомлення з ним у залізничних майстернях побувала велика група професорів Київського університету.

У період Великої Вітчизняної війни майже всі заводські споруди було зруйновано. Під час відбудови заводу реконструйовувалися старі цехи, зводилися нові. Збереглося декілька первісних будинків – головний виробничий корпус, будинок першої у світі паровозної лабораторії, контора (тепер заводоуправління) та ін.

З майстернями пов’язано чимало історичних подій. 20 березня 1879 р. тут відбувся виступ робітників, що поклав початок страйковому рухові у Києві. Залізничники протестували проти подовження на годину (понад звичних 10 годин) робочого дня без збільшення заробітної платні й вимагали відновлення на роботі звільнених у перший день страйку товаришів. Страйк завершився задоволенням вимог робітників.

21 липня 1903 р. трудівники майстерень першими в Києві підтримали загальний політичний страйк робітників Півдня Росії, їхні вимоги щодо встановлення восьмигодинного робочого дня, збільшення на 50 відсотків заробітної платні та інші. не були задоволені. 23 липня на території заводу біля депо відбувся мітинг за участю понад 2500 осіб. Проти страйкарів було застосовано зброю – 8 робітників вбито, 22 поранено. Після цієї події політичний страйк у місті став загальним і продовжувався до 1 серпня під гаслом «Геть самодержавство !».

Завідувачем вагонних майстерень на поч. 20 ст. був І. Єфимович – інженер і педагог, дядько О. Вертинського – актора, поета й співака, який згадував про нього у своїх мемуарах.

В 1921 – 22 рр. у вагонному цеху (не зберігся) працював помічником електромонтера майбутній письменник М. Островський (1904 – 36), який у жовтні 1921 р. брав участь у будівництві вузькоколійки до Боярки для постачання Києву палива.

У червні – серпні 1941 р. з ініціативи працівників заводу було збудовано два панцерники – «Літер А» і «Літер Б», які брали участь в обороні Києва (паровозний цех, де їх зібрано, не зберігся). З робітників-залізничників було сформовано особовий склад на чолі з командиром А. Тихоходом, заступником командира Л. Василевським, комісаром С. Голованьовим і начальником штабу К. Ареф’євим. 25 вересня 1941 р. панцерники демонтовано і підірвано під м. Переяславом їхніми екіпажами.

В 1929 – 41 рр. на заводі працював слюсарем, майстром, начальником паровозного цеху В. Кудряшов (1909 – 42) – один з керівників київського підпілля у 1941 – 42 рр., Герой Радянського Союзу (1945 р., посмертно). Під час німецько-фашистської окупації міста керував штабом диверсійно-підривної діяльності міськкому КП(б)У.

На фасаді прохідної заводу встановлено мармурові меморіальні дошки в пам’ять першого в місті страйку 1879 р. (1929), участі робітників у страйку 1903 р. (1947), на пошанування М. Островського (1954), В. Кудряшова (1955). В 1964 р. на території заводу встановлено пам’ятник М. Островському (ск. В. Сорока), в 1973 р. – бетонну стелу на місці розстрілу робітників у липні 1903 р. (арх. А. Кулагін, інж. Л. Саєнко).

Іван Глизь, Михайло Кальницький, Сергій Кот, Лілія Пивоваренко, Ніна Руденко

Боевые звезды киевлян. – К., 1983;

Дубина К. В годы тяжелых испытаний. – К., 1962;

Історія робітничого класу Української РСР. – К., 1967. – Т. 1;

Киевщина в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг. – К., 1963;

Островська Р. П. Микола Островський. – К., 1985;

Рабочее движение в России в XIX в.: Сб. док. и материалов. – М., 1956. – Т. 2, ч. 2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 303 – 304.

Вкладені елементи

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 304.
Загальний вигляд

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 63

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.