1999 р. Звід пам’яток Києва

Борис Єрофалов

Іподром, 1915 – 16 рр.

(архіт.).

Вул. Суворова, 9.

Первісно розміщений між біговим полем і вул. Суворова з головним фасадом на її червоній лінії. Ділянку під іподром вибрано на кол. еспланаді Старої Печорської фортеці. Головний корпус і трибуни зведено у 1915 – 16 рр. в стилі неоренесанс (арх. В. Риков, ск. Ф. Балавенський) на замовлення Південно-Західного товариства заохочення конярства. У 1935 – 36 рр. проведено реконструкцію та розширення іподрому (архітектори В. Риков, П. Савич, А. Столов, Г. Непше). Нові залізобетонні трибуни збільшили місткість до 8 тис. глядачів на відміну від попередніх (4,2 тис.). Діяв до 1964 р. У 1980-і pp. будинок розширено з боку кол. скакового поля, трибуни розібрано.

Двоповерховий, цегляний, витягнутий уздовж вулиці на 125 м, що зумовлено призначенням видовищної споруди, орієнтованої протяжною стороною з трибунами до скакового поля. У верхній частині трибун був майданчик на всю довжину споруди, на яку з флангів піднімалися широкі сходи. План і фасад корпусу симетричні. Центральну частину головного фасаду виділено напівротондою з модернізованими тричвертєвими іонічними колонами, на другому поверсі увінчаними аттиком з алегоричними фігурами юнака – візника з фанфарами, на флангах – дівчат з вінками в руках. Між колонами – аркові вікна та овальні люкарни в обрамленні пластичного ренесансного декору та фігурок путті. У нижній частині напівротонди влаштовано парадний вхід. Фланги центральної напівротонди вирішено у вигляді квадратних у плані веж, кожна з яких увінчана невеличкою ротондою з колонками доричного ордера. Масивні ризаліти на бічних крилах споруди підкреслено тричвертєвими доричними портиками під ренесансними фронтонами. Вікна з напівциркульними перемичками між колонами увінчані пластичними картушами. Фасад тинькований, оформлений тонким рустом, рельєфнішим на першому поверсі. Вікна другого поверху облямовано лиштвами з важких квадрів. У залах розміщувалися ресторан, буфети, каси та оркестрові балкони, в одноповерхових крилах – службові приміщення (збереглося західне крило). З парадного вестибюля, прикрашеного ліпним декором, двоє великих сходів ведуть до урочистої аванзали.

Пам’ятка є зразком громадської споруди поч. 20 ст.

Тепер у його головному корпусі – Президія Української академії аграрних наук.

Історія українського мистецтва. – К., 1970. – Т. 4, кн. 2;

Макушенко П. I. Архітектор Валеріан Микитович Риков. – К., 1967.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 428 – 429.