1999 р. Звід пам’яток Києва

Садиба 1912 – 13 рр., в якій проживали Бовваненко Д. Є., Радзімовська В. В., Яновська Л. О.

(архіт., іст., мист.).

Вул. О. Гончара, 30-а, 30-б, 30-в.

З кін. 19 ст. належала купцю С. Кугелю. В 1912 р. перекуплена київськими купцями 2-ї гільдії, братами Д. і Я. Файбишенками. В 1917 р. продана купцю 1-ї гільдії В. Малину. В 1912 – 13 рр. на садибній ділянці на місці старих будівель споруджено фасадний та два флігельні житлові будинки. Під час поточних ремонтів змінено планування квартир, втрачено частину ліпного декору.

Фасадний будинок (№ 30-а). На червоній лінії забудови вулиці. Зведений у стилі модерн з рисами класицизму. Шестиповерховий, з мансардою, на підвалах, цегляний у плані прямокутний, односекційний. Має невеликий ризаліт з боку подвір’я, де розміщено сходи чорного ходу. Біля лівого торця – проїзд. На першому поверсі – приміщення для магазинів, на другому – шостому – по дві п’ятикімнатні квартири, в мансарді – окремі кімнати. Перекриття над підвалом, сходами і службами – залізобетонні, над житловими приміщеннями – плоскі по дерев’яних балках. Покрівля залізна. Композиція головного фасаду симетрична, акцентована чітко виявленим ризалітом, доповненим на другому – третьому поверхах балконом вздовж всього фасаду, на четвертому – шостому – балконами, що прилягають до ризаліту. В декорі переважають модифіковані класицистичні мотиви вінки з гірляндами, фризові вставки одна з яких – з рельєфним зображенням профілів античних героїв, імітований портик у ризаліті на шостому поверсі. Поряд з цим використано елементи раціонального напряму модерну, що помітно у вирішенні замкових каменів над вікнами третього поверху, стилізованих сандриків і підвіконних вставок на четвертому – п’ятому поверхах, фриза над вікнами шостого поверху столярного заповнення вікон Інтер’єри оформлено в стилі модерн з використанням класицистичних елементів. У ліпному оздобленні плафонів квартир – набори декоративних деталей, які повторено в кімнатах аналогічного призначення в усіх частинах будинку Кімнати в мансарді декору не мали.

У 1920-х рр. у квартирі № 20 проживав Бовваненко Дмитро Євменович (1900 – ?) – політеконом-історик, співробітник ВУАН (до 1934), професор Інституту харчової промисловості (до 1938). Вивчав економічну історію України 19 – 20 ст. та історію української економічної думки (зокрема праці М. Зібера та С. Подолинського). В 1938 р. репресований, засланий на Колиму.

Флігель (№ 30-б). Зведений на подвір’ї на одній осі з фасадним будинком у стилі раціонального модерну.

П’ятиповерховий, цегляний, на житлових підвалах, у плані прямокутний, з невеликим ризалітом з боку подвір’я і проїздом біля лівого торця. Односекційний, квартири три-, чотирикімнатні. Перекриття залізобетонні – над підвалами та сходами, плоскі по дерев’яних балках – над житловими приміщеннями, покрівля залізна. Проведено капітальний ремонт (без заміни перекриття), під час якого втрачено майже весь ліпний декор в інтер’єрі, фурнітуру. Композиція головного фасаду центрально-осьова. Акцентований ризалітом, декорованим лопатками на всю висоту споруди та прикрашеним на рівні першого – другого поверхів рустом, на п’ятому поверсі – модельованими в цеглі декоративними деталями у стилі модерн. Вхід оформлено у вигляді модифікованого порталу. Активним декоративним елементом є великі вікна парадного під’їзду зі столярним заповненням вітражного характеру. Інтер’єр оформлено в стилі модерн, але поряд з цим використано й класицистичні мотиви.

Флігель (№ 30-в). У третьому ряді забудови на одній осі з фасадним будинком. Зведений у стилі раціонального модерну. Чотириповерховий, з мансардою, на підвалах, цегляний. Односекційний, з чотирикімнатними квартирами Перекриття залізобетонні – над підвалами, плоскі по дерев’яних балках – над квартирами. Покрівля залізна. Композиція головного фасаду центрально-осьова за характером побудови близька до флігеля у другому ряді забудови. Вісь акцентовано ледь виявленим ризалітом, утвореним лопатками на всю висоту будівлі й завершеним аттиком. Декоративності фасаду надають великі вітражні вікна парадного під’їзду та модельовані в цеглі сандрики. Поміж флігельними будинками влаштовано стаціонарні цегляні льохи. Садиба має велике містобудівне значення як зразок міської забудови поч. 20 ст.

У цій садибі проживала Яновська Любов Олександрівна (псевд. Ф. Екуртжа, Омелька, Реп’ях, 1861 – 1933 рр.) – письменниця. У Києві – з 1905 р. У 1910 – 14 рр. – голова київської «Просвіти». В 1910-х рр. з’явилися її останні п’єси «Огненний змій» (1914) та «Четверта аксіома» (1916), після чого припинила літературну діяльність. Разом з Л. Яновською проживала її дочка – Радзімовська (Радзимовська) Валентина Василівна (1886 – 1953) – біохімік і фізіолог. В 1913 р. одержала диплом з відзнакою університету св. Володимира. З 1915 р. – старший асистент, з 1918 р. – доцент, з 1924 р. – професор і керівник кафедри фізіології університету. Одночасно працювала в інших наукових установах. Ув’язнена у справі СВУ (1929 – 30). З 1944 р. – на еміграції, з 1950 р. – у США, де й померла. Одна із фундаторів медичної секції Української Вільної Академії Наук у США.

Сергій Білокінь, Інна Шулешко

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 2499; ф. 163, оп. 41, спр. 1964;

Весь Киев: адресная и справочная книга на… (1899- 1911) год. – К., 1899 – 1911;

Розгін І. Валентина Радзимовська: Короткий нарис життя та наукової й громадської її діяльності. – Вінніпег, 1968;

Сінько Г. Ю. Любов Яновська. – К., 1962;

Яновська Л. Твори: У 2 т. – К., 1959.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 313 – 314.