Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Гончара Олеся вулиця, 2-а пол. 19 – 20 ст.

(архіт., іст., містобуд.).

Простягається по частині Старокиівського плато і його південно-західному схилу, з’єднуючи вул. Велику Житомирську і пл. Перемоги. Має слабкосхилий підйом у початковій частині (до перетину з вул. Ярославів Вал), решта вулиці являє собою узвіз, що набуває особливої стрімкості між вул. Ярославів Вал і Чеховським пров. У середній частині (до перетину з вулицями Гоголівською та Б. Хмельницького) значно розширюється. Вулиця членується: з непарного боку – вулицями М. Коцюбинського і Б. Хмельницького, з парного боку – пров. Чеховським, вулицями Гоголівською, Тургенєвською і Дмитрівською, з обох боків – вулицями Стрітенською, Рейтарською і Ярославів Вал. Верхню частину вулиці трасовано у 30-і pp. 19 ст. під час реконструкції старого Києва під назвою Володимирський пров. Решта прокладалася і заселялася вкрай повільно протягом всього 19 ст., оскільки пролягала по території колишнього сміттєзвалища. Вперше у повному вигляді зображена на плані Києва 1855 р. До 1911 р. мала назву Маловолодимирська (як паралельно-діагональна до вул. Володимирської), в 1911 – 19 рр. – вул. Столипінська, на пошанування російського прем’єр-міністра П. Столипіна, який помер у Києві в лікарні С. Маковського (містилася на цій вулиці у № 33), в 1919 – 37 рр. – вул. Г. Гершуні, в 1937 – 39 рр. – вул. Л. Кецховелі, в 1939 – 96 рр. – вул. Чкалова, в 1996 р. названа ім’ям Олеся Гончара (Олександр Терентійович; 1918 – 95) – письменника, громадського діяча, акад. АН УРСР (зі 1978), Героя Соціалістичної Праці (1978).

Забудовувалась одно-, двоповерховими житловими будинками, переважно дерев’яними. Існуюча історична забудова сформована у кін. 19 – на поч. 20 ст. чотири-, шестиповерховими прибутковими будинками. У забудові вулиці брали участь відомі у Києві архітектори П. Альошин, О. Кобелєв, Г. Ледоховський, В. Ніколаєв. Характерною рисою просторової композиції вулиці є її розрідження архітектурними паузами – скверами, найвиразнішим серед яких є сквер, прилеглий до вулиць О. Гончара, М. Коцюбинського і Чапаєва, архітектурно опоряджений спорудами арх. О. Кобелєва у стилі неокласицизму (№ 55-б – будинок Київського відділення Російського технічного товариства і № 55-а – Вищі жіночі курси). Інший сквер (менший) – на зіткненні з вул. Б. Хмельницького.

Серед будинків, що мають непересічну архітектурну цінність, – № 33 (1907, арх. Г. Ледоховський, скульптурне оформлення Ф. Соколова), який є одним з найкращих у Києві прикладів архітектури модерн; № 50, 60 – у формах неоготики; чотири-, шестиповерхові прибуткові будинки № 36-б, 44, 47-б у цегляному стилі та № 74 у стилі модерн (1909 – 10, арх. П. Альошин) та ін.

У 70 – 80-і pp. 20 ст. архітектурний силует вул. О. Гончара істотно порушено спорудженням багатоповерхових багатосекційних житлових будинків (№ 46, 47/49, 48, 62).

Ряд будинків має історико-меморіальну цінність: у № 12 проживали арх. М. Іванченко і ск. О. Олійник, у № 24 – агроном С. Богданов, журналіст О. Глінка; у № 30 – письменниця Л. Яновська; у № 32-а – письменник, громадський і політичний діяч І. Липа, художник Г. Пустовійт, містилася у 1941 – 42 явочна квартира підпільної групи І. Кудрі; у № 36-б – поет і літературознавець Д. Загул; у № 41 – мовознавець І. Білодід; у № 45-а – мовознавець і лексикограф Г. Сабалдир; 47 – 6 – диригент М. Тараканов; у № 90/1 – літературознавець Б. Якубський та ін. У № 34 (не зберігся) мешкав відомий історик, один із фундаторів «Киевской старины» О. Лазаревський.

Осередками наукового, громадсько-культурного життя Києва 1910-х pp. були Вищі жіночі курси (№ 55-а) і Київське відділення Російського технічного товариства (№ 55-б), де працювало і навчалося багато знаних українських та російських діячів. На вулиці містилися і містяться відомі лікувальні й наукові заклади: хірургічна й очна клініка П. Качковського, хірургічна лікарня С. Маковського, НДІ гігієни праці і профзахворювань МОЗ УРСР (усі – № 33); інститути електроніки, будівельної механіки, теоретичної фізики, технічної теплофізики АН УРСР, Інститут геологічних наук НАНУ (усі – № 55-б).

Юрій Нельговський

Вулиці Києва. – К., 1995;

Київ: історичний огляд. – К., 1982.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 305 – 306.