Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

Олеся Гончара вул.

1999 р. Звід пам’яток Києва

Гончара Олеся вулиця, 2-а пол. 19 – 20 ст.

(архіт., іст., містобуд.).

Простягається по частині Старокиівського плато і його південно-західному схилу, з’єднуючи вул. Велику Житомирську і пл. Перемоги. Має слабкосхилий підйом у початковій частині (до перетину з вул. Ярославів Вал), решта вулиці являє собою узвіз, що набуває особливої стрімкості між вул. Ярославів Вал і Чеховським пров. У середній частині (до перетину з вулицями Гоголівською та Б. Хмельницького) значно розширюється. Вулиця членується: з непарного боку – вулицями М. Коцюбинського і Б. Хмельницького, з парного боку – пров. Чеховським, вулицями Гоголівською, Тургенєвською і Дмитрівською, з обох боків – вулицями Стрітенською, Рейтарською і Ярославів Вал. Верхню частину вулиці трасовано у 30-і pp. 19 ст. під час реконструкції старого Києва під назвою Володимирський пров. Решта прокладалася і заселялася вкрай повільно протягом всього 19 ст., оскільки пролягала по території колишнього сміттєзвалища. Вперше у повному вигляді зображена на плані Києва 1855 р. До 1911 р. мала назву Маловолодимирська (як паралельно-діагональна до вул. Володимирської), в 1911 – 19 рр. – вул. Столипінська, на пошанування російського прем’єр-міністра П. Столипіна, який помер у Києві в лікарні С. Маковського (містилася на цій вулиці у № 33), в 1919 – 37 рр. – вул. Г. Гершуні, в 1937 – 39 рр. – вул. Л. Кецховелі, в 1939 – 96 рр. – вул. Чкалова, в 1996 р. названа ім’ям Олеся Гончара (Олександр Терентійович; 1918 – 95) – письменника, громадського діяча, акад. АН УРСР (зі 1978), Героя Соціалістичної Праці (1978).

Забудовувалась одно-, двоповерховими житловими будинками, переважно дерев’яними. Існуюча історична забудова сформована у кін. 19 – на поч. 20 ст. чотири-, шестиповерховими прибутковими будинками. У забудові вулиці брали участь відомі у Києві архітектори П. Альошин, О. Кобелєв, Г. Ледоховський, В. Ніколаєв. Характерною рисою просторової композиції вулиці є її розрідження архітектурними паузами – скверами, найвиразнішим серед яких є сквер, прилеглий до вулиць О. Гончара, М. Коцюбинського і Чапаєва, архітектурно опоряджений спорудами арх. О. Кобелєва у стилі неокласицизму (№ 55-б – будинок Київського відділення Російського технічного товариства і № 55-а – Вищі жіночі курси). Інший сквер (менший) – на зіткненні з вул. Б. Хмельницького.

Серед будинків, що мають непересічну архітектурну цінність, – № 33 (1907, арх. Г. Ледоховський, скульптурне оформлення Ф. Соколова), який є одним з найкращих у Києві прикладів архітектури модерн; № 50, 60 – у формах неоготики; чотири-, шестиповерхові прибуткові будинки № 36-б, 44, 47-б у цегляному стилі та № 74 у стилі модерн (1909 – 10, арх. П. Альошин) та ін.

У 70 – 80-і pp. 20 ст. архітектурний силует вул. О. Гончара істотно порушено спорудженням багатоповерхових багатосекційних житлових будинків (№ 46, 47/49, 48, 62).

Ряд будинків має історико-меморіальну цінність: у № 12 проживали арх. М. Іванченко і ск. О. Олійник, у № 24 – агроном С. Богданов, журналіст О. Глінка; у № 30 – письменниця Л. Яновська; у № 32-а – письменник, громадський і політичний діяч І. Липа, художник Г. Пустовійт, містилася у 1941 – 42 явочна квартира підпільної групи І. Кудрі; у № 36-б – поет і літературознавець Д. Загул; у № 41 – мовознавець І. Білодід; у № 45-а – мовознавець і лексикограф Г. Сабалдир; 47 – 6 – диригент М. Тараканов; у № 90/1 – літературознавець Б. Якубський та ін. У № 34 (не зберігся) мешкав відомий історик, один із фундаторів «Киевской старины» О. Лазаревський.

Осередками наукового, громадсько-культурного життя Києва 1910-х pp. були Вищі жіночі курси (№ 55-а) і Київське відділення Російського технічного товариства (№ 55-б), де працювало і навчалося багато знаних українських та російських діячів. На вулиці містилися і містяться відомі лікувальні й наукові заклади: хірургічна й очна клініка П. Качковського, хірургічна лікарня С. Маковського, НДІ гігієни праці і профзахворювань МОЗ УРСР (усі – № 33); інститути електроніки, будівельної механіки, теоретичної фізики, технічної теплофізики АН УРСР, Інститут геологічних наук НАНУ (усі – № 55-б).

Юрій Нельговський

Вулиці Києва. – К., 1995;

Київ: історичний огляд. – К., 1982.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 305 – 306.

Вкладені елементи

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 306.
План забудови (1 – 55)

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 372

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.