1999 р. Звід пам’яток Києва
Лариса Гаврилюк, Ганна Мілгородська, Елла Піскова
Інститут фізики напівпровідників, в якому працювали відомі вчені
(іст.).
Комплекс споруд інституту складається з п’яти корпусів, розташованих: на просп. Науки, 41 (один корпус); 45 (один); на вул. Лисогорській, 4 (три). Зведені на поч. 1960-х pp.
Заклад створений 1960 р. на базі відділів фізики напівпровідників, теоретичної фізики, а також лабораторії поверхні напівпровідників Інституту фізики АН УРСР як Інститут напівпровідників АН УРСР. З 1992 р. – Інститут фізики напівпровідників АН України (тепер – НАН України).
У головному корпусі (просп. Науки, 45; споруджений 1962 р. на червоній лінії забудови вулиці, триповерховий, цегляний, з чотириповерховою прибудовою 1972) працювали:
– у 1962 – 77 рр. – Дейген Михайло Федорович (1918 – 77) – фізик-теоретик, чл.-кор. АН УРСР (з 1967), один із засновників інституту. З 1960 р. завідувач відділу радіоспектроскопії твердого тіла. Наукові праці присвячено теорії твердого тіла, фізиці напівпровідників, радіоспектроскопії. З його ініціативи в інституті було створено першу в СРСР установку «ПЕЯР» (подвійного електронно-ядерного резонансу). Працював на першому поверсі у кімнаті № 122.
– у 1962 – 74 рр. – Лашкарьов Вадим Євгенович (1903 – 74) – фізик, акад. АН УРСР (з 1945), голова Відділу фізико-хімічних та математичних наук АН УРСР (1946 – 48), член Президії АН УРСР (1948 – 52). Один із засновників і перший директор інституту (1960 – 70), одночасно – завідувач відділу (з 1960). Відзначений Державною премією УРСР (1981, посмертно). Наукові праці присвячено оптиці, фізиці рентгенівських променів, дифракції електронів, фізиці й техніці напівпровідників. Створив теорію внутрішнього фотоефекту у напівпровідниках, експериментальне виявив у них невентильний внутрішній фотоефект. Розробив методи дослідження фотопровідності у складних напівпровідниках з широкою забороненою зоною. Заснував наукову школу. Кабінет вченого містився на першому поверсі у центральній частині будинку (кімната № 135).
– у 1962 – 85 рр. – Пекар Соломон Ісакович (1917 – 85) – фізик-теоретик, акад. АН УРСР (з 1961). Один із засновників інституту. У 1960 – 85 рр. – завідувач теоретичного відділу, створеного під його керівництвом. Одночасно у 1944 – 76 рр. – професор кафедри теоретичної фізики Київського університету. Відзначений Державною премією УРСР (1981). Належав до плеяди видатних фізиків-теоретиків, праці яких склали фундамент сучасної теорії твердого тіла. На основі його досліджень вирішено ряд фундаментальних проблем фізики напівпровідників, оптичних і фотоелектричних явищ у кристалах. Увів поняття поляронів і створив їхню кількісну теорію. Побудував новий узагальнений варіант кристалооптики з просторовою дисперсією. З цим пов’язано зареєстроване 1986 р. (посмертно) його відкриття – явище розповсюдження додаткових світлових хвиль у кристалах (пекарівські хвилі). Створив теоретичну школу. Працював на четвертому поверсі у кімнаті № 402.
– у 1962 – 90 рр. – Снітко Олег Вячеславович (1928 – 90) – фізик, акад. АН УРСР (з 1985). З 1961 р. – завідувач відділу фізики поверхневих явищ у напівпровідниках, у 1970 – 90 рр. – директор інституту. Відзначений Державною премією УРСР (1981), премією ім. К. Синельникова АН УРСР (1984). Один із засновників наукового напряму фізики поверхні напівпровідників. Вивчав природу поверхневих електронних центрів та мікромеханізми електронних явищ на поверхні напівпровідників. На основі цих досліджень створив нові методи обробки поверхні і нові типи приладів. Працював у кабінеті директора на першому поверсі – кімната № 135.
На фасаді будинку встановлено меморіальні дошки: 1978 р. – В. Лашкарьову (з чорного граніту, арх. А. Ігнащенко), 1998 р. – О. Снітку (з сірого граніту).
Академія наук України: персональний склад. – К., 1993;
Вадим Евгеньевич Лашкарев // Укр. физич. журнал. – 1974. – Т. XIX. – № 2;
Институт полупроводников АН УССР. – К., 1985;
Соломон Исаакович Пекар. – К., 1988.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 414 – 415.