Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1995 р. Стародавній київський лаврський: короткий історичний огляд київського лаврського…

1995 р. Стародавній київський лаврський: короткий історичний огляд київського лаврського розспіву

Петро Будний

До фондів Бібліотеки української діаспори в Києві, заснованої Київською міською.- бівліотекою імені Лесі Українки спільно з редакцією “Нам ‘яток України”, надходить багато рідкісних видань.

Численні дару вальники, насамперед ліоди старшого віку, піклуються, щоб зберегти для науки, історії та нащадків розрізнені примірники еміграційних часописів, брошур, книжок, яким дорога в Україну раніше була заказана.

Серед раритетів повоєнного часу – видання, тиражоване 1946 року цеклостилем – “Гласовий розспів Києво-Печерської лаври українською мовою: Партитура /Аранжував О.Петро Будний”. Ксерокопію його бібліотеці передав син православного священика з Мюнхена п.Любомир Гільтайчук, що натрапив на єдиний примірник книжки, коли розбирав залишений по смерті батька архів.

Подаючи тут вступ o.Петра Будного до нотної партитури Всенічного лаврського розспіву, складаємо щиру подяку всім дарувальникам першої поки що пайґрунтовнішої в нашій державі книгозбірні діаспорних видань, яка приміщується на вулиці Великій Житомирській, 4, поблизу собору Св.Софії в Києві.

Стара княжа Україна після прийняття християнства перейняла разом зо всіма особливостями нового релігійного обряду також і церковну музику – чи з Візантії безпосередньо, чи посередньо через Болгарію. За Володимира Великого пропагаторами церковного співу були переважно греки. Тому що хористи і диригенти, як і все духовенство, були чужинці, своєї власної музичної церковної творчості Україна не мала, і наспіви в церквах переважали грецькі або болгарські. Як відомо, Болгарія прийняла християнство скоріше, як Україна, і тому встигла витворити свою власну церковно-музичну культуру.

В останніх роках панування Ярослава Мудрого, в другій половині XI століття, починає творитися питомо українська церковна музика, відмінна від грецької і болгарської. Із заснуванням Києво-Печерської лаври тут постає перше вогнище церковного співу і релігійної культури взагалі. Київський розспів стає для України основою церковного співу, хоч грецький і болгарський силою традиції залишаються в церковному вжитку ще й донині. Як першого провісника київського розспіву подають печорські хроніки ченця Степана. Київський розспів став ширитись дуже швидко як більш доступний і зрозумілий для українців, а навіть творилися на українських землях різні місцеві його відміни. На Волині, у Володимирі, являється енергійний поширювач київського розспіву – Лука. З часом довкола нього утворилася ціла школа “Луцина чадь”. У Новгороді поширює київський розспів – Кирик, у Перемишлі – Дмитро.

Староукраїнське нотне письмо було своєрідною відміною хейрономічних невм. Ці невми, звані у нас “знаменами” або “крюками”, творять дві відміни: стовпове знам’я і кондакарське знам’я. Стовпове знам’я – це грубі, гострокінчасті патички і стрілки, яким писані всі церковні книги: стихирарі, тріоді, празники та ірмолої. Кондакарське знам’я – це тонкі, сильно покручені чертки; ним написані лише кондакарі.

Староукраїнські церковні співи ділилися на “ангелоподобноє пініє” – це чисто літургічний спів, “демественноє пініє” – це релігійні пісні для домашнього вжитку (подібно, як нині концертно-духовна музика), і пізніше входить в літургічний спів “трехсоставноє сладкогласованіє”. Можемо сміло припускати, що в часах Ярослава Мудрого, в часах найживіших зносин із Заходом, вже міг бути триголосний спів. На Заході в той час існували вже перші триголоси: триголосний “discantus” та сексакордове “faux bourdon” (полягає на тім, що головна мелодія міститься в найнижчім голосі в т. зв. “тенор”; не мусить то бути тенор теперішнім значенні, середній голос вторує йому горою в терцію, а горішній голос – у сексту). Крім цих наспівів, у княжій добі існував також звичай творити, відміни одних і тих самих наспівів. Первісну, нескорочену, широку форму, або так зв. “великий розспів”, вживали лише під час великих Господніх свят. Під час менших свят співано “скорочений розспів”, а в неділі – ще більш скорочений “малий розспів”. Також поширюється звичай творити до старих мелодій нові тексти, а на честь нових українських святих постають нові стихирні тексти.

В XVI столітті починає вводитися на Україні п’ятилінійна тактована нотація, звана “київським знаменем”, яка є нічим іншим, як західноєвропейською мензуралкою. Основною ритмічною одиницею “київського знамена” вважався “такт”, який ділився на: 2 “полутакти”, 4 “четверті” і 8 “осьмин”; 16-ки і 32-ки прийшли доперва у XVIII столітті.

Строчний спів знав лише приблизний розподіл хорових голосів, натомість нова київська нотна система впроваджує новий поділ на дискант, альт, тенор і бас. Перші три голоси нотовані в ключі “Dо” (який загально звано “цефаутний”), для баса – ключ “Fа”.

В XVII столітті починає дуже розвиватися партесний спів, а коли Петро Могила став митрополитом Київським і заснував у Києві Академію, це велике світило всієї України стає найміцнішою твердинею партесного співу і остає нею аж до кінця XVIII століття. Кінець XVIII і початок XIX століття – це доба найвищого розвитку української музики, що виявився в творчості Максима Березовського, Дмитра Бортнянського та Артема Веделя. Березовський і Ведель були учнями Могилянської Академії.

Як християнство, так і українська церковна музика, промінювали з полудня на північ до Москви, і цей вплив ми помічаємо упродовж цілих століть. Тільки наприкінці XVIII століття та в печатках XIX століття починається націоналізація російської церковної музики, яка набирає щораз більшого розгону. Олексій Львов перший звертає увагу на особливості старо-московського хоралу і намагається підібрати для нього стильову гармоніку. І лише Бахметєв у 1850-х роках дає правдивий національний напрям московській церковній музиці, атому що тоді вже Україна свого власного, самостійного церковного життя не творила, цей напрям через московський центр був насильно прищеплений Україні та вкорінився тут так сильно, що триває й по сьогоднішній день.

Київський розспів від кінця XVIII століття, тобто від прилучення Київської митрополії до Москви, починає щораз більше виходити з ужитку, слабше розвиватися і залишається лише серед ченців Києво-Печерської лаври. Перші записи київського лаврського розспіву маємо в рукописнім Ірмології 1728 року. Там записана тільки головна мелодія київською нотацією. В 1851 році був переписаний у двох книжках тією ж нотацією послушником Солухою та уложений уставщиком лаврської Великої Церкви ієромонахом Модестом новий Ірмологій. У 1865 – 1873 роках під проводом еклезіарха архімандрита Валентина диригент А. Фатіїв і послушник Е. Шарко написали круглою нотою повний одноголосний “Лаврський обиход” у двох примірниках, по одному на кожен клирос. 1905 року заходом намісника Лаври архімандрита Антонія та з благословення митрополита Київського Флавіана духовний собор Лаври доручив комісії з осіб, що добре знали лаврський розспів, а саме диригента ієромонаха Іадора, уставщиків клиросів Великої Церкви ієромонахів Флавіана і Теодорота та підуставщиків – ієромонахів Прокла і Іоасафа, під головуванням еклезіарха архімандрита Назарія перевірити та порівняти уживані в той час нотні книжки з “Обиходом” 1865 – 1873 років-і установити точну редакцію лаврського розспіву та його гармонізацію. Приготовлений, виправлений і доповнений “Обиход” вийшов з друку в 1910 році. “Обиход” цей містить у собі точне нотне переложення повного річного круга богослужбового співу Лаври, в якому не тільки залишено сам наспів, але і його гармонію з характеристичними особливостями та відхиленнями від правил музичної гармонії (часті рівнобіжні квінти і октави, неправильні сполучення акордів тощо). Залишені незмінне також деякі порушення наголосів у тексті, що ввійшли в практику лаврського співу з давнішних часів. “Обиход” був виданий для хору, що ввійшов у лаврські традиції, а саме: найвищим голосом є альт, який лише виповняє гармонію, середніми є два тенори, мелодію провадить другий тенор, а перший йому вторує в горішню терцію, найнижчим є бас, котрий переважно йде на приму акорду.

В теперішніх часах, у добі відродження Української Церкви, коли впроваджено в богослужби живу українську мову і відновлюють всі українські обрядові традиції, що були викинені або заборонені Москвою, належить відновити та плекати з особливою дбайливістю також українську церковну музику. З уваги на це, з благословення Свящ[енного] синоду УАПЦ на еміграції виходить цей “Гласовий розспів Києво-Печерської лаври”. При перекладі на українську мову викинені, в міру можливости, всі неправильні наголоси, а також всі гармонічні блуди в голосоведенню. Місцями в зв’язку із введенням українського тексту переведено або розширення, або скорочення мелодії, а також введені деякі гармонічні зміни в тих випадках, де це було потрібне і де не мінявся характер самого розспіву. Догматики, згідно з церковною практикою, писано на напівгласу “Господи, до Тебе я взиваю”. Натомість догматики великого лаврського розспіву будуть видані осібним зшитком. Гласовий розспів переложено для мішаного чотирьохголосного хору, а мелодія уміщена в найвищім голосі.

Випускаючи цей гласовий розспів, робимо це перше всього для хвали Божої, а також для відродження нашої рідної церковної музики й на поміч псаломщикам і диригентам при їх святій праці в Рідній Церкві.

Коментар Мстислава Юрченка, мистецтвознавця, доцента кафедри хорового диригування Київського державного інституту культури:

Український церковний спів має давню й славетну історію. Протягом тисячоліття українські майстри виробили оригінальні церковні розспіви, в яких захована животрепетна душа співучого українського народу. Церковний спів в Україні мав свої злети, коли суто музичний елемент виходив назовні й прикрашав релігійний вияв співочих молитов. Бували й інші періоди, коли в самому “тілі” церковних розспівів “тихо” відбувалися творчі процеси, упродовж яких давні мелодії змінювалися, набуваючи сучасних рис із животворчого народнопісенного елементу.

Так сталося і з славетним Київським лаврським співом. Протягом кількох століть середньовічної історії під шатами монастирських склепінь мелодії давньоруських .розспівів перероблялися, вбирали в себе риси поширених співів, щоб оформитися у своєрідний церковний співочий комплекс, схожий і на давні розспіви, і на народну пісню, і воднораз цілком оригінальний, відмінний від них. Наступні століття по-своєму вплинули на розвиток церковного співу в Україні: часом тут переважав чисто музичний елемент всупереч словесному змістові, коли церковна музика набувала концертного звучання. Тоді лаврському співові загрожувала небезпека розчинитися у новостворених мелодіях інструментального типу, які часто мали танцювальний характер. Та київські монахи ревно плекали свій спів, їм удалося донести давні мелодії та виконавські традиції Києво-Печерського монастиря до того часу, коли ними зацікавилися професіонали. Лаврському співу пощастило наприкінці XIX-початку XX століття бути покладеним на ноти та записаним на грамплатівку. Цей факт важко переоцінити, адже репресії, спрямовані на руйнацію української культури, знищили традицію виконавства церковних піснеспівів.

“Гласовий розспів Києво-Печерської лаври” в аранжуванні о. Петра Будного – це варіант розкладки деяких піснеспівів Всенічної лаврського напіву на чотириголосий мішаний хор. Своєю роботою Петро Будний намагається опублікувати зразки оригінального українського церковного співу та подати їх у перекладі українською літературною мовою. Дуже скорочений виклад Всенічної та відсутність прискіпливого слідування партитурі оригіналу пов’язані із прикладним характером збірки, призначеної для церковного виконання – для регентів та церковних співаків. Звісно, як будь-який переклад, при аранжуванні піснеспівів на інший склад хору втрачається тембровий елемент своєрідного звучання чоловічого хору в оригінальному лаврському співі. Проте, така розкладка робить доступним лаврський спів для мішаного складу хору – найпоширенішого серед церковних хорів.

Перед дослідниками та популяризаторами старовинної української музики постає безліч нагальних питань, що потребують негайного вирішення. Одне з них -врятування стародавнього Київського лаврського співу. Давно на часі повне перевидання чотиритомного видання “Нотный Обиходь Кіево-Печерскія Успенскія лаври” та відтворення унікальних фоно-записів лаврського співу. Потрібні й видання інших типів, які зможуть ознайомити із доробком подвижників української культури, що своєю відданою працею підготували її ренесанс у наш час. Гадаю, не лишиться непоміченим і видання рідкісної праці діяча української церкви о. Петра Будного, досить відомого в українській діаспорі своїми церковними піснеспівами, зокрема Літургією. Що ж до “Гласового розспіву”, то, безперечно, він зможе прислужитися регентам, церковним співакам та широкому колу заінтересованих поширювати оригінальний український церковний спів.

Пам’ятки України, 1995 р., № 1.

Джерело: веб-сайт “Українська спадщина” (