Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Борис Єрофалов, Дмитро Малаков

Лютеранська євангелістська кірха, 1855 – 57 рр.

(архіт.).

Вул. Лютеранська, 22.

На краю Печерського плато, на терені стародавнього Клову і пізніших Липок, над крутосхилом, що спадає в бік Бессарабської пл. та вул. Круглоуніверситетської. Головний фасад звернений (з деяким відступом від червоної лінії забудови) до вул. Лютеранської – на північний схід, що хоча й суперечить канону, проте відповідає містобудівним вимогам. Збудовано арх. П. Шлейфером за проектом арх. І. Штрома на місці попередньої дерев’яної будівлі кірхи (на її цегляному підмурку).

Цю садибу надано німецькій громаді у Києві після того, як її дерев’яні будівлі на Подолі згоріли під час пожежі 1811 р.. Нижче на вулиці було споруджено німецьку школу, реорганізовану в 1897 р. в чоловіче реальне училище св. Катерини. Пізніше ще нижче прибудовано приміщення для жіночої гімназії, а на південь від кірхи розмістився двоповерховий мурований Будинок бідних Євангелістського доброчинного товариства. Навпроти, на лівому боці вул. Лютеранської, була садиба з особняком пастора (не збереглася).

Будівля одно-, двоповерхова, у плані прямокутна, з центрально розташованими широкими ризалітами з боку головного фасаду та вівтарної частини. У центрі симетричної композиції фасаду – портал з великим дверним отвором і напівциркульним завершенням, висота якого дорівнює майже половині висоти всієї споруди. Посередині фасаду – традиційне кругле вікно-розетка, вправлене в лаконічний квадрат з ліпними голівками херувимів у кутах – єдиною скульптурною окрасою будівлі. Завершує ризаліт невисока прямокутна у плані вежка, яка в архітектурі лютеранських храмів звичайно перекривалася високим пірамідальним дахом зі шпилем. Але тут стояв тільки хрест. Завдяки вежі утворився своєрідний двоярусний щипець, верхня частина якого з розкріпованим напівциркульним вікном відзначається дрібним аркатурним карнизом, що далі оперізує весь будинок. Усі фасади декоровано своєрідним рустуванням у вигляді тонко прокреслених у цеглі потрійних ліній. Бічні фасади розчленовано лопатками й прорізано напівциркульними вікнами у нижньому ярусі та круглими віконцями у квадратному облямуванні – в другому ярусі. Наріжні частини фасадів підкреслено невисокими цегляними вежками, декорованими фільонками. Первісний вигляд інтер’єрів утрачено, знищено й чудовий орган, виготовлений у 1850-х pp. у Кельні (Німеччина). Колись окрасою кірхи була картина М. Берга «З’явлення Христа апостолу Фомі». Незважаючи на досить скромні розміри будівлі, й притаманні риси стриманої виразності й шляхетної простоти. Закрили кірху після громадянської війни. У 1930-х pp. її використовували як клуб войовничих атеїстів. Після реконструкції у 1970-х pp. тут влаштовано виставочний зал і розташовано дирекцію Музею народної архітектури та побуту України.

Тепер – кірха, передана німецькій євангелістсько-лютеранській громаді Києва.

Іл. див. с. 527.

Весь Киев: адресная и справочная книга на 1900 год. – К., 1900; –… на 1914 год. – К., 1914;

Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 1 – 2;

Захарченко М. М. Киев теперь и прежде. – К., 1888;

Сементовский Н. Киев, его святыни, древности, достопамятности… – К.; СПб., 1900;

Спутник по г. Киеву. – К., 1913.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 528 – 529.