1999 р. Звід пам’яток Києва

Дмитро Малаков

Особняк, кін. 19 – поч. 20 ст.

(архіт.).

Вул. Інститутська, 8.

На розі вулиць Інститутської та Ольгинської. Наприкінці 19 ст. садиба в межах вулиць Банкової, Інститутської та Ольгинської стала власністю київського купця 1-ї гільдії, цукро промисловця С. Лібермана. На його замовлення за проектом арх. В. Ніколаєва надбудовано й добудовано споруджений раніше особняк на вул. Банковій, 2. Особняк на вул. Інститутській, 8 (стара адреса – вул. Інститутська, 28) займав відокремлену наріжну частину цієї садиби.

Двоповерховий, цегляний, тинькований, у плані складної конфігурації, з асиметричними фасадами. Більшої парадності надано фасаду на вул. Інститутській, розкріпованому з лівого боку ризалітом, з правого (наріжного) – напівкруглою ротондою. Обидві частини мали відповідне завершення (нині втрачене): зрізаний чотирисхилий намет і напівсферичну баню. Ці деталі акцентували архітектоніку особняка і його положення в забудові кварталу. Фасади будинку оздоблено в дусі еклектизму з елементами неоренесансу та необароко: рустуванням стін першого поверху, тричвертєвими колонами ротонди, декоративним обрамленням вікон другого поверху. До південного торця добудовано двоповерховий об’єм на одну віконну вісь по фасаду. Парадні двері в спільному порталі подвійні – окремо для квартир, розташованих на першому й другому поверхах. Третій вхід влаштовано також окремо – на західному фасаді. Балкони другого поверху (альтан над парадним входом, напівкруглий наріжний та звичайні) мають ажурні ковані ґрати.

Збереглося оздоблення інтер’єрів: рустування стін й ковані металеві ґрати парадних сходів, ліпні стелі, карнизи, розетки тощо. Приміщення частково перегороджено з урахуванням пізніших потреб. Ліворуч від бічного ризаліту, впритул до огорожі сусідньої садиби на вул. Банковій, 2, міститься в’їзна брама на цегляних пілонах. Стулки брами – пізнішого походження. Решта огорожі з боку вул. Ольгинської не збереглася. У глибині подвір’я залишився колишній корпус служб – з дерев’яними щипцями.

Особняк – цінний зразок забудови Липок межі століть.

На поч. 20 ст. тут на другому поверсі проживала родина сина цукропромис-ловця С. Лібермана, на першому – вдова генерал-майора О. Бенуа. Після націоналізації 1918 р. будинок використовувався для різних потреб, згодом – як помешкання найвищого державного керівництва.

Тепер у будинку містяться постійні комісії Верховної Ради України.

ДАК, ф. 163, оп. 6, спр. 192; оп. 46, спр. 173;

Календарь: справочная и адресная книга г. Киева на 1913 год. – К., 1912;

Список абонентов Киевской телефонной сети. – К., 1914.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 427.