Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

1996 р. Дача Лесіша в Святошині (архітектура київських околиць)

І.Абрамова

Цікавою пам’яткою київської архітектури початку XX ст. є дачний будинок, що донедавна існував на заході міста, в історичному Святошині, по проспекту Перемоги, 119. Про цю місцевість вперше згадується 1619 р. в грамоті польського короля Сигізмунда III. Там сказано, що кордон земель, відданих у користування київським міщанам, проходить „…через дубраву до борку Святошицького…” [Київ. Енциклопедичний довідник. – К., 1986. – С. 555].

Наприкінці XIX ст., коли кияни почали обзаводитися дачами, значення цієї лісової місцевості зросло. 1873 р. казенні землі, що знаходилися на відстані 8 верст від Києва по Житомирському шосе віддано під дачі.

1897 р. ці землі розбито на 450 ділянок і прокладено основні вулиці: з північного боку Брест-Литовського шосе, паралельно йому – Північна, Межигірська кутова; по бічних просіках – Біличанська, Польова, Трамвайна, Торгова, Лісова. На півночі від шосе – Паркова, Церковна, Борщагівська. Було створено „Товариство благоустрою дачної місцевості Святошин”, яке на кооперативних засадах займалося фінансовим самоуправлінням і розбудовою селища. „…Нам пришлось видеть 24 типа планов и фасадов предполагаемых дачных построек, выработанных городским архитектором А.С.Кривошеевым и техником А.С.Хойнацким. Размер дачных построек предполагается от двух до восьми комнат. Архитектура построек напоминает собою те живописно красивые стиля „швейцарского” живописно-изящные виллы, которые ласкают взоры на заграничных курортах”, – писала газета „Киевское слово” про діяльність Святошинського товариства [Киевское слово. – 1896, 4 сентября. – № 3116].

1901 р. Святошин з’єднали трамваем з містом, 1902 р. закінчено будівництво Києво-Ковельської лінії залізниці, по якій також можна було дістатися сюди.

Отже, чудова природа, зручний транспорт, налагодженість дачного життя зробили Святошин найпрестижнішим серед київських дачних селищ, яких до 1910 р. існувало вже понад 20. „В смысле интенсивного развития культурной и промышленной жизни Святошин оставил позади себя все дачные местности вблизи Киева…”, – зазначалося в одному з путівників того часу [Дачник. Дачные местности вблизи Киева. – К., 1909. – С. 52]. 1910 р. тут знаходилися церква св.Миколая (по шосе № 185-186), кілька учбових закладів, парк, де грала музика, влаштовувалися театральні вистави, гуляння. Було два сгавки для купання і катання на човнах. Функціонував базар на торговельній площі по Північній вулиці, було кілька аптек, бакалійні та інші крамнички. 1909 р. кількість мешканців Святошина влітку сягала 12 тис., 3 тис. залишалося жити на зиму [Спутник по г.Киеву: Иллюстрирований путеводитель по Киеву и его окрестностям. – К., 1910. -С.56].

Найкращими вважалися дачі, що розташовані в центрі селища, з південного боку шосе між 1 і 3 просіками. Одна з них, яка вважалася окрасою Святошина і виявилася достойною відображення на поштових листівках, збереглася і найближчим часом має бути відновлена.

Дачний будинок знаходився в глибині садиби, що виходила на червону лінію шосе, в оточенні високих сосен. Це була дерев’яна одноповерхова споруда з баштою, що складалася з трьох прямокутних у плані об’ємів, витягнутих по осі схід-захід. Стіни зведено з брусів, ошельовані дранкою з глиняним наметом; зовні зашиті дошками, прикрашеними пропильованим різьбленням. Перекриття плоскі по дерев’яних балках, дахи скатні, покриття виконане з покрівельного заліза.

Об’ємно-просторова структура будинку складна, асиметрична. У північно-західній частині над прямокутним об’ємом піднімається, утворюючи другий поверх, восьмигранна башта, вкрита увігнутим шатром, що надає споруді певної романтичності. Вікна облямовано накладними дерев’яними наличниками з сандриками. Фігурні консолі, кутові пілястри, пояси дерев’яних сухариків під карнизом доповнюють декоративне оздоблення фасадів.

На одній з листівок початку століття, яка, до речі, повідомляє нам прізвище власника дачі, будівля розвернута до глядача північним фасадом. Молоді ялини та інші рослини значно маскують її архітектуру, та, незважаючи на це, фото містить досить повну інформацію щодо пам’ятки.

На терасу перед центральним входом ведуть сходи. Огорожа сходів і тераси з рельєфних балясин. На сході до центрального об’єму примикає ще одна тераса під односхилим дахом з дерев’яним різьбленим карнизом та густо заплетеним зеленню трельяжем. На північному заході споруду вінчає восьмигранна башта з прямокутними вікнами на кожній грані і балкончиком з дерев’яними балясинами на західній. У башту вели гвинтові сходи з західного боку. Над центральною частиною, на даху, був квітник.

На подвір’ї перед північним фасадом були розбиті клумби, прокладені доріжки і поставлені лави. На центральній клумбі встановлено електричний ліхтар у вигляді кулі на фігурній підставці. Існував також басейн, оточений низкою дикого каменю (його бетонне ложе і обрамлення збереглося).

На одній із стежок об’єктив зафіксував стрункого моложавого чоловіка, який повертається з прогулянки з собакою. Він повернув голову лише на мить, очевидно, на поклик фотографа, щоб його обличчя назавжди залишилося в кадрі. Не виключено, що це сам господар дачі – Лесіш Стефан Францевич. Біографічних відомостей щодо нього досі знайдено небагато; проте наводимо їх.

В адресних книгах Києва, що видавалися у 1899 – 1916 рр., прізвище Лесішів як власників дачі в Святошиному по Шосейному проспекту, 181-183 згадується з 1903 р. [Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1903 г. – С. 214] У 1903-1905 рр. дача належить Лесіш Теофілії [Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1905 г. – С. 230], з 1906 по 1916 рр. в „Списках дачевласників Святошина” значиться Лесіш Стефан [Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1906 г. – С. 232; Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1908 г. – С. 526; Весь Киев Адресная и справочная книга на 1913 г. – С. 355; Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1916 г. – С. 378; Дачник… – С.52].

Він мешкав в Києві по Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, був гласним міської думи, а також членом правління і скарбником Київського відділу імператорського російського товариства плодівництва. Очевидно, „сприяння розвитку плодівництва” [Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1908 г. – С. 521, 750-751; Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1915 г. – С. 379] було справою його життя, оскільки в багатьох довідкових виданнях того часу у рекламі „Садівництво”, „Квітництво” знаходимо його прізвище й адресу [Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1900 г. – С. 505; Дачник… – С.58; Весь юго-западный край: Адресная и справочная книга по Киевской, Волынской и Подольской губернии. – б/г. – С. 466]. Відомо також, що, коли 1912 р. в Святошин провели телефон, його центральна станція тимчасово знаходилася в будинку Лесіша, і лише згодом було відкрито поштово-телеграфну контору [ДАКО. – Ф.239. – Оп.64. – Спр.25. – Арк.15].

Усе це надавало дачі Лесіша певної популярності, виділяло її серед інших подібних будівель, яких дуже багато в той час зводилося навколо Києва.

В її архітектурному вирішенні та декоративному оздобленні вдало поєдналися риси, характерні для дерев’яного будівництва другої половини XIX ст., і елементи модерну, що виявилися в організації об’ємно-просторової композиції і вирішенні окремих архітектурних деталей. Враховуючи біографічні дані, будівництво цієї споруди можна віднести до перших років XX ст.

Цінність пам’ятки значно зростає у зв’язку з тим, що вона розташована на одній з найважливіших автомагістралей міста.

В енциклопедичному виданні „Зводі пам’яток історії та культури м.Києва”, що готується до друку, Святошин разом з усіма пам’ятками на його території оголошено комплексним пам’ятником історії. В 1993-1995 рр. після проведення натурних та історико-архівних досліджень інститутом „Укрпроектреставрація” розроблено проект відновлення будинку та садиби (архітектор Є.Осадчий).

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 195 – 197.