Муравйов Андрій Миколайович (1806-1874)
Тетяна Ананьєва
Духовний письменник і публіцист, історик Церкви, невтомний описувач, збирач і захисник церковних святинь і пам’яток, зокрема київських.
Народився в Москві в родині математика генерал-майора М.М. Муравйова, члени якої були видатними державними діячами, письменниками. Отримав домашню освіту. В 1823-1829 рр. був на військовій службі, в тому числі в тих підрозділах, які знаходилися в Тульчині, Харкові, під Києвом. Водночас розпочав літературну працю й досить вдало ввійшов у тогочасне літературне життя.
Чимало поетичних творів були побудовані на історичних сюжетах з часів Київської Русі, а драматичні – з раннього середньовіччя. Під впливом вражень від подорожей по Криму склав поетичний збірник «Таврида». Але пригода, що сталася в салоні З. Волконської в березні 1827 р., викликала епіграму Пушкіна на Муравйова, сприйняту за образу: ця подія була одним з безпосередніх чинників, що спонукала молодого автора відмовитися від подальшої поетичної творчості.
По закінченні російсько-турецької війни 1828-1829 рр., в якій Муравйов брав участь, 1830 р. він здійснив подорож у Святу Землю. Поштовхом до першої подорожі стала обітниця, яку він дав у 1823 р., коли під час переправи через Дніпро Муравйов ледве на втонув. 1832 р. було видане «Путешествие по Святым местам в 1830 г.». Цей твір мав великий позитивний резонанс. Можна сказати, що Муравйов започаткував новий напрямок духовної літератури, наче вводячи суто релігійні питання в контекст світського, суспільного життя. Під впливом розповідей Муравйова про подорож М. Лермонтов написав відомий вірш «Ветка Палестины», присвятивши його Муравйову. «Путешествие» відкрило для автора шлях до спілкування з вищими світськими і церковними колами, зокрема з Філаретом Московським, котрий був однією з найвпливовіших фігур у тогочасній церковній політиці.
З самого початку численних подорожей Муравйов почав збирання старожитностей, церковних предметів, ікон. До речі, саме він привіз з Олександрії двох сфінксів, яких було встановлено на Невській набережній і яки стали символом Петербурга. В літературі висловлюється припущення, що частина колекції Муравйова потрапила до складу знаменитого Румянцевського музею.
За першою поїздкою були подорожі до Єгипту, на Кіпр, до Афін, Риму, на о. Родос та ін., згодом здійснено низку поїздок по православним святиням Росії. Його книжки “История Российской церкви”, “Письма о богослужении Восточной кафолической церкви”, “Жития святых Российской церкви” були популярними не лише в Росії, переклади на іноземні мови та закордонні видання знайомили європейське суспільство з вітчизняними старожитностями. Муравйов поєднував посади в Міністерстві іноземних справ і Синоді, з 1840 р. був «поверенным» у Росії Єрусалимського, Олександрійського та Антіохійського патріархів. Навіть коли він згодом втратив офіційні посади, у нього залишалося неофіційне, але дуже вагоме звання «защитника Православия», яке вперше було сформульоване в Києві митрополитом Арсенієм. Місто посіло особливе місце в його житті та діяльності.
Спочатку епізодично (з першого знайомства з Києвом у 1823 р.), згодом все частіше Андрій Миколайович звертався до київських пам’яток, а у 2-й пол. 1850-х рр. Муравйов оселився тут. Він визнавав, що був москвичем за народженням, але став киянином у душі. 1859 р. Муравйов придбав садибу неподалік Андріївського пагорбу, на якому, за легендою, Апостол Андрій провістив появу майбутнього Києва, з якого сіятиме Істина, а поруч знаходилася Десятинна церква. В свій київський дім Муравйов перевіз колекцію та архів, тут він приймав багатьох відомих осіб, зокрема Ф. Тютчева, С. Шереметєва, М. Лєскова, П. Лебединцева, Н. Фаворова, М. Оглоблина та ін. Тютчев і Апухтін присвятили йому вірші, а численні мемуаристи згадували зустрічі з цією непересічною людиною.
Мешкаючи в Києві, Муравйов гостро сприймав тенденцію втрати історичної пам’яті, намагався практичними кроками запобігти цьому. Він боровся проти невдалих проектів храмів, домагався відновлення хресної ходи до каплиці на Хрещатику (яку було поновлено й оздоблено за його безпосередньої участі), був одним із засновників і головою Київського Свято-Володимирського братства. До 100-річчя Андріївської церкви (1867 р.) за його клопотаннями було створено Тимчасовий комітет для її відновлення, облаштовано та укріплено Андріївську гору, зібрано значні кошти. Муравйов турбувався про відновлення Маріїнського палацу. Досить вдалими були його енергійні заходи щодо збереження історичної частини Верхнього Міста. Він спромігся переконати воєнного міністра в необхідності змін до проекту Тотлебена щодо реконструкції військових об’єктів та перетворення Старого Києва на фортецю.
Внеском у вивчення київських пам’яток стала книжка Муравйова “Киев и его святыни”, яка протягом багатьох років доповнювалася автором, неодноразово перевидавалася. Разом із загальновідомими фактами він наводив багато особистих спостережень, фіксуючи стан пам’яток та їхнє побутування в 2-й пол. XIX ст., міські традиції, свята тощо.
Дехто з сучасників дорікав йому за надмірну жорсткість, категоричність, ледве не поліцейські методи у відстоюванні церковних звичаїв. У мемуарній літературі, полемічних творах можна зустріти карикатурні «зображення» Муравйова (так, о. Порфирій (Успенський) називав його «Андрей Незваный»; див. також: «Синодальные персоны» М. Лєскова). Проте це навряд чи може заперечити визнанню Муравйова як одного з перших захисників й дослідників історичного Києва, його пам’яток.
Незважаючи на скрутні фінансові справи в останні роки життя, Муравйов зберіг свою колекцію та архів, які по смерті власника були передані до Київського Церковно-археологічного музею. Вони були опрацьовані й описані секретарем Церковно-археологічного товариства М.І. Петровим. Разом із «Описанием предметов древности и святыни, собранных путешественником по Святым местам» (виданим у Києві 1872 р.), опис Петрова дає уявлення про унікальне зібрання, яке було залишено власником Києву.
Ці описи – єдине що залишилося від цінної колекції, оскільки після революції вона потрапила до «Музейного містечка», а під час другої світової війни була вивезена фашистами разом з іншими лаврськими історичними фондами. Київський архів Муравйова зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Лише в останні роки матеріали київського та інших рукописних фондів А.М. Муравйова стали предметом уваги дослідників, виявивши їхній значний потенціал для широкого кола дисциплін гуманітарного кола.