Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

Палац Дюльбер

2012 р. Яка доля Юсуповського палацу?

02 Лют 2012

Через плутанину в законодавстві пам’ятку архітектури можуть приватизувати.

Нещодавно Крим лихоманило, всі намагалися з’ясувати – чи справді Верховна Рада ухвалила віддати під приватизацію (за словами народного депутата Сергія Терьохіна – вкрасти?) пам’ятку історії та культури – Юсуповський палац, що в Кореїзі? Знайти істину було не так-то просто. Що вдалося з’ясувати?

По-перше, підтвердився висновок про те, що громадськість побачила «прихований від суспільства і явно корупційний стиль ухвалення законів». Сергій Терьохін зауважує, що саме до цього він і прагнув привернути увагу суспільства. Проте однозначним залишається висновок про те, що поправку ухвалили незаконно, адже стаття 116 Закону «Про Регламент Верховної Ради України» забороняє вносити в другому читанні поправки, не обговорені в першому.

То хіба варто дивуватися, що в наших законах сила-силенна суперечностей, різночитань і багатозначностей, які будь-ким можуть трактуватися будь-як? Адже закони ухвалюються не так, як краще, а так, як комусь потрібно. У принципі, поправка Сергія Осики, принаймні такою, як вона була ним озвучена: «Я пропоную додати до цього третім абзацом ще такі слова: «Позиції 90, 143, 325, 329 розділу ХХVI Додатку до Закону України № 574-VI «Відомості Верховної Ради України» (від 2009 року №8, стор.105)».), не могла бути ухвалена навіть технічно. Виявилося, що у згаданому Додатку до Закону № 574 немає «позицій» чи «розділів». Є лише назви об’єктів культурної спадщини та їхні охоронні номери. Не було також другого абзацу пункту 5 чи 6, щоб поставити «третій абзац». Куди вставляти?

Тож коли поправку «вставили» помічники Терьохіна, вийшов Юсуповський палац, а коли її «вставив» народний депутат від Криму Василь Кисельов, то вийшли зовсім інші об’єкти. Коли поправку внесли парламентські юристи (напевно, цей варіант можна вважати остаточним?!), то вийшло, що під приватизацію підпадають не кримські палаци, а київські об’єкти.

Перший за адресою: Межигірська, 2/1. Там нині розташовано клуб «Харчовик». Житловий будинок на Січневого Повстання, 6, 6-А, споруджений 1799 року. Колишній «прибутковий будинок» на бульварі Шевченка, 23 (1908 рік). І маєток поблизу Золотих Воріт, Ярославів Вал, 3 – кінець XIX століття, – зазначає Сергій Терьохін у другій статті. І постає крамольна думка – хтозна, які об’єкти там могли бути зазначені, якби не було галасу в пресі й до процесу не привернули увагу громадськості? Адже все залежало не від того, як вирішили народні депутати, а від того, хто «вставляє»!

Спробували відповідно до букви поправки «вставити» її в текст списку й кримські журналісти, але й у них нічого не вийшло. У списку одна з позицій – це головний корпус колишнього (точніше – мисливського будинку) Юсуповського палацу в селі Соколиному (колишнє Кок-Кози) Бахчисарайського району, який нині належить школі-інтернату; інша – фонтан-стела в комплексі споруд Воронцовського палацу в Алупці. Ще дві позиції стосуються об’єктів у Вінницькій області.

Не дивно, що наразі не зміг собі дати ради в майбутньому законі й керівник високого рангу, до чиєї роботи документ безпосередньо стосуватиметься, – голова Ради Міністрів Криму Анатолій Могильов. Коли на прес-конференції на нього почали напосідати кримські журналісти, він не зміг дати однозначної відповіді на запитання чи рішення стосується самого Юсуповського палацу в Кореїзі, який перебуває у віданні Управління справами Президента, чи ще однієї садиби князів Юсупових – мисливського будинку в колишньому селі Соколине (Кок-Кози) поблизу Бахчисарая, яку також називають Юсуповським палацом?

Анатолій Могильов пояснив (цитую за диктофонним записом): «Я бачив цю стенограму в Інтернеті. Ви цей перелік об’єктів бачили? З номерами? Ви бачили там порядкові номери? Немає там номерів. Якщо буде прописано назву якогось об’єкта, тоді давайте про нього говорити. А якщо ми вираховуватимемо математичним шляхом – це лише припущення, не більше».

Природно, що Анатолій Могильов нічого не міг сказати й про те, чи погоджував Київ якісь зміни статусу кримських палаців-пам’яток із владою Автономії. Але, міркуючи логічно, він дійшов висновку, що такого погодження й бути не могло: «Як можна погоджувати з Кримом те, що не у віданні Криму? – сказав він. – Ви взагалі собі уявляєте проходження документів у Верховній Раді? Окремі документи перебувають там півроку, рік. Тому я не можу сказати, чи погоджувалось якесь питання впродовж минулого року. Більше того, в тому документі, який опубліковано в Інтернеті, немає назви жодного об’єкта. Тому шляхом математичних міркувань вираховувати якісь комплекси (не будемо. – Авт.), давайте дочекаємося цього документа, а потім ухвалюватимемо рішення щодо нього».

Анатолій Могильов висунув «зустрічну пропозицію»: «Я глибоко переконаний, що Юсуповський палац, який нині у віданні Державного управління справами Президента, є пам’яткою історії. І якщо його переводити у власність Криму, на чому Крим наполягав неодноразово, я про це дізнався б, щоб з нього зробити музей», – заявив прем’єр.

На переконання кримського прем’єра, будь-яке рішення Верховної Ради з цього питання буде спрямоване на музеєфікацію об’єктів історії. «Якщо якийсь об’єкт становить історичну цінність, то, звісно, рішення ухвалюватиметься таким чином, щоб він був об’єктом музейним. Крапка. Я глибоко переконаний, що жоден музейний експонат, а там ідеться про пам’ятки історії, в тому переліку, який там згадується, жоден музейний експонат не використовуватиметься без урахування його історико-культурної цінності. Тим паче – як держдача він особливої цінності не становить, тому що розташований далеко від моря», – пояснив Могильов.

Тим часом цілковито відкидати думку, що автори поправки мали на увазі зняти заборону на приватизацію, окрім іншого, і з Юсуповського палацу (Кореїз) чи його частин поблизу Бахчисарая, також не можна. І ось чому. Кореїзький маєток належав князеві Феліксу Юсупову, графові Сумарокову-Ельстону, генерал-губернаторові Москви. Спадкоємцем маєтку став Фелікс Юсупов-молодший. Юсуповський палац побудовано восени 1910 року за проектом видатного архітектора Миколи Краснова, автора багатьох палаців, зокрема й Лівадійського.

1920 року палац націоналізували. У ньому організували Будинок відпочинку для вищого керівництва ДПУ, згодом НКВС. Тут 1925-го і 1926-го відпочивав Фелікс Дзержинський. До війни палацом багато разів користувався Сталін – він зробив цю будівлю своєю резиденцією, а під час Ялтинської конференції глав держав антигітлерівської коаліції в лютому 1945 року – офіційним місцем перебування радянської делегації. Саме сюди приїздив «вождь» на відпочинок і після перемоги. По смерті Сталіна палац значився як держдача СРСР № 4. 1993 року Юсуповський палац передали в державну власність України й здали в оренду приватній фірмі, він використовується як віп-санаторій і готель. Тепер, кажуть, термін оренди закінчився.

Як бачимо, з використанням палацу є зрозуміла колізія. По-перше, його історія заперечує твердження, ніби як держдача палац цінності не становить, адже становив він цінність і для Дзержинського, і для Сталіна, що володів, як відомо, ще й дуже зручним Лівадійським палацом, яким на час конференції поступився Рузвельтові й американській делегації.

По-друге, зі створенням музею будуть певні труднощі, бо наразі немає концепції, згідно з якою в будівлі з такою історією міг би бути створений музей. Це буде музей Сталіна? Музей Ялтинської конференції? Музей роду Юсупових? Навіть якщо тут буде створено якийсь знеособлений «Музей палацової архітектури Криму», однаково від історії з Дзержинським і Сталіним йому не відійти.

А те, що плідна й грамотна концепція музею має «йти попереду споруди», підтверджує й історія з Ластів’яним гніздом. Ну, вигнали звідти ресторан, розігнали комерсантів (цілком слушно!), які дерли гроші навіть за сходи, а що далі? Як використовувати? Музей однієї картини? Навряд чи! Картинна галерея? Але яка? Продуктивного й адекватного ситуації рішення з цим палацом, до речі «візитівкою Криму» (!), немає й досі, на жаль, тому що немає ще концепції музею з такою історією й таким іміджем.

Так може статися і з Юсуповським палацом. Тим паче, що якісь загадкові дії довкола цього об’єкта, як пам’ятають у Криму, відбуваються не один рік. 2005-го Прокуратура Криму порушила кримінальну справу проти колишнього Ялтинського міського голови Сергія Брайка, нині міністра ЖКГ Криму, якого звинувачували в незаконному відчуженні палацово-паркового комплексу «Юсуповський палац». У повідомленні прокуратури тоді йшлося, що «всупереч постанові Господарського суду АРК про заборону здійснювати будь-які дії з майном «Юсуповського палацово-паркового комплексу» мер Ялти погодив винесення на розгляд сесії міськради питання про передачу згаданого об’єкта Державному управлінню справами Президента України».

Але, як згодом з’ясувалося, суть цього рішення полягала лише в передаванні майна якогось ТОВ, розташованого на території Юсуповського палацу, наслідком чого пам’ятці культури було завдано матеріальних збитків на суму понад 300 тисяч гривень, за тодішніми підрахунками прокуратури. А до ухваленого 2008 року переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, не потрапило багато цінних кримських об’єктів, які на те заслуговують, – як південнобережні палаци, так і печерні монастирі в Тернівці, Панорами героїчної оборони та звільнення Севастополя й багато інших пам’яток історії та культури.

Як пише з цього приводу в «УП» Олексій Копитько, «відверто «сирий» законопроект про перелік пам’яток ухвалили 259-ма голосами, його підтримали у повному складі фракції ПР, КПУ, СПУ і окремі «тушки». Восени 2008 року розпочалося різке зближення ПР і БЮТ, у парламенті утворилася неформальна коаліція ПРіБЮТ, яка у вересні 2008-го мала серію спільних голосувань з низки питань. Поміж інших, 23 вересня 2008 року 359 народних депутатів ухвалили згаданий закон. «Зокрема, проголосував і пан Терьохін», – уїдливо наголошує Копитько. Неприйнятність закону полягала, на його думку, в тому, що при формуванні списку не було єдиних для всієї країни критеріїв і методики добору пам’яток, не було однакового ставлення до пам’яток спільного типу, а близько 20% адміністративно-територіальних одиниць узагалі не подавали своїх пропозицій.

За підрахунками фахівця з охорони пам’яток Максима Левади, до списку захищених від приватизації об’єктів потрапило лише 1,86% пам’яток, що перебувають на обліку в Україні, зауважує Олексій Копитько. І якщо говорити про Крим, то у вересні 2008 року народні депутати не мали нічого проти приватизації Лівадійського та Массандрівського палаців, яких не було в списку, але в лютому 2008 року до нього внесли 12 нових великих об’єктів, серед яких і Массандрівський, і Лівадійський, і Юсуповський палаци. Їх долучили з ініціативи народного депутата Віктора Шемчука.

У результаті закон не сприяє систематизації нормативної бази, натомість уможливлює спекуляції з пам’ятками історії та культури. Закон створює передумови для радикальних змін у структурі власників, які володіють пам’ятками, проте аж ніяк не удосконалює системи охорони пам’яток.

Цього разу негативна тенденція дається взнаки особливо виразно. Так «працює» «руйнація в законах», але ж причини її геть інші – руйнація в головах народних депутатів.

Микола Семена

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 271

Модифіковано : 12.03.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.