2011 р. Не руйнуйте історію

Віталій Вандич

Дата: 21.01.2011

Те, що зараз відбувається з майже 125-літньою казармою у парку ім. К. Трильовського, зведеною за проектом німецьких зодчих у стилі мілітарного європейського «палаццо», який запропонував сам архикнязь Франц Йосиф І, і яка пережила і австріяків, і поляків, і німців, і совітів, і яку на 20-му році незалежності України, доведену власниками до аварійного стану, варварським способом розбирають на цеглу, мене, як коломийця, не може не турбувати.

Мені незрозуміло, чому з цього приводу така показна байдужість у місті, особливо у владних кабінетах? Невже всі думають, що забулося як і кому було віддано ту територію біля парку, де стоїть ця історична для Коломиї споруда? Я пам’ятаю добре, бо був, як і голова міста І. Слюзар, і як його заступник Т. Яворський, «у свиті», тобто помічником народного депутата В. Р. Мойсика, який, стоячи у сесійній залі перед депутатами міської ради, обіцяв, що у приміщенні казарми буде створено Гуцульський університет.

Але що маємо зараз? З мовчазної згоди знищується будівля, яка має для міста історичне значення. Я не розумію, як так можна! Невже це одна з плат за підтримку на минулих виборах?

Є така тактика тих, хто перебуває при владі: у перший рік треба провести непопулярні реформи, які можуть мати негативний розголос, а потім до виборів працювати «на позитив», і, зазвичай, до виборів раніше зроблений негатив забувається. Але я ще розумію, якщо б реформи стосувалися життєдіяльності міста і, врешті-решт, дали позитивний результат для громади. Та як бути з добротним історичним приміщенням? Розводити руками і казати, що не можемо нічого зробити, бо то приватна власність?

Чимраз більше переконуюся, що для того, аби любити місто, треба не лише говорити чи писати про це перед виборами, але треба у ньому народитися, вирости, піти з батьками у парк Трильовського на гойдалки, з друзями у кінотеатр «Ірчана» чи «Джерело», виховуватися у дитсадочку, вчитися у школі… А приїхати 20 чи 30 років тому за союзним розподілом, щоб обійняти якусь посаду на підприємстві, і так просто, пристосувавшись, залишитися тут і після цього щиро полюбити Коломию – не вірю я в це. Щоб заболіло, защеміло, зачепило за живе треба, переконаний, щоб навколо все було рідне, своє.

Коломия вже раз помилилася, коли обрала головою нетутешнього, не коломийського Б. Юращука. Нині вибори відбулися. Як то кажуть, сталося – як сталося. Я відверто хочу для міста добра і тому щиро переживаю: невже на наступні п’ять років Коломия помилилася вдруге?

Чесно кажучи, не хочу бути різким, але невже Ви, Ігоре Богдановичу, якого називають найбільшим забудівником міста, нинішній міський голова, перетворюєтеся на найбільшого руйнівника Коломиї? Для того, щоб мати право щось руйнувати – треба для міста спочатку щось зробити, щось збудувати. Збудувати не для себе і не для свого бізнесу, а безкорисливо, для громади, щоб громада могла пишатися, що має такого міського голову. Скажіть своє слово господаря міста, раз Ви ним стали.

Так само Коломия промовчала, коли фактично знищили стару Благовіщенську церкву, яка є пам’яткою національного значення – пам’яткою гуцульського архітектурного стилю. Адже добудувавши до дерев’яної споруди з цегли котельню – змінено температурний режим у споруді, а замінивши класичну для Гуцульщини ґонту на кавалки заокруглених планок світлого кольору – тим самим зруйновано те, через що церкву занесено до переліку пам’яток – традиційну гуцульську архітектуру.

Згадавши про церкву, не можу не звернутися до колег-депутатів, зокрема з Української народної партії і УДАРу: невже вам байдуже? Невже партійна дисципліна і наказ партійних босів є важливішим для вас за почуття бути коломийцем? Чому Ви мовчите? Чому голосуєте не за свої переконання, а виключно через партійну дисципліну? Чому не голосували за виділення символічних 100 тис. грн., щоб хоча б не так допомогти у будівництві двом катедральним соборам УГКЦ і УПЦ КП, як задекларувати добрі наміри? Дивує, що дехто з колег-депутатів з однієї з вищезгаданих партій та ще й працівників культури стверджує, що «храми – то ж громадські, а бюджет же ж – міський». То яка різниця?

Хочу також нагадати, що саме наша громада є центром двох єпархій і на нас не лише дивляться мешканці Коломиї і навколишніх сіл, але до нас приїздять з Косівщини, Верховинщини, Надвірнянщини, Городенківщини, Тлумаччини, Снятинщини, з цілої Чернівеччини. Хочу нагадати, що Коломия донині є не лише центром двох єпархій, а від 1990-го є засновницею і центром першого Всесвітнього Собору Духовної України. І це не політика, це – історія, культура, духовність. Зрештою, це те, чим також Коломия особлива зпоміж інших малих та середніх міст України.

Невже політика та інтонація у голосі головуючого, коли ставиться питання на голосування, є важливішими за ваші власні почуття і переконання? Невже неможливість виділити 100 тис. грн. на храми, але в той же час голосуючи за закладені наперед у бюджеті на 2011 рік, тобто авансом, більш ніж 100 тисяч гривень премій і надбавок «за високі досягнення у роботі» міському голові, його заступникам, керуючому справами, які ще треба заробити, є правильним і справедливим?

Хочу також, адресуючи певним конкретним особам, які, читаючи цю публікацію, зрозуміють, що я саме до них звертаюся, нагадати, як після Помаранчевої революції дивилися на мене на немовби несповна розуму, коли я висловлював свої думки, яких дотримуюся й тепер, що ні М. Вишиванюка, ні М. Негрича ні за яких умов не можна було «списувати», а, навпаки, відправити «у заслання», лиш одного – губернатором Донеччини, а іншого – Луганщини. Менш українськими ті регіони би не стали і, можливо, сьогодні була би зовсім інша ситуація навіть у державі.

І один, і другий – є будівничими. Не будівельниками і не забудовниками, а саме будівничими, господарниками. Саме за це громади обрали їх на минулих виборах, незважаючи ні на що. Я не підтримую нинішню політику Януковича-Азарова-Табачніка, до команди яких вони належать, я також усвідомлюю, що озвучена моя особиста позиція може не сподобатися декому з мого оточення, але я щиро вважаю, що професіоналізм не має партійного кольору чи забарвлення, як не повинен базуватися на принципах «кумівства» та «свит», але виключно на патріотизмі до цінностей, культури, духовності, традицій громади, а також на позитивному результаті від своєї діяльності, що притаманно і М. Вишиванюкові, і М. Негричеві. Тому й сподіваюся, що вони посприяють громаді Коломиї у тому, щоб свавілля щодо знищення історичної будови припинилося.

А покривати і дозволяти розвалювати та ще й те, що збудовано навіть не нащадками – багато розуму не треба. Хтось казатиме, що моя публікація – це політика, хтось критикуватиме чи вважатиме, що я виконую чиїсь політичні замовлення, чи говоритиме, що «Вандич знову написав веселу статтю». Але я говорив і буду говорити від себе, бо чую за собою правду. Донині все сказане чи написане мною раніше – ніким і ні в який спосіб не спростовано.

“Вісти Коломиї”