Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Церкви України: Закарпаття

Колодне Тячівський район

Церква св. Миколи Чудотворця. 1470, XVIII ст.

Колоднянська церква належить до найдавніших пам’яток дерев’яного церковного будівництва України. Церкву збудували в урочищі Одарів і пізніше перенесли на теперішнє місце. Храм зберігає певні риси, властиві оборонним спорудам. Його гордий, суворий силует свідчить про опанування народними зодчими ще в XIII – XIV ст. елементів готики (особливо в найбільш рухомій частині храмів – вежі) і органічне їх засвоєння. Найдавніші частини – основні зруби, збудовані в XV ст. з дубових колод довжиною 12 м на кам’яному фундаменті, складеному насухо. Зруби надбудовано в XVI ст. У XVII (або у другій половині XVIII ст.) перебудовано вежу, яку вкрило вибагливо пророблене двоярусне барокове завершення, а також прибудовано галерею та ґанок на різьблених стовпчиках. Церква містить багато архаїчних елементів: віконце на східній стіні вівтаря в формі рівнораменного хреста з закругленими кінцями та кругле віконце на північній стіні. На бічних фасадах нави, нижче та вище від опасання прорізано невеликі квадратні віконця. Після перебудови XVII ст. західний фасад отримав ґанок на різьблених стовпах та галерею над бабинцем. Вражає вхідний портал з дверима: широченна площина одвірків різьблена мотивами “шнурка”, бічні краї та верхній арковий виріз урочисто прикрашені “зубчастим” орнаментом. На дверях – нині рідкісне металеве окуття.

Подібно до готичних церков Хустщини, колоднянська складається з двох зрубів – більшого, що включає наву, перекриту коробовим склепінням, і бабинець, та невеликого вівтарного зрубу під стрімким дахом. Прямокутний отвір з’єднує притвір і наву. Зберігся настінний бароковий розпис XVIII ст., що його виконав, згідно з латинським написом на плафоні, “почесний громадянин Антоній Валі” (в селі Вишково, в реформатському костелі зазначено, що Антоній Валі був дворянином з Вальду в комітаті Нітра і у віці 47 років розмалював плафон храму, закінчивши роботу в серпні 1789 р.). Малювання у вівтарі походить з другої половини XVII ст. Іконостас зроблено в середині XVII ст., а оновлював його в 1737 р. художник з Хуста, про що свідчить напис на звороті “царських дверей”: “Поновленіє сих двер року божія 1737, місяця ноєврія Ілія маляр Хуски”.

У візитації 1751 р. сказано, що

“церков: дерев’яна, шинґлями покрита, добра. Красними образами всіми украшена. Благословенна от еппа Дософея… Свіщники два циняні… Книги церковні всі… Замок дерев’яний… Посвящен -на св. Миколаю. Кладбище плотом загорожено. Звони два, не знати от кого благословенні” .

У 1969 р. пам’ятку реставрував львівський архітектор І. Могитич, а в 1970 – 1971 роках реставрацію продовжили А. Єрко, Р. Юсим та Н. Сліпченко.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 509 – 512.