1993 р. Всіма забута

Розмір зображення: 800:437 піксел

Сумною пам’яткою боротьби з „опіумом для народу” є Свято-Миколаївська церква колишнього села Тритузного, що ввійшло в забудову сучасного Дніпродзержинська. Мертві очниці вікон, пообвалювана черепиця на розорених банях без хрестів, занедбане, поросле бур’яном подвір’я.

Пригадую, як 1984 року співробітники Музею історії міста Дніпродзержинська спробували потрапити в цей храм, перетворений на склад. Знайомство скінчилося тим, що всіх затримала сторожова охорона, а фотоплівку там-таки „проявили”. А втім, один негатив зберігся (світлина вгорі).

Лишилося обмаль відомостей про Свято-Миколаївську церкву, зведену 1820 року за проектом єпархіального архітекта на місці згорілої дерев’яної, козацької. Парафія була досить багата, про це свідчать срібні посудини для богослужіння та срібна риза на іконі великомученика Димитрія. Невідомо, де ці речі, старовинні ікони, книжки. Певно, срібло пішло на переплавлення в 1934 році, коли церкву закрили.

Нині, коли відроджений Миколаївський собор став окрасою Дніпродзержинська, громадськість дбає про костел, а найдавніша культова споруда міста – Свято-Миколаївська церква – всіма забута. Жде: знайдуться чи не знайдуться меценати для цієї шляхетної справи.

Наталія Шульга

Джерело: Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 207.