Городище

Олег Сухобоков

Городище, селище і курганний могильник, раннє і розвинуте середньовіччя (археол.). Археологічний комплекс пам’яток слов’яно-руського часу 8 – 13 ст.

розташований на західній околиці села (хутір Городище), за 0,2 км західніше від останнього. Займає правий корінний берег р. Псел.

Комплекс пам’яток згадується в документах 17 ст. Його опис приводиться в Історико-статистичному описі Харківської єпархії. На поч. 20 ст. досліджувався В.Ляскоронським, а в період після Другої світової війни І.Ляпушкіним. У 1978 обстежений О.Сухобоковим та М.Кучерою. У 1976 – 78 на комплексі велися роботи силами Лівобережної слов’яноруської археологічної експедиції під керівництвом О. Сухобокова.

Городище займає мис корінного берега, з заходу та зі сходу обмежений глибокими ярами, а з північного (напільного) боку укріпленнями, що складаються з валу та рову.

Раніше майданчик городища мав округлу форму, але за останні роки ерозія значно змінила первісну форму, дещо витягнуту по лінії схід – захід (загальна площа за даними В. Ляскоронського 4200 м кв., на даний момент 2200 м кв.). Висота валу становить 5,0 – 7,0 м, ширина рову – 15 м, глибина – 6,0 м. Висота майданчика над рівнем заплави становить 32 м. Культурний шар досягає потужності 0,8 – 1,2 м та містить уламки роменського та давньоруського посуду.

Під час розкопок значну увагу приділено вивченню оборонних споруд. При цьому з’ясовано, що насип валу в основі укріплений вимосткою з великих брил пісковику, покладених на рівень давнього горизонту. Виявлені під час розчистки вимостки уламки товстостінної ліпної кераміки роменського типу можуть вказувати на час будівництва перших укріплень, що являли собою вал висотою до 3,0 м, на якому споруджено частокіл з товстих дубових колод. Зафіксовані сліди ремонту цієї стіни. У кін. 10 – на поч. 11 ст. оборонні споруди реконструюються та основним елементом фортифікації стають прямокутні, поставлені в один ряд зруби, від яких збереглося один – два вінця (0,3 – 0,4 м), зафіксованих на глибині від 0,9 до 1,8 м від сучасної поверхні.

У заповненні зрубів переважають уламки роменського ліпного посуду, в той час як у верхніх шарах городища та валу зафіксовано виключно давньоруську гончарну кераміку. Пізніше, ймовірно, в 12 ст. був розширений та поглиблений рів, його схили досягли крутизни у 30. В рові, біля самої підошви, було розчищено залишки плоту, що згорів, який виконував роль заборола над зовнішнім краєм оборонної стіни. Загальна площа розкопу оборонних споруд становить близько 80 м кв.

На майданчику городища досліджено 460 м кв. При цьому було розчищено залишки 4 напівземлянок, заглиблених в грунт на 0,8 – 1,2 м; дві з яких відносяться до давньоруського періоду та містять у заповненні шиферні пряслиця, уламки посуду 11 – 12 ст., фрагменти скляних браслетів, побутовий інвентар та предмети виробничого призначення. Одне з жител належить до роменської культури та може бути датованим не пізніше 10 ст., виходячи з наявності типової кераміки. Його розміри 4,2 м на 4 м, при глибині підлоги 0,9 – 1,1 м від рівня сучасної поверхні. Ще одне житло відноситься до 11 ст., на що вказує розвал горщика з манжетоподібним вінчиком та рифленою поверхнею, зустрінутий разом з роменською керамікою. В обох житлах розчищені вирізані ва материкових останцях пічки кубоподібної форми із складеними з глиняних вальків зводами. Крім того виявлено близько 20 ям різного призначення.; частина з них використовувалася для зберігання зерна, на що вказує наявність обпалених стінок. В заповненні більшості ям знайдено кераміку роменського та давньоруського часу, шиферні пряслиця поруч зі зрізано-біконічними глиняними, кістки тварин зі слідами обробки, рогові спили, ножі, шила. та ін.

До числа унікальних знахідок належать предмети християнського культу: дві бронзові натільні іконки та хрест – енколпіон. Одна з них зображує сцену хрещення та зазвичай датується 12 – 13 ст.; друга – кіотоподібної форми – зображує апокрифічний сюжет з архангелом Михаїлом, який явився цілителю Сісінію. Цей сюжет поширюється на землях Північно-Східної Русі у 14 – 15 ст. Хрест – енколпіон має зображення на одній стороні сцену розп’яття, на другій – зображення Богоматері (?), в кільцевих клеймах – погрудні зображення святих. На лицьовій стороні хреста в дзеркальному відображенні зроблений напис «Господи помози». На думку спеціалістів такі хрести датуються 30-ми рр. 13 ст.

Селище розташоване на північ та північний захід від городища, безпосередньо розташоване за лінією укріплень. Шурфуванням з’ясовано, що потужність культурного шару становить 0,2 – 0,3 м, за виключенням ділянки, що безпосередньо розташована біля городища, тут потужність становить 0,6 – 0,8 м. Ця частина найбільш насичена уламками роменського ліпного посуду., давньоруського гончарного посуду, вугіллям, кістками тварин.

Тут було закладено 2 розкопи, загальною площею близько 400 м кв. В одному з них (144 м кв.) виявлене житло напівземлянкового типу каркасно-стовпової конструкції, 4 господарські ями та гончарна пічка з приямком господарського призначення. Житло в плані майже квадратне зі сторонами 4,6 та 4,7 м, довгими сторонами орієнтовано за лінією південь – північ. Заглиблено в грунт на 1,5 – 1,7 м від рівня сучасної поверхні. Залишки закладених за стовпи плах розчищені по кутах та по серединах стін простежені на висоту 0,9 – 1,2 м. Вдалося простежити також і залишки сіней. Дах поза межами житла підтримувався вкопаними з боку входу житла стовпами з західного боку. В північно-східному куті житла виявлена глинобитна пічка каркасного типу, типова для жител давньоруського періоду (1,0 м на 1,2 м). З південною стінкою та південно-західним кутом житла межували господарські ями до 1,5 м діаметром та глибиною до 1,8 м. На майданчику розкопу – І простежені залишки ще 2 жител, що не повністю потрапили в розкоп.

Гончарна піч розташована за 8 м західніше житла. У плані вона має округлу форму з діаметром череня 1,5 м та передпічною ямою значних розмірів /2,0 х 1,0 м/, при глибині 2,37 м. Стінки та склепіння опалювальної камери глинобитні, товщиною 4,0 – 5,0 см, прокалені. Збереглися на висоту 0,7 м. Гаряче повітря з опалювальної камери надходило до обпалювальної через 17 отворів-продухів, що розташовувалися по колу. Своїми вісями направлені з нахилом до центру камери. Опалювальна камера /0,8 х 0,7 м/ виходила до передпічної ями, розташованої на південний схід від останньої.

При дослідженні опалювальної камери в ній не було виявлено перегородки, так званого «козла», що підтримував черінь. Дана деталь конструкції є типовою для гончарних печей давньоруського часу. У даному випадку її відсутність може говорити про більш раннє походження даної печі такого типу. Наявність в порожнині обпалювальної камери роменського ліпного та виготовленого з аналогічного тіста на повільному гончарному крузі посуду може говорити про належність до роменського періоду 8 – 11 ст. в історії сіверянського населення.

Передпічна яма з’єднувалася з господарською, в якій зберігалися запаси глиняної сировини та крупнозернистого шамоту, який застосовувався для збіднення глини в посуді роменського типу.

Зважаючи на виявлену в заповненні печі та житла кераміку, в даному разі ми маємо справу з житлово-виробничим комплексом, хронологія якого визначається не пізніше сер. 11 ст.

У розкопі – ІІ (240 м кв.) розчищено два житла напвіземлянкового типу епохи Київської Русі, одне з яких відноситься до будівель каркасно-стовпової конструкції (площа 9,0 м кв.) з глинобитною пічкою купольної форми на материковому останці. У заповненні поряд з давньоруською керамікою 11 ст. Виявлені розвали горщиків роменського типу. Серед знахідок – залізні ножі, шила, кістяні вістря, проколки-кочедики, знаряддя риболовства, землеробства, ремесел.

Закладені на північ та захід від розкопів траншеї та шурфи загальною площею (60 м кв.) виявили слабку насиченість культурного шару, причому було виявлено лише кілька десятків господарських ям, заповнення яких сильно спрацьовані залізні ножі, шила, кістяні вістря, знаряддя риболовства, землеробства, ремесел поруч зі знахідками з розкопів дають змогу датувати комплекс 8 – 10 – поч. 13 ст.

Курганний могильник. Поряд з вивченням городища та селища в 1976 – 78 досліджувався і курганний могильник, який знаходиться на плато корінного берега на північ та північний схід від городища за 0,17 – 0,2 км. Могильник нараховує 144 насипи (за даними І.Ляпушкіна 50 – 60 курганів). Територія могильника вкрита лісом, висота над рівнем заплави становить 32,5 м. Більшість курганів пошкоджена грабіжницькими ямами, на що вказують задерновані ями по центру насипів. Кургани розміщені безсистемно купно, іноді зливаються полами. Вся курганна група витягнута за лінією південний схід – північний захід на протязі 0,4 км. Найбільше скупчення курганів відмічено в західній частині могильника, де грунтова дорога відокремлює групу з 54 насипів. Висота курганів становить 0,6 – 1,5 м, діаметр – від 5,0 – 8,0 м до 16 – 18 м. У кількох випадках зафіксовані сліди ровиків. Було розкопано 40 курганів в центральній частині та на північній периферії.

У ході розкопок з’ясувалося, що лише у 14 насипах знаходилися чоловічі поховання (головним чином підлітки та люди похилого віку). Західна орієнтація похованих, що лежать випростано на спині, часто зі схрещеними на грудях руками, невеликі розміри насипів дозволяють говорити про християнський поховальний обряд, не дивлячись на відсутність в похованнях предметів християнського культу. Сліди домовин простежено в поодиноких випадках (к. № 3, поховання 1-2; к. № 20-21; к. № 17; к. № 11, впускне поховання в кургані № 25).

Більшість поховань здійснені на рівні давнього горизонту, близько 30 % в неглибоких підкурганних ямах. Більшість кістяків містить на собі сліди умисного порушення анатомічного порядку. Це, а також наявність підсипки з вугілля та золи під покійником вказують на сильний вплив язичництва. На останнє вказують також знайдені численні амулети з ікла ведмедя та вовка, а також астрагалів дрібної рогатої худоби.

Більшість похованих супроводжували прикраси, навмисне розбитий ліпний та гончарний посуд, ножі, бронзові посріблені бубонці з рифленою у верхній частині поверхнею та щілиноподібним чи хрестоподібним прорізом.

Серед більшості трупопокладень вирізняється курган № 10, який містив трупоспалення в урні (а також трупопокладення в неглибокій ямі). Серед поховального інвентарю виявлені: бочкоподібні золото – та срібнофольгові намистини, які мають аналогії в могильниках 11 – 12 ст. Цим же часом можуть бути датовані і більшість курганів. Це повністю збігається з результатами розкопок городища та селища. Звертає на себе увагу той факт, що в переважній більшості досліджених курганів не виявлено предметів озброєння чи кінського спорядження, за виключенням кургану № 13, де був знайдений гачок від сагайдака, а також в кургані № 28 виявлений наконечник стріли, що застряг в тазових кістках покійного. Сліди тризни зафіксовані в одиничних випадках (к. №15 – 16, 19, 36). Це скупчення кісток, вугілля, золи, кераміки (не вдалося знайти жодної цілої форми), виявлені у верхній частині насипу.

В трьох похованнях, в тому числі і в єдиному роменському трупоспаленні, виявлені гривні, виготовлені із залізного чи бронзового псевдокрученого дроту, які можуть вказувати на високий статус покійників при житті. Дані похованні (кургани №№ 10, 37) виявилися найбільш багатими за кількістю предметів супроводжуючого інвентарю.

Великою несподіваністю стали знахідки речей салтівського походження в похованнях чисто давньоруського характеру. Це зоо-антропоморфні срібні бляшки, виявлені в курганах №№ 5, 13: поховання 2, 14. В останньому окрім бляшок було знайдено фрагментовану срібну пряжку, типову для інвентарю катакомбних салтівських поховань.

Той факт, що ці речі були виявлені не в одному похованні , а в кількох виключає їх випадкове потрапляння до жителів городища в с. Кам’яне.

Дослідження курганного могильника дозволяє уточнити хронологію всього комплексу: судячи з отриманих матеріалів його датування може бути визначена в межах пізньороменського – давньоруського періоду, тобто 9 – 10 та 10 – поч. 13 ст.

Матеріали розвідок 1971 зберігаються в ІА НАН України. Матеріали розкопок 1976 – 78 передані до фондів Сумського обласного краєзнавчого музею.

[ИСОХЕ. Отд. ІІІ. – М., 1857. – С. 530 – 534, 561 576; Ляскоронський В. Г. Городища, кургани и длинные (змиевые) валы по течению рр. Псла и Ворскла / В. Г. Ляскоронський // Труды ХІІІ АС. – М., 1907. – Т. І. – С. 168 – 169; Ляпушкин И. И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа / И. И. Ляпушкин // МИА. – 104. – М., Л., 1961. – С. 256 – 258; Сухобоков О. В. Работы Левобережной славяно-русской эеспедиции в 1976 г. / О. В. Сухобоков, С. П. Юренко // АО 1976 г. – М., 1977; Работы на роменско-древнерусских комплексных памятниках в с. Каменное Сумской области / О. В. Сухобоков, О. В. Иченская, Р. С. Орлов, С. П. Юренко // АО 1977 г. – М., 1978; Сухобоков О. В. О работах Левобережной славяно-русской экспедиции в 1978 г. / О. В. Сухобоков, О. В. Иченская, Р. С. Орлов // АО 1978 г. – М., 1979.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 708 – 711.