Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Судовий спір за монастир виграли у сільради Тернопільська обладміністрація та…

2008 р. Судовий спір за монастир виграли у сільради Тернопільська обладміністрація та римо-католицьке жіноче згромадження

Дата: 31.03.2008

Другий процес у Господарському суді Тернопільської області виграло згромадження сестер непорочного зачаття пресвятої діви Марії аби довести своє право власності на монастир і спільну усипальницю сестер, що у Язлівці Бучацького району. Якщо перший раз позов подали самі сестри-непорочниці, оскаржуючи небажання сільради визнати за ними право власності на приміщення монастиря, то до другого вдалася уже Язловецька сільська рада.

Програвши судовий процес проти себе, про що РІСУ уже повідомляла, і не бажаючи визнати рішення господарського суду від 2 січня цього року про визнання за згромадженням права власності, орган місцевого самоврядування подав новий позов. У ньому сільрада оскаржувала сам документ, згідно з яким територія і будівлі монашого осідку передавались релігійній організації, – розпорядження голови Тернопільської обласної адміністрації, видане 11 травня 2002 року.

Хоча терміни, що їх законодавство визначає для оскарження, уже давно минули, представники сільради зазначають, що про розпорядження вони дізналися тільки нещодавно. „Релігійній громаді можуть бути повернуті культові споруди. Це ж – не культова споруда, а палац і відповідач діяв усупереч статі 19 Конституції України. Ми вважаємо, що розпорядження голови обладміністрації було видане з порушенням деяких законів, що регламентують ці відносини,” – аргументував позицію сільської ради її представник -директор юридичної компанії „Сігма” Руслан Гураль.

Позивач доводив, що, оскільки будівлі монастиря є пам’яткою архітектури національного значення, їх потрібно було передати у безоплатне користування, а не у власність і навіть те, що форма розпорядження, яким обладміністрація передала комплекс монастиря Згромадженню, не відповідає законодавству. Замість розпорядження голова обладміністрації, за словами Р. Гураля, повинен був видати рішення.

Ці зауваження заперечував представник відповідача – начальник юридичного відділу обладміністрації Віталій Іщук – зауваживши, що обладміністрація, згідно законодавства про місцеве самоврядування, може видавати єдиний нормативний документ – розпорядження. Що ж до того, є оспорювані будівлі монастирем, а чи саме палацом, то це, за словами В.Іщука, можна встановити, звернувшись до Тернопільського обласного державного архіву за довідкою чи Державного комітету з питань національностей та релігій за роз’ясненням.

Втім адвокат згромадження сестер непорочного зачаття діви Марії, що виступило у справі як третя сторона, Людмила Семененко довідку держархіву представила одразу ж. „Сам факт того, що приміщення є пам’яткою, не перешкоджає тому, щоб ці приміщення були передані у власність. У такому разі законодавство передбачає укладення охоронного договору. Окрім того позивач вважає, що він захищає права громади.

Але вони не були зачеплені, адже будівлі перебували у державній власності. Ми вважаємо, що Язловецька сільська рада взагалі не в праві оскаржувати цей документ, оскільки він не зачіпає місцеву громаду,” – наголошувала вона.

У відповідь на аргументи позивача, що законодавство передбачає передачу чи повернення культового майна, а вказані будівлі не є культовими, Л.Семененко окрім подання довідки архіву під час слухань зазначила, що у статті 17 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” йдеться про „культові будівлі і майно”, а не „культові будівлі і культове майно”.

Подання архівної довідки стало причиною перерви у справі: судове слухання 14 березня суддя Михайло Півторак призупинив, анонсувавши продовження о 10.00 28 березня. Позивач забажав ознайомитися з довідкою.

Під час слухання 28 березня представник позивача Р.Гураль, обстоюючи позиції сільради, особливий наголос робив уже на інших сторонах справи. Зокрема він, окрім зауважень, що голова обладміністрації порушив законодавство, передавши, а не повернувши комплекс монастиря, стверджував, що потрібно дослідити процедуру правонаступності сучасної релігійної організації, тобто згромадження, із тією, що володіла майном до 1946 року.

„Щоб повернути, потрібно, щоб це майно раніше було у власності, а з архівної довідки цього не випливає,” – зауважив він. Водночас Р. Гураль продовжував наголошувати, що передане розпорядженням майно не є культовим. З іншої сторони представник відповідача В. Іщук аргументував, що обладміністрація, посилаючись на клопотання релігійних організацій, має право повертати або передавати майно та культові споруди.

„Управління архітектури та містобудування завжди візує подібні розпорядження і перевіряє їх на дотримання законодавства. Тому і є архівна довідка. Окрім того всі наші розпорядження ми подаємо у прокуратуру області і вони також перевіряють ці документи,” – каже В. Іщук.

Представник згромадження у процесі Л. Семененко 28 березня продовжувала запевняти, що сільська рада не є належним позивачем у справі, оскільки монастир ніколи не належав громаді і доказів цього ніхто суду не надав. Окрім того, у відповідь на зауваження позивача, що власне будівля монастиря не є культовою спорудою, присутній на слуханнях отець Андрій Недзельський, колишній капелан монастиря, нагадав, що у самому будинку завжди діяла і діє каплиця, що має статус санктуарію Блаженної Марселіни Даровської.

Також, за словами отця, ніхто не буде оспорювати, що спільна гробниця, де поховані 84 сестри-черниці і блаженна Марцеліна в тому числі, є саме культовою. „Варто зазначити і те, що відповідно статті 17 Закону України „Про свободу совісті і релігійні організації” передбачено повернення і передачу майна релігійним організаціям незалежно від правонаступництва.

У свою чергу ніхто не оскаржував, що монастир у Язлівці належить до Львівської архідієцезії РКЦ. Той факт, що у свій час ці землі належали не до України, а іншої держави також не означає, що монастир не є той самий,” – звернула увагу суду адвокат згромадження. Водночас вона зазначила, що рішення того ж Господарського суду від 21 січня, яким визнано право власності на приміщення монастиря за згромадженням, уже вступили в дію, і його ніхто не оскаржував.

Згромадження уже оформило своє право і уклало охоронний договір із управлінням архітектури та містобудування, оскільки будівлі є пам’яткою архітектури національного значення. Для оголошення рішення суддя М. Півторак оголосив 10 хвилинну перерву. „Суд постановив: перше, у задоволенні позову відмовити; друге, постанова суду набирає сили після закінчення 10-денного терміну на апеляційне оскарження, який розпочинається з дня її формулювання у повному обсязі – 31 березня,” – оголосив М. Півторак після перерви.

Але суперечка за Язловецький монастир, швидше за все, ще не вичерпалась: сільська рада, як каже її представник у процесі Р. Гураль, ймовірно подаватиме оскарження.

„Це питання потрібно узгодити із головою сільради, але я думаю, що, швидше всього, оскарження буде подане тому, що при постановленні цього рішення були неправильно по трактовані обставини справи у частині приналежності майна саме до культових споруд. щодо зауваження, що там є капличка, то ми розпорядження оспорюємо тільки в частині. Ми погоджуємося, що капличка передана їм у власність,” – підсумував Р. Гураль.

Ця заява є новою, бо досі сільрада оскаржувала згадане розпорядження голови обладміністрації повністю. Проте така позиція є явно суперечливою, адже сама капличка-санктуарій розташована у будівлі монастиря, котрий і є основним предметом спору.