2017 р. Звід пам’яток України

Роман Офіцинський

Розмір зображення: 576:382 піксел

Іршава – місто районного підпорядкування (1982), районний центр – входить у Список історичних населених місць України з датою заснування – 14 ст. Розташована обабіч р. Іршавка, за 83 км від обласного центру. Через Іршаву проходить вузькоколійна залізниця Берегово-Кушниця та шосе Мукачево-Хуст.

Площа міста – 19,8 кв. км, населення – 9,2 тис. осіб (2014).

Згідно з народним переказом, назва Іршава походить від місцевої річки – коричневої, іржавої під час повноводдя. Річку назвали Іржавка, а поселення на її берегах – Іржава (Іршава).

На західній околиці міста досліджено поселення культури Гава (ХІ-VІІІ ст. до н.е.). На горі Стремтурі, на північний схід від міста, було городище площею 8 га, де виявлено культурні шари ранньозалізного віку (ІХ-VШ ст. до н.е.) і середньовіччя (11- 13 ст.). На горі Будулів (південно-західна околиця) виявлено двошарове городище: початку нашої ери і 11-13 ст.

Перша писемна згадка про Іршаву – 1341. Ішлося про поселення волоського воєводи Березького комітату Максима де Ілошва. Відтоді півтисячоліття, аж до скасування кріпацтва, Іршавою володіли його нащадки – магнати Ілошваї, що вважали себе «руськими князями».

1816 тут проживало 650 осіб, у 1900 – 1,3 тис., а в 1930 – 3,1 тис. осіб.

Дерев’яна греко-католицька церква Іршави згадана 1797 р., а муровану св. Петра і Павла завершили 1825. Від 1949 вона належить православній громаді.

1844 поселення вже мало власну печатку: дерево, біля якого селянин тримає правицею три риби. У середині 19 ст. Іршава стала центром одного з округів Березького комітату. 1874 тут відкрили пошту, 1886 запрацювали млин і лісопилка, 1908 – побудована вузькоколійка Берегово-Іршава, що функціонує й досі.

1911 збудована вузькоколійка Іршава-Кам’янка протяжністю 12 км, котру обслуговували 25 жителів Іршави як вантажники і колійники.

Після падіння угорської радянської влади 27 квітня 1919 в Іршаву ввійшло румунське військо, а у серпні 1919 – чехословацьке. У 1920-30-х в Іршаві щотижня проходили ярмарки, діяли початкова і горожанська школи, електростанція, три млини, три кузні, лісопилка, підприємство з переробки льону, бензозаправка. 1927 великих збитків завдала повінь.

15 березня 1939 Іршаву окупувала Угорщина. 25 жовтня 1944 вона стала радянською. 1946 відкрили лікарню на 10 ліжок. У 1947 село Іршава віднесли до категорії селищ міського типу, у 1982 – до міст районного підпорядкування. Введено в дію більше десятка промислових підприємств, зокрема абразивний (понад 700 працівників) та верстаторемонтний (600 прац.) заводи, вовняно-ткацька (1 тис.

прац.) і меблева фабрики, друкарня.

У 1960-х з’явився новий центр Іршави з адміністративними, торговими і культурними будівлями, закладено парк площею 3 га.

Після 1992 збудовано православну церкву св. Іллі та греко-католицьку св. Петра і Павла (за взірцем Успенської церкви у Виноградові). 2005 відкрито новий автовокзал, 2007 – історикокраєзнавчий музей.

В Іршаві народилися лауреат Державної премії України, доктор фізикоматематичних наук, ректор Ужгородського державного університету 1980-88 Володимир Лендьел, відомий дитячий письменник Степан Жупанин, учився володар футбольних кубків СРСР, України, Ізраїля Іван Гецко.

Як частину культурної спадщини національного значення, Іршавське городище IX ст. до н.е. – IV ст. занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. У місті є пам’ятки місцевого значення: 1 історична (могила захисників Карпатської України), 2 монументальні (партизанам і радянським солдатам, у честь Карпатської України).

Джерела і література

Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919-1939 рр.). – Ужгород: Карпати, 2014. – С. 72; Зачарований край: Іршавщина / В. Кузан та ін. – Ужгород: ІВА, 2009. – 260 с.; Керечанин В. Скарби рідного краю: Іршавщина. – Ужгород: Мистецька лінія, 2007. – 192 с.; Легоцький Т. Історичні колоски: Визначні пам’ятки природи та історії. – Ужгород: Карпати, 1997. – С. 31; Сирохман М. Нові церкви Мукачівської греко-католицької єпархії. 1990-2010. – Львів: Мс, 2010. – С. 97-98; Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття. – Ужгород: Ліра, 2014. – С. 93-96; Фийнеш Е. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст. – Ужгород: ІВА, 2011. – С. 35; Худанич В. Иршава // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 244-253.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 243 – 244.