Глухівська фортеця

Віктор Вечерський, Віктор Приймак

Глухівська фортеця, 10 – 13 ст., 17 – 18 ст. (археол., архіт).

Лінія земляних укріплень нерегулярної, ломаної форми в плані лежить в історичному середмісті Глухова на краю плато підвищеного лівого берега р. Есмані. Лінія укріплень збереглася частково. Увздовж нижніх її позначок з західного боку проходить вулиця Валова. Зі сходу лінія укріплень не збереглася і територію колишньої фортеці обмежують вул. Т.Шевченка та площі Леніна і Рудченка; з півночі – вул. Валова й територія стадіону; з півдня – вул. Першотравнева. Уся ця територія належить до складу Державного історико-культурного заповідника у м. Глухові.

Перша спроба локалізації літописного міста Глухів належить О.Сухобокову. У 1986 і 1987 розвідувальні роботи проводив В.Приймак, з 1991 – В.Приймак та В.Звагельський.

Точна дата заснування Глухова не з’ясована. Видатний археолог та історик Д.Самоквасов вважав, що виникнення протоміських поселень у басейнах річок Десни і Сейму пов’язано з обороною сіверян від експансії Хозарського каганату, яка посилилася у 8 ст. Кількість міст і фортець у цьому регіоні різко зросла наприкінці 10 ст., коли великий князь київський Володимир Святославович почав масово будувати місто по річках Десні, Остру, Рубежу, Сулі, Стугні. Літописна стаття про цю грандіозну містобудівну акцію вміщена під 988, проте вона дає узагальнену оцінку тривалої будівничої діяльності князя. Саме цим часом датують заснування міст у цьому регіоні – Новгорода-Сіверського, Путивля, Ромен, Лубен та інших. Отже і заснування Глухова можна б приурочити до містобудівної діяльності князя Володимира Святославича 990-х рр. Цьому висновку не суперечать результати новітніх археологічних досліджень міста.

Перша літописна згадка про Глухів датується 1152. Після того Глухів ще двічі згадується в давніх літописах – під 1167 та 1239. Ці звістки свідчать, що місто входило до Новгород-Сіверського князівства Чернігівської землі й не було зруйноване монголо-татарами 1239.

Давній Глухів загинув і городище спустошилося пізніше, 1352, коли в Сіверщину з Західної Європи була занесена чума. Тоді «в Глухові жоден чоловік не остався, всі ізомроша», як свідчить літопис. Останній глухівський князь переселився в належний йому Новосиль, а Глухів перестав існувати на 280 років.

Археологічними дослідженнями 1990-х-2000-х рр. з’ясовано, що городище містилося на мисоподібному останці, а неукріплене селище – на південний схід від нього. Інформація, зібрана археологами, дозволяє локалізувати давньоруський Глухів, ототожнивши його з однойменним сучасним містом, а точніше – з його історичним центром, а також зробити висновок про дводільність структури стародавнього Глухова: дитинець – на мисовому городищі, посад – на плато, також у межах сучасного передмістя.

Дитинець (археол.). Розташований у північно-західному куті цієї території, займає площу близько 2,7 га, локалізуються на мису прирічного лівобережного плато, обмеженому долиною р. Есмань та струмком Нетеча (інші назви Малотеча, Починок; нині пересох). Розміри дитинця близько 120 м на 80 – 100 м. Укріплення та схили мису в основному піддані нівелюванню і руйнуванням. З північного заходу в обриві простежуються об’єкти і культурний шар 12-13 ст. і 17-19 ст. Висота над рівнем заплави в місцях відслонення культурного шару понад 1,0 м. Розкопки не проводилися.

Посад (археол.). Займає ділянку площею не менше 25 га. Потужність культурного шару 1,0 – 2,0 м. Розкопки проводилися біля стадіону, при спорудженні котловану житлового будинку по вул. Терещенків, а також на подвір’ї комплексу тюрми 19 – поч. 20 ст.

Відкрито господарську споруду 12-13 ст. і комплекс житлового приміщення і господарських ям 12-13 ст., які можна інтерпретувати як залишки садиби. Знахідки: уламки і цілі форми посуду 12-13 ст., серед яких переважно горщики, а також миска і уламки амфори, шиферні рожеві пряслиця, вироби з кістки та кольорових металів та скла, музичні інструменти – частина сопілки і варган.

Рештки городища обмежують вулиці Валова, Спартака і Терещенків. Цю територію майже навпіл розрізає вулиця Ушинського.

Система укріплень 17-19 ст. (археол., архіт.). Відродження Глухова пов’язане з геополітичною ситуацією, що витворилася після Деулінського перемир’я, а особливо – після Поляновського «вічного миру» 1634, укладеного між Московським царством і Польсько-Литовською Річчю Посполитою. Тоді східна частина Сіверщини стала польсько-московським пограниччям, де уряд Речі Посполитої засновував нові міста (Конотоп, Кролевець) і відроджував запустілі. Глухів під назвою «містечко Новий Острог» відновив на стародревньому городищі староста Новгород-Сіверський Олександр Пісочинський. Близько 1635 Глухів став дуже потужною стратегічною фортецею. Згідно з описом 1654 Глухів мав замок та укріплений двір О.Пісочинського. На схід від них, на плато, лежала слобода, захищена від поля ровом. Така складна тридільна система укріплень забезпечувала неприступність Глухова.

Замок. В опису 1654 сказано: «а город Глухов стоит меж речки Усмани на острову».

Замок, який московіти назвали «земляним городом», був оточений земляним валом і відділявся від решти плато двома ровами. «Да подле того же земляного города поставлен біл Песочинского пана двор на горе над рекою Усмани». Оборонна огорожа панського двору (фактично другого, старостинського замку) була потужнішою від міської замкової: тут зафіксовано сухий рів, огорожений частоколом і частиком, та земляний вал з дубовим острогом. Обидва укріплення не мали башт.

Враховуючи значну інерційність розвитку містобудівних систем, а також картографічні матеріали 18 ст., ми локалізуємо три зазначені вище частини міста таким чином: замок глухівський був там само, де й давньоруський дитинець – на мисовому городищі. Це підтверджують і численні звістки 17 ст. про те, що «містечко Новий острог або Глухів» було засновано безпосередньо «на старосвітському городищі». Рів мисового дитинцязамку, що відділяв це укріплення від решти плато, мав дуже значну ширину – бл. 20 сажнів (понад 40 м). За такої ширини він первісно міг бути до 15 м глибиною. А при цій глибині, враховуючи топографію, можна було легко забезпечити доплив води в замковий рів зі струмка Нетечі і скидання її в р. Есмань. Таким чином, замок мав і справді ніби острівне розташування на березі річки.

Двір. Укріплений двір О.Пісочинського лежав дещо на південь, де плато обривається в долину стрімким крутосхилом. Тут справді є «гора», зазначена в джерелі 1654. Саме тут пізніше, у 1670-х рр. було засновано і розбудовано укріплений монастир, що згодом набув мурованих фортифікацій. Отже, з урахуванням інерційності і спадкоємності розвитку містобудівних, а особливо – фортифікаційних систем, укріплений двір О.Пісочинського локалізується на місці пізнішого оборонного монастиря.

Рів, що захищав слободу на плато, міг бути протрасований єдиним чином: там, де пізніше пройшов східний фронт загальноміських укріплень, позначений на планах 18 ст. Це – найкоротша траса перекопу поміж двома тальвегами, і топографія місцевості не залишає можливості для жодних інших варіантів.

Фортеця. Неприступність Глухова як фортеці була засвідчена під час облоги міста поляками взимку 1663, коли велика армія на чолі з королем Яном-Казимиром не змогла його здобути. Восени того року 90-тисячна польська армія на чолі з самим королем вдерлася на Лівобережжя, захопила Сосницю, Кролевець і Короп, а потім «пішла под Глухов, місто пограничноє, которіє жадною мірою не хотіли ся здати» – як пише Самовидець. Літописець Самійло Величко вважав, що цю експедицію поляки здійснили за намовою правобережного гетьмана Павла Тетері.

На чолі оборонців Глухова стояв полковник Василь Дворецький, який затримався тут проїздом із Москви. Окрім козацької залоги, яка складалася з 4 тис. козаків Чернігівського, Ніжинського й Стародубського полків під командою генерального судді Павла Животовського, в Глухові оборонявся ще й невеликий московський гарнізон під проводом А. Лопухіна. Захисники міста спалили передмістя і закрилися в замку. Королівське військо, обсипавши місто шанцями, почало бити по ньому з гармат і кидати бомби. Автор «Історії Русів» вважає, що за час облоги по Глухову було випущено до ста тисяч бомб і гранат. Оскільки артилерійській обстріл не міг нічого вдіяти проти потужних земляних укріплень, Ян-Казимир наказав чинити в кількох місцях підкопи, в які поляки закладали бочки пороху і, підриваючи їх, пробували зробити проломи в обороні. Але й це не допомогло. Нападники за короткий час втратили понад тисячу вояків.

Через п’ять тижнів поляки змушені були зняти облогу, бо під Глухів прибув гетьман І.Брюховецький з козаками. Українське військо вперше заатакувало супротивника, вирубавши впень кілька польських хоругв і ледве не захопивши королівський табір, чим примусило шляхту думати про втечу. Друга битва не дала перемоги жодній зі сторін. І тільки за третім разом, коли в Глухові заграли дзвони, скликаючи православних на молитву, Брюховецький так ударив на поляків, що примусив їх до втечі. При цьому вони лишили в таборі гармати й обоз. Козацький літописець Самійло Величко вважав, що під Глуховом «можна приписати Брюховецькому більший успіх над поляками, ніж його мав Богдан Хмельницький», бо Б. Хмельницькому жодного разу не вдавалося розгромити польського війська під проводом самого короля, та ще й без татарської підмоги.

Ця фортеця згоріла під час пожежі 13 серпня 1685. Після того спорудили величезну периметром понад 2,3 км загальноміську фортецю характерної конфігурації, що охоплює плато над р. Есманню. Ця єдина лінія укріплень змішаної баштово-бастіонної системи складалася з земляного валу, сухого рову і 12 бастіонів нерегулярних обрисів. При будівництві вали й рови давніших ліній укріплень, які потрапили всередину нової фортеці, знівелювали.

Нова фортеця, згідно з писемними джерелами, мала п’ять дерев’яних рублених брам: Київську з західного боку, Московську – зі східного, Білополівську – з півночі, Путивльську – з півдня та безіменну в районі Михайлівської церкви. Таким чином, в останній чв. 17 ст. у Глухові шляхом об’єднання кількох укріплених осередків утворилася єдина загальноміська фортеця – одна з найбільших у тодішній Україні.

У кінці 1708 Глухів став резиденцією гетьманів, фактичною столицею України. Столичне місто вимагало досконалішої фортифікації, ніж та, що лишилася від Мазепиної доби. За часів гетьмана І.Скоропадського сталося кілька спроб реконструювати глухівські укріплення на засадах більшої регулярності. Після смерті гетьмана 1724 те ж саме намагався здійснити іноземний інженер-фортифікатор кондуктор Валлен. Проте жоден з двох його проектів не був реалізований.

У 1746 знаменитий російський фортифікатор, інженер-підполковник Данило Дебоскет (де Боскет) опрацював проект реконструкції укріплень Глухова. Пожежа 1748 сприяла реалізації цього проекту. Протягом 1748-49 конфігурація міських укріплень набула регулярніших обрисів з п’ятикутними в плані бастіонами. З’явилися всі необхідні елементи «правильної» фортифікації – валганг, апарелі, банкети, берма, сухий рів і глазис.

У червні 1748 з Києва викликали інженерного корпусу мінера Ю.Наумова, котрий 1749 спорудив нові дерев’яні брами з мостами через рів – Київську, Московську і Путивльську.

А протягом 1766-69 за проектом архітектора А.Квасова споруджено дві муровані фортечні брами – Київську і Московську, що мали ідентичне архітектурне вирішення.

Глухівська фортеця втратила стратегічне значення ще наприкінці 18 ст., тому проектом перепланування Глухова 1802 була передбачена її ліквідація. Фортечні вали розкопали і рови засипали 1808 за розпорядженням генерал-губернатора Малоросії князя Олексія Куракіна. Тоді ж знесено й Московську браму. Так на місці східної ділянки валу Глухівської фортеці виникла торгова площа шириною 90 м.

Донині уціліла тільки західна лінія земляних укріплень вздовж вул. Валової, протяжністю 1400 м. Посеред цієї лінії укріплень стоїть Київська фортечна брама, що збереглася і є пам’яткою архітектури національного значення. У районі пров. Спартака суцільність пругу рельєфу розриває невеликий яр, розмитий водою протягом 18-20 ст. на місці колишньої безіменної брами, що біля Михайлівської церкви. На території колишнього дитинця та замку зараз міститься садибна одноповерхова забудова. По нижніх позначках укріплень до неї прилягають приватні домоволодіння з гаражами, погребами та сараями, що врізаються в тіло земляного валу. На верхніх позначках забудова не така скупчена, що дозволяє організувати оглядові майданчики та встановити відповідний пам’ятний знак.

Глухівська фортеця 17-18 ст. разом з дитинцем стародавнього Глухова є визначною пам’яткою українського національного містобудування, наочним свідченням прийомів оборонного будівництва 11-18 ст., а також історико-меморіальною пам’яткою національного значення як центр одного з літописних міст Київської Русі, місце знаменитої Глухівської оборони 1663 та укріплений осередок гетьманської столиці 18 ст.

Відзначається неповторною пов’язаністю з природним ландшафтом і доброю збереженістю об’ємних форм. Ця пам’ятка є однією з основних у Державному історико-культурному заповіднику в м. Глухові, проте вона досі не внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

[РДІА, ф. 349, оп. 12, спр. 969, 989, 990, 991, 993; РДВІА, Ф. ВУА, спр. 21865; Ф. П 418, оп. 1, спр. 590, 605; Державний архів Чернігівської області, ф. 127, оп. 10, спр. 613; оп. 11б, спр. 51, арк. 6; оп. 2б, спр. 39, арк. 36 зв; Державний архів Сумської обл., ф. Р-2362, оп. 1, спр. 71; Бєлашов В. Археологічні дослідження міста Глухова (огляд історичного і сучасного стану. 1872 – 2000 рр.) / В. Бєлашов // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини: Матеріали Першої науковопрактичної конференції (18 квітня 2002 р.). – Глухів, 2002. – С. 7 – 16; Величко С. Літопис. Т. 2 / С. Величко. – К., 1991. – С. 159 – 160; Вечерський В. В. Древнейшие планы гетманской столицы / В. В. Вечерський // Строительство и архитектура. – 1990. – № 4. – С. 24; Вечерський В. В. Архітектура другої половини XVII – 70-х років XVIII ст. / B. В. Вечерський // Історія української архітектури. За ред. В. І. Тимофієнка. – К., 2003. – C. 192 – 243; Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона / В. В. Вечерський. – К: Головкиївархітектура, 2001. – 350 с; Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / В. В. Вечерський. – К., 2002. – С. 277 – 280; Вечерський В. В. Глухівська старовина / В. В. Вечерський // Пам’ятки України: історія та культура. – 1994. – № 3 – 6. – С.57 – 62; Вечерський В. В. Глухів: Феномен столичності // В. В. Вечерський // Глухів і Глухівщина в історії українського національного відродження (творча спадщина родини Марковичів): Матеріали наукової конференції 28 – 29 травня 1998 р., м. Глухів Сумської області. – К., 1999. – С. 47 – 53; Вечерський В. В. Містобудівний розвиток Глухова в контексті історії українського містобудування / В. В. Вечерський // Архітектурна спадщина України. Вип. 5. – К., 2002. – С. 115 – 131; Вечерський В. В. Містобудівний розвиток Глухова у XVII сторіччі / В. В. Вечерський // Історико-культурна спадщина Глухівщини. Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 1000-літтю м. Глухова. – Глухів, 1992. – С 29 – 31; Вечерський В. В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць / В. В. Вечерський. – К., 2003. – С. 284 – 309; Вечерський В. В. Укріплення гетьманської столиці Глухова: нез’ясовані питання еволюції / В. В. Вечерський // Міжнародна конференція з проблем охорони фортифікаційних споруд в Україні: Матеріали. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 11 – 12; Звагельський В. Б. Літописні міста Сумщини / B. Б. Звагельський. – Суми, 1994. – С. 14 – 21; История Русов или Малой России. – М., 1846. – С. 159 – 160; Коваленко Ю. Охоронні археологічні дослідження літописного міста Глухова / Ю. Коваленко // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини: Матеріали Першої науково-практичної конференції (18 квітня 2002 р.). – Глухів, 2002. – C. 1 7 – 2 3 ; Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / А. Лазаревский. – К., 1893. – С. 428 – 430; Літопис Самовидця. – К., 1971. – С. 106 – 107; Кучера М. П. Древнерусские поселения Среднего Подніпров’я (археологическая карта) / М. П. Кучера, О. В. Сухобоков. – К., 1984. – С. 107; Отчёт о работе Левобережной славяно-русской экспедиции ИА АН УССР в 1986 г. / Сухобоков О. В. и др. // Архів ІА НАНУ. – Ф.е. 1986/., № 22032 – 22035. – С. 95-97; Звагельський В. Б. Давньоруський Глухів / В. Б. Звагельський, В. В. Приймак, В. І. Бєлашов. – Глухів, 1992. – С. 3 – 16.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 373 – 376.