Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Глухів м

2005 р. Містобудівний розвиток Глухова в контексті історії українського містобудування

В. Вечерський

Сучасний Глухiв є малим мiстом обласного пiдпорядкування, райцентром Сумської областi. Водночас – це одне з найвизначнiших iсторичних мiст України, столиця Гетьманщини у XVIII ст. Тому вивчення процесiв його мiстобудiвної еволюцiї становить особливий iнтерес. Без з’ясування кiлькох ключових моментiв цiєї еволюцiї годi думати про об’єктивну iсторiю українського мiстобудування.

Глухiв лежить серед типового полiського ландшафту, на рiвнинi, по якiй протiкає р. Есмань, що впадає в р. Клевень, лiву притоку р. Сейм. Есмань подiляє мiсто на двi половини – низинну правобережну, де розташованi передмiстя Веригин, Синявка й Усiвка, та пiдвищену на 15-20 м лiвобережну, де розташовано iсторичне середмiстя з передмiстями Бiлополiвкою, Красною Гiркою та Новою Греблею. Пiдвищений корiнний лiвий берег Есманi порiзаний ярами, по яких у давнину протiкали рiчечки i струмки (рис. 1).

У межах теперiшнього середмiстя видiляются двi дiлянки дуже характерного рельєфу: перша з них – це пологий мисоподiбний виступ плато в районi Київської брами, бiля перетину вулиць Валової i Радянської; другий – високий мис при впадiннi струмка Починок (який ще називали Нетечею або Малотечею) в р. Есмань. Такi мiсця давнi мiстобудiвники часто обирали для розташування укрiплених осередкiв мiст – дитинцiв.

Низька заболочена заплава Есманi має ширину близько пiвкiлометра. В повiнь її надовго заливала вода, рiчка перiодично змiнювала рiчище, утворюючи старики, озера, острови. Таким чином, Правобережжя було мiсцевiстю, в цiлому несприятливою для поселення, а тим паче для оборони.

Донедавна питання про заснування мiста i найдавнiшу добу його розвитку було вельми дискусiйним. Хоча перша лiтописна згадка Глухова датується 1152 р., проте той Глухiв у жодному з лiтописних спискiв не названо «городом». А це – пiдстава для сумнiву: чи не йдеться просто про якесь урочище?

Другий привiд для сумнiвiв – локалiзацiя лiтописного Глухова. Адже лiтопис нiде не з’ясовує його розташування. А в напрямку вiд сучасного Глухова до Курська, здебiльшого на теренах Росiйської федерацiї, є чимало топонiмiв з коренем «глух» – Глушець, Глушково тощо. Чи не варто пошукати лiтописного Глухова десь пiд Курськом, або й далi, вглиб Росiї?

Вiдповiдi на цi питання вдалося отримати лише 1992 р., внаслiдок розкопок, проведених у 1991-1992 рр. археологiчною експедицiєю Глухiвського мiськвиконкому та Сумського обласного вiддiлення Українського фонду культури пiд керiвництвом В. Звагельського та В. Приймака за науковою консультацiєю О. Моцi.

До 1991 р. Глухiв у археологiчному планi майже не вивчався. Щоправда, обстеження округи Глухова давало пiдстави для дуже цiкавих висновкiв. Навколо мiста виявилося 17 сiверянських i давньоруських городищ. Розташованi вони таким чином, щоб з рiзних напрямкiв заступати шлях до центрального поселення – теперiшнього Глухова. Це – городища в с. Пустогород, мiж с. Товстодубове i с. Бачiвськ, мiж с. Ястребщина i с. Уланове, бiля сiл Сваркове, Городище, Ярославець, Обложки. З помiж цих городищ видiляються парнi, розташованi обабiч автошляху Київ-Москва недалеко вiд сучасного кордону Росiї. На Лiвобережжi такi парнi комплекси вiдомi у прикордоннi, де межували землi слов’ян-хлiборобiв i степовi кочовища. Глухiвщина не належала до таких прикордонних теренiв, i появу парних городищ можна пояснити лише необхiднiстю захисту Чернiгово-Сiверщини вiд експансiї Суздальських князiв. На користь цiєї версiї свiдчить i встановлений археологами факт, що найбiльшi роботи щодо укрiплення округи Глухова проведено у XII ст. зi схiдного, i особливо – з пiвнiчно-схiдного напрямкiв [2].

Пiсля безуспiшних пошукiв слiдiв давньоруського мiста в районi Київської брами погляди археологiв звернулися до згаданого вище мисоподiбного останця при впадiннi струмка Починок в р. Есмань. Плани мiста XVIII ст. фiксують на цьому мiсцi щось, дуже схоже на овальне в планi городище з широким ровом з напiльного боку (рис. 2). 1991 р. неподалiк цього мiсця археологи знайшли господарську споруду XII-XIII ст., а схiднiше, на подвiр’ї колишньої мiської тюрми, 1992 р. вийшли на потужний культурний шар XII-XIII ст. Речовi знахiдки [3] виразно засвiдчують мiський характер поселення. Аналогiчний культурний шар вiднайдено у центральному мiському скверi та на передмiстi Красна Гiрка. Нинi археологи вже не мають сумнiвiв щодо локалiзацiї давньоруського селища: воно займало всю територiю сучасного iсторичного середмiстя.

Iнформацiя, зiбрана археологами, дозволяє зробити певнi висновки. По-перше, локалiзувати давньоруський Глухiв, ототожнивши його з однойменним сучасним мiстом, а точнiше – з його iсторичним центром. По-друге, зробити припущення про дводiльнiсть структури стародавньго Глухова: дитинець – на мисовому городищi, посад – на плато схiднiше, в межах сучасного середмiстя. Про тогочасну систему укрiплень поки що нiчого достовiрного невiдомо.

Коли ж мiг бути заснований Глухiв? Д. Самоквасов вважав [4], що виникнення протомiських поселень у басейнах Десни i Сейму пов’язано з обороною сiверян вiд експансiї Хозарського каганату, яка посилилася у VIII ст. Кiлькiсть мiст i фортець у цьому регiонi рiзко зросла пiд кiнець X ст., коли великий князь київський Володимир Святославович почав масово будувати городи по рiчках Деснi, Остру, Трубежу, Сулi, Стугнi. Лiтописна стаття про цю грандiозну мiстобудiвну акцiю вмiщена пiд 988 р., проте вона дає узагальнену оцiнку тривалої дiяльностi князя. Саме цим часом датують заснування городiв довкола Глухова – Новгорода-Сiверського, Путивля, Ромен, Лубен та iнших. Отже i заснування Глухова можна було б приурочити до мiстобудiвної дiяльностi князя Володимира Святославовича 990-х рр.

Глухiв ще двiчi згадується в давнiх лiтописах. Аналiз цих звiсток дає пiдстави твердити, що мiсто, по-перше входило до Новгород-Сiверського князiвства Чернiгiвської землi, а по-друге, – не було зруйноване монголо-татарами 1239 р. [5]. Давнiй Глухiв загинув значно пiзнiше, 1352 р., коли в Сiверщину iз Захiдної Європи була занесена чума. Тодi «в Глуховi жоден чоловiк не остався, всi iзомроша», як свiдчить лiтопис [6]. Останнiй глухiвський князь переселився в належний йому Новосиль, а Глухiв зник на 280 рокiв.

Вiдродження мiста пов’язане з геополiтичною ситуацiєю, що створилася на Лiвобережжi пiсля Деулiнського перемир’я та «Вiчного миру» 1634 р. мiж Польсько-Литовською Рiччю Посполитою i Московським царством. Тодi схiдна Сiверщина стала польсько-московським пограниччям, де уряд Речi Посполитої став засновувати новi мiста (Конотоп, Кролевець) та вiдроджувати запустiлi. Глухiв пiд назвою «мiстечко Новий Острог» вiдновив близько 1635 р. на «стародавньому городищi» один з найбiльших польських магнатiв Олександр Пiсочинський – староста Новгород-Сiверський. Новий Острог став центром округу Новгород-Сiверського повiту Чернiгiвського воєводства. У 1640-х рр. мiсто вже згадується пiд первiсною назвою – Глухiв [7]. Як показують карти французького вiйськового iнженера Г. де Боплана, на тi часи Глухiв займав лише лiвий берег Есманi. На правому березi рiчки показано Веригин як цiлком самостiйне поселення [8].

З початкiв Хмельниччини Глухiв стає сотенним мiстом Нiжинського полку. 1654 р. московська адмiнiстрацiя зафiксувала тут 830 мешканцiв – козакiв i мiщан. У цьому переписi враховувалося лише доросле самостiйне населення, без жiнок, дiтей, наймитiв i слуг. Враховуючи це, загальну кiлькiсть населення Глухова можна визначити в межах 5 тисяч чоловiк. Зазначимо принагiдно, що та ж «Роспись перечневая» фiксує, що Полтава, Батурин, Конотоп, Бахмач, Новгород-Сiверський мали значно бiльше населення, нiж Глухiв [9]. Зате Глухiв був дуже потужною стратегiчною фортецею.

1654 р. московська влада, прибираючи до рук Україну, пильно взялася за ревiзiю українських фортець. Мiста i їх фортецi, за московською адмiнiстративною традицiєю, описувалися точно й докладно. Про Глухiв сказано: «а город Глухов стоит меж речки Усмани на острову» [10]. Це дуже дивне визначення, враховуючи вище описану мiську топографiю. Адже жоден з островiв у заболоченiй заплавi р. Есманi непридатний для поселення i оборони. Далi з опису з’ясовується, що Глухiв мав складну багатодiльну структуру: замок, який московити назвали «земляним городом», був оточений земляним валом i вiддiлявся вiд решти плато двома ровами. «Да подле того же земляного города поставлен был Песочинского пана двор на горе над рекою Усмани» [11]. Отже, маємо друге укрiплене ядро мiста, поряд iз замком. При чому, оборонна огорожа панського двору була потужнiшою вiд замкової: тут зафiксовано сухий рiв, огорожений частоколом i частиком та земляний вал з дубовим острогом. Обидва укрiплення не мали башт. Схiднiше цих укрiплених осередкiв на плато лежала слобода, захищена з напiльного боку ровом [12].

Враховуючи значну iнерцiйнiсть розвитку мiстобудiвних систем, а також картографiчнi матерiали XVIII ст., спробуємо локалiзувати три зазначенi вище частини мiста. Допоможе нам в цьому ще й згадка про дерев’яну Михайлiвську церкву, яка стояла в замку 1654 р. Ми знаємо, де була мурована Михайлiвська церква, зведена 1692 р. й розiбрана пiсля 1784 р. – поблизу мисового городища, при впадiннi струмка Нетечi у р. Есмань. Тому з високим ступенем вiрогiдностi замок глухiвський можемо локалiзувати там само, де й давньоруський дитинець – на мисовому городищi. Тим бiльше, що й численнi звiстки XVII ст. засвiдчують, що «мiстечко Новий Острог або Глухiв» було засновано безпосередньо «на старосвiтському городищi» [13].

Якщо уважно придивитися до надзвичайно топографiчно точного плану Глухова 1787 р. (рис. 2), то легко пiдрахувати, застосувавши масштабну шкалу, що напiвзасипаний рiв колишнього мисового дитинця-замку в пiвнiчному кутi загальномiської фортецi, що вiддiляв це укрiплення вiд решти плато, мав дуже значну ширину – десь близько 20 сажнiв (понад 40 метрiв). За такої ширини вiн первiсно мiг бути до 15 м глибиною. А це означає, що при цiй глибинi, враховуючи топографiю, можна було легко забезпечити доплив води в замковий рiв зi струмка Нетечi i скидання її в р. Есмань. Таким чином замок мав i справдi нiби острiвне розташування на березi р. Есманi. Саме в цьому може полягати розгадка дивного твердження джерела 1654 р. про «город на островi».

Укрiплений двiр О. Пiсочинського слiд шукати десь поблизу. Найвiрогiднiше – дещо на пiвдень, де плато обривається в долину стрiмким крутосхилом (рис. 3). Тут справдi бачимо «гору», про яку зазначено в джерелi 1654 р. Вона вражає i зараз, а судячи з планiв мiста XVIII ст., в давнину ця гора вирiзнялася ще бiльше. Саме тут у 1670-х рр. було засновано i розбудовано укрiплений монастир, що згодом набув мурованих фортифiкацiй. Отже, з рахуванням iнерцiйностi i спадкоємностi розвитку мiстобудiвних, а особливо – фортифiкацiйних систем, укрiплений двiр О. Пiсочинського локалiзуємо на мiсцi пiзнiшого оборонного монастиря. Слобода, згадана 1654 р., прилягала до цих двох укрiплених осередкiв з боку плато. Рiв, що її захищав, мiг бути протрасований єдиним чином: там, де пiзнiше пройшов схiдний фронт загальномiських укрiлень, показаний на планах XVIII ст. Це – найкоротша траса перекопу помiж двома тальвегами, i топографiя мiсцевостi не залишає можливостi для жодних iнших варiантiв. Наша реконструкцiя структури Глухова 1654 р. показана на рис. 4.

Неприступнiсть Глухова як фортецi засвiдчена облогою поляками взимку 1663 р. Велика армiя на чолi з самим королем Яном-Казимиром вдерлася на Лiвобережжя, захопила Сосницю, Кролевець i Короп та й «пiшла под Глухов, мiсто пограничноє, котороє жадною мiрою не хотiли ся здати» – як пише Самовидець [14]. Облога тривала п’ять тижнiв. Окрiм козацької залоги, яка складалася з 4 000 козакiв Чернiгiвського, Нiжинського i Стародубського полкiв пiд командою генерального суддi П. Животовського, у Глуховi оборонявся ще й невеликий московський гарнiзон пiд проводом А. Лопухiна. Захисники мiста спалили передмiстя i закрилися в замку. Королiвське вiйсько, що налiчувало 20 тисяч воякiв, обсипавши мiсто шанцями, почало бити по ньому з гармат i кидати бомби. Автор «Iсторiї Русiв» вважає, що за час облоги по Глухову було випущено до 100 тисяч бомб i гранат [15]. Оскiльки артилерiйський обстрiл не мiг нiчого вдiяти проти потужних земляних укрiплень, Ян-Казимир наказав чинити в кiлькох мiсцях пiдкопи, в яких поляки закладали бочки пороху, i, пiдриваючи їх, пробували зробити проломи в оборонi. Але й це не допомогло. Зрештою, вперта оборона i наближення козацького вiйська пiд проводом гетьмана I. Брюховецького примусили короля зняти облогу i спiшно вiдступати на Новгород-Сiверський.

Яким же чином i коли ця, доволi ефективна, тридiльна фортифiкацiйно-мiстобудiвна структура перетворилася на ту, яку ми знаємо по планах Глухова XVIII ст. (рис. 5)? Адже на цих планах бачимо величезну, периметром понад 2,3 км загальномiську фортецю характерної конфiгурацiї, що охоплює плато над р. Есманню. Вiдповiдь дає «Чернiгiвсий лiтопис», який пiд 1685 р. повiдомляє: «Того ж року в Глуховi старий замок згорiл Августа 13» [16]. Ось пiсля того, на нашу думку, й спорудили єдину загальномiську лiнiю укрiплень, що складалася з земляного валу, сухого рову i 12 бастiонiв нерегулярних обрисiв. При цьому вали й рови давнiших лiнiй укрiплень, якi потрапили всередину нової фортецi, знiвелювали. Проте нiвелювання глибокого замкового рову виявилося нелегким завданням: ще впродовж 100 рокiв земля на мiсцi рову постiйно просiдала i вiйськовi топографи мусили все це сумлiнно фiксувати на планах Глухова. А пiвденно-захiдна дiлянка замкового рову, в результатi розмиву водою, навiть перетворилася на невеликий яр. Його i зараз добре видно в районi вулицi Валової.

Нова фортеця мала п’ять брам: Київську з захiдного боку, Московську – зi схiдного, Бiлополiвську – з пiвночi, Путивльську – з пiвдня та безiменну, в районi Михайлiвської церкви.

У другiй половинi XVII ст. суть мiстобудiвного розвитку Глухова полягала в об’єднаннi кiлькох укрiплених осередкiв у єдину загальномiську фортецю i створеннi на цiй основi нового ансамблю центральних споруд на головному майданi, який утворився пiсля 1685 р. Подальша мiстобудiвна експансiя пiшла в бiк передмiсть – Бiлополiвки, Красної Гiрки i Нової Греблi. Колишнє самостiйне поселення Веригин стало правобережним передмiстям Глухова, а пiвденнiше Веригина виникла слобода Синявка. Як показує аналiз джерел, за якихось 25 рокiв – з 1670-х по 1690-i роки – постало принципово нове мiсто, з iншою композицiєю, iншим образом, якiсно iншою iнфраструктурою. Це i стало передумовою для подальшої змiни соцiального статусу мiста.

Початком нового етапу розбудови мiста слiд вважати, все-таки, не 1685 р., коли згорiв замок, а 1670 р., коли вдова купця Марка Кимбари Агафiя Юхимiвна, в чернецтвi Афанасiя, заснувала в районi колишнього укрiпленого двору пана Пiсочинськогго дiвочий монастир, освячений спершу як Спасо-Преображенський, а згодом – як Успенський. З ним пов’язана поява першої мурованої споруди в Глуховi – монастирского собору. Його почали мурувати 1686 р. коштом гетьмана I. Самойловича [17]. Пiсля падiння Самойловича новий гетьман I. Мазепа надав 1687 р. на завершення храму 10 тисяч золотих [18].

Монастир мав не лише культове, але й оборонне значення, перебравши фортифiкацiйнi функцiї укрiплення двору О. Пiсочинського. З кiнця XVII ст. вiн перетворився у внутрiшню мiську цитадель, яка мала не лише земляний оборонний вал, але й дерев’янi стiни з фортечними вежами. На початку XVIII ст. монастир оточили потужним цегляним муром з нарiжними круглими баштами та надбрамною оборонною дзвiницею. Це був перший в архiтектурi козацького вiдродження ансамбль оборонно-культового призначення, споруджений за єдиним архiтектурним задумом. Цей ансамбль став головною домiнантою в панорамi Глухова з боку рiчки Есманi. Центром композицiї був хрещатий п’ятидiльний триверхий Успенський собор. Всi його компартименти – прямокутнi у планi, але загальна композицiя ускладнена численними криволiнiйними елементами – екседрами, прибудованими до кожного боку прямокутних компартиментiв. Бабинець, центр i вiвтар мали високi двозаломнi верхи, подiбнi до верхiв теперiшньої Миколаївської церкви. Трапезна Вознесенська церква, збудована на початку XVIII ст., була безбанним зальним храмом з прибудованими кiлькома господарчими камерами. Мурована надбрамна дзвiниця стояла у пiвнiчному пряслi монастирського муру. Вона була квадратовою у планi, типу «четверик на четверику», вiнчалася високим двоярусним верхом [19].

Монастирський собор славний в iсторiї української архiтектури своєю унiкальною композицiєю, в якiй поєднувалися риси козацького вiдродження (загальна структура) та захiдного бароко (криволiнiйнiсть i ускладненiсть зовнiшнiх обсягiв). Цей собор був нiби промiжною ланкою мiж двома основними архiтектурними типами українських храмiв: хрещатим п’ятидiльним п’ятиверхим i тридiльним триверхим. Нинi в Українi збереглася єдина дерев’яна церква такого типу – Рiздва Богородицi у селi Антонiвка на Київщинi 1777 р. Всi мурованi храми цього унiкального типу загинули.

1692 р. до Глухова прибула артiль зодчих на чолi з вiдомим «записным государевым мастером Матвеем Ефимовым». Тут вона майже одночасно спорудила двi мурованi церкви: у 1692-1693 рр. – Михайлiвську «горливым радением Михаила Миклашевского, полковника Стародубского» та в 1693-1695 рр. – Миколаївську на центральному майданi мiста на замовлення глухiвського сотника Василя Ялоцького [20]. З цих храмiв зберiгся лише Миколаївський. Михайлiвський, судячи iз зображень на планах Глухова 1724 р. (рис. 5, 6), був цiлковито подiбний до Миколаївського – тридiльний, трибанний, з двозаломними верхами.

На кiнець XVII ст. поступово сформувався ансамбль центрального майдану. Майдан цей утворився майже в геометричному центрi укрiпленого середмiстя, на перетинi двох головних вулиць: Московська iшла з заходу на схiд, вiд Київської брами до Московської; Путивльська – з пiвночi на пiвдень, вiд Бiлополiвської брами до Путивльської. Головними спорудами майдану були дерев’яний тридiльний триверхий Троїцький собор (в геометричному центрi мiста, на найвищiй позначцi рельєфу) та Миколаївська мурована церква. Їх згодом доповнили дерев’янi церкви – Варваринська та Воскресенська у пiвденно-схiдному кутi фортецi. За лiнiєю укрiплень зi сходу була тридiльна триверха дерев’яна Спасо-Преображенська церква, що називалася «заградською». Таким чином, при пiдходi до Глухова з будь-якого боку вiдкривалися багатоплановi композицiї архiтектурних домiнант. У їх розташуваннi є певна закономiрнiсть: головнi (Троїцька i Миколаївська церкви) стояли на найвищих точках рельєфу, в зонi найбiльшої композицiйної активностi поблизу головного вододiлу. Двi групи менших церков розмiщались на паралельних осях, дещо нижче.

Михайлiвська церква i Успенський собор дiвочого монастиря були розташованi по брустверу високого рiчкового берега, трохи нижче лiнiї вододiлу на однiй горизонталi. Вони домiнували у мiських панорамах, якi розкривалися з протилежного берега рiчки.

У тi часи ландшафт Глухова зазнав значних змiн: на Есманi навпроти фортецi збудували греблю з водяними млинами, крупорушками i сукновальнями. Через те перед фортецею утворився великий став, вiдомий за планами XVIII ст. як «Озеро Чернеча Гребля». Назва його походить вiд того, що млини на цiй греблi гетьман I. Мазепа надав у власнiсть Успенському дiвочому монастирю. Цей став посилив неприступнiсть глухiвської фортецi i зiграв важливу роль у створеннi неповторного образу мiста, забезпечивши видове розкриття його центру i панорамний огляд з вiддалених мiсць.

Житлова вiдбудова в фортецi i передмiстях була одноповерховою садибною. Житловi i господарськi будiвлi вiльно стояли на подвiр’ях, i навiть у центрi при кожному домi був садок з городом. Житлова забудова за естетичними якостями (як свiдчать сучасники) не поступалася культовим спорудам.

Висока насиченiсть мiста i його центру архiтектурними домiнантами, значна, як на тi часи, кiлькiсть мурованих споруд, великi розмiри i досконала фортифiкацiя мiських укрiплень свiдчать про iнтенсивний розвиток Глухова у другiй половинi XVII ст. Мiсто за своїм значенням переросло рамки не лише сотенного, а й полкового центру. На часi була нова, дещо несподiвана трансформацiя колишнього «мiстечка Нового Острога або Глухова».

Скептичний читач може засумнiватися: все вищесказане – результат аналiзу уцiлiлих джерел, прямих i опосередкованих свiдчень. Але все це – не бiльше, нiж наша сьогочасна iнтерпретацiя, одна з багатьох можливих. А як сприймали Глухiв початку XVIII ст. сучасники, особливо в порiвняннi з iншими мiстами України?

У цьому питаннi ми можемо покластися на авторитетне свiдчення одного з сучасникiв. 1700 р. московський священик Iоанн Лук’янов (старець Леонтiй) мандрував до Святої землi. Йдучи з Москви на Путивль, Глухiв, Київ i далi на пiвденний захiд, вiн спостерiгав українське життя, порiвнював його з московським i робив висновки не на користь України. Побувши в Єрусалимi i повернувшись додому, вiн вирiшив записати побачене, докладно розповiвши про мiста, через якi пролiг його шлях:

«Город Глухов земляной, обруб дубовый, вельми крепок; а в нем жителей богатых много, панов; и строения в нем преузорчатые, светлицы хорошие, палаты в нем полковника Миклашевского зело хороши; ратуша зело хороша и рядов [торгових] много; церквей каменных много; девичий монастырь предивен зело; соборная церковь хороша очень; зело лихоманы хохлы затейливы к хоромному строению; в малороссийских городах другова вряд такова города сыскать; лучше Киева строением и житием».

На нашу думку, цей текст коментарiв не потребує.

Рiк 1708 став переломним в iсторичнiй долi України i в розвитку Глухова. Пiсля переходу гетьмана I. Мазепи на бiк шведського короля Карла XII, вiйська Петра I 13 листопада 1708 р. захопили й знищили дощенту тодiшню столицю Гетьманщини Батурин. 17 листопада за наказом росiйського царя в Глуховi поставили нового гетьмана – I. Скоропадського. 28 листопада, виїжджаючи з Глухова до Путивля, Петро I наказав перенести резиденцiю гетьмана з Батурина до Глухова. Так Глухiв з рядового сотенного центру перетворився на головне мiсто України.

Досi нiхто не дав задовiльної вiдповiдi на просте питання: чому так сталося? Це що – випадковiсть (примха «скаженого Петра») чи закономiрнiсть? Зазвичай вiдповiдали так: Петровi I необхiдно було тримати гетьманську адмiнiстрацiю якнайближче до росiйських кордонiв, для оперативного нагляду i контролю. Тому й було обрано Глухiв, а не Батурин, розташований за 90 кiлометрiв вiд Глухова вглиб України.

Одначе таке пояснення не є задовiльним. Адже Глухiв – не єдине значне мiсто в тодiшньому росiйсько-українському пограниччi: навiть якщо вiдкинемо полковi центри Стародуб i Гадяч, то лишається чимало сотенних мiстечок, як Глухiв: Новгород-Сiверський, Короп, Кролевець, Конотоп, Ромен. Так що слiд пошукати iнших, вагомiших причин.

Видатний український письменник Роман Iваничук у повiстi «Орда» висунув таку версiю: Петро I перенiс гетьманську столицю iз зруйнованого Батурина до Глухова, який тодi був задрипаним глухим селом (?!), для того, аби зайвий раз принизити українцiв, потоптати нашу нацiональну гiднiсть i збезчестити державницькi традицiї [22].

Ця версiя теж має кiлька вразливих моментiв. По-перше, годi виставляти наших iсторичних ворогiв брутальними недоумками: насправдi, вони такими не були. Iнакше, як оцiнити наших гетьманiв, якi вiд цих «недоумкiв» раз-по-раз зазнавали нищiвних поразок? По-друге, Глухiв був неабияким мiстом: вже згадуваний Iоанн Лук’янов, який бачив Батурин за блискучої Мазепиної доби, порiвнював тодiшню столицю з Глуховом: «Строение в нем поплоше Глухова … а еще столица гетманская!» [23].

Тому, на наш погляд, причини перенесення столицi були серйознiшими: передусiм, столицю аж нiяк не можна було лишати в сплюндрованому Батуринi, який для царя i його нащадкiв став асоцiюватися з Мазепою i «змеёй малороссийского коварства и измены». Жахлива доля Батурина мала ще довго застрашувати український народ. Тож не випадково, що пiвстолiттям пiзнiше останньому гетьмановi Кириловi Розумовському, попри всю його ненависть до Глухова i любов до Батурина, так i не вдалося його вiдродити.

А порiвняння Глухова з тогочасними сусiднiми мiстами дає дуже цiкавий матерiал для аналiзу i висновкiв. Вiдомо, що i в добу Княжої держави, i за Гетьманщини, на Приднiпров’ї та Лiвобережжi об’єктивним показчиком рiвня соцiально-економiчного розвитку того чи iншого поселення може слугувати кiлькiсть мурованих споруд. Муроване будiвництво, яке тут велося з цегли, бо природного каменю було мало, вимагало вмiлих майстрiв, складної органiзацiї робiт а головне – величезних грошей. Нам тепер важко уявити собi тодiшнiй масштаб цiн. Але, примiром, в другiй половинi XVIII столiття, коли вже було багато цегельних заводiв i мурованi будинки були не в дивину, дуже високооплачуваний фахiвець (ректор колегiуму) за рiк мiг заробити вiд 15 до 50 карбованцiв, а мурований будинок тодi коштував 500-600 карбованцiв [24]. В часи I. Мазепи будiвництво мурованого храму коштувало вiд 20 до 40 тисяч карбованцiв [25].

Скiльки ж було мурованих будiвель по українських мiстах на самому початку XVIII ст.? З усiх мiст Лiвобережжя найбiльше мурованих споруд було в старiй княжiй столицi Чернiговi та у Нiжинi – одному з найбiльших центрiв європейської торгiвлi. Натомiсть у кiлькох полкових мiстах – Прилуках, Миргородi, Гадячi, Полтавi i Лубнах не було жодної мурованої будiвлi! Так само, як в Коропi, Кролевцi, i Конотопi. У Новгородi-Сiверському в тi часи знаємо лише один мурований Успенський собор та муровану фортечну браму. Щоправда, був iще й мурований Спасо-Преображенський монастир, але вiн стояв поза мiстом i до нього не належав. У сотенному мiстечку Лубенського полку Ромнi був один мурований Святодухiв собор, але дата його зведення (1689 р.) є дуже непевною, тож можливо, що вiн збудований набагато пiзнiше. Найбагатшим полковим мiстом тодiшньої Слобожанщини вважалися Суми. Але навiть у Сумах знаємо лише одну муровану церкву – Воскресенську 1702 р., та ще мурований будинок вiйта, в якому зупинявся Петро I взимку 1709 р.

На такому тлi Глухiв з двома мурованими церквами i великим мурованим монастирем у середмiстi виглядає мiстом надзвичайно розвиненим i багатим. I справдi, серед усiх поселень росiйсько-українського пограниччя вiн мав мiстобудiвну iнфраструктуру, найбiльше пiдготовлену для того, щоб прийняти столичнi функцiї. Пiд такою iнфраструктурою ми розумiємо величину територiї, наявнiсть вiльних земель, потужнiсть укрiплень, iмпозантнiсть головних вулиць, величину майданiв, монументальнiсть центральних споруд. Напевно, важливою була й близькiсть Глухова до Путивля – головної росiйської фортецi на кордонi з Україною, i те, що шлях з Москви до Києва йшов саме через Путивль i Глухiв на Кролевець i Батурин.

Отже, саме сукупнiстю цих об’єктивних чинникiв, а не емоцiйними колiзiями, слiд пояснити пiднесення тодiшнього Глухова до столичного статусу.

Столичне мiсто вимагало досконалiшої фортифiкацiї, нiж та, що лишилася вiд мазепиної доби. Укрiплення були змiшаної, баштово-бастiонної системи. На брамах стояли чотириграннi рубленi башти з наметовими верхами. За часiв гетьмана I. Скоропадського сталося кiлька спроб реконструювати глухiвськi укрiплення на засадах бiльшої регулярностi. Пiсля смертi гетьмана 1724 р. те ж саме намагався здiйснити кондуктор Валлен [26]. Проте жоден з двох його проектiв не був реалiзований. Єдина користь з цих заходiв – серiя найдавнiших планiв Глухова [27] (рис. 5, 6), завдяки яким ми можемо наочно уявити собi тогочасне мiсто. Воно мало досить чiтку розпланувальну структуру. Центральний (Радний) майдан на перетинi двох головних вулиць мав великi розмiри, нерегулярнi обриси i подiлявся на двi функцiональнi зони: пiвнiчну торговельну (тут проходили базари i ярмарок) та пiвденну – адмiнiстративну. На майданi стояли головнi храми, ратуша, на неї виходили торговi ряди, будинки установ Генерального уряду i гетьманської резиденцiї. Решта вулиць проходили паралельно двом головним, так що квартали мали форму, близьку до прямокутної (рис. 7, 8). У такому розплануваннi була закладена тенденцiя до регулярностi, яка так яскраво розвинулась в мiстобудiвних заходах другої половини XVIII ст. на теренах Лiвобережної України.

Пiвденно-схiдну частину фортецi займав гетьманський двiр з домовою церквою св. Анастасiї (вона ще називалася Трьоханастасiївською). Вiн займав цiлий квартал, оточений частоколом. Всерединi кварталу будiвлi групувалися навколо трьох внутрiшнiх дворiв. Церква стояла в центрi. Будинки гетьманської резиденцiї були влаштованi дуже просто, в старих українських традицiях: сосновi рубленi хати великих розмiрiв мали розвиненi ґанки i галереї. Складалися цi хати, як правило, iз свiтлицi i кiмнати. Гетьман i гетьманша мали свої окремi будинки. Окрiм них, на подвiр’ї були хати для челядi, комори, кухнi, льодовнi нужники, погреби i кiлька кам’яниць для зберiгання зброї, грошей та iнших цiнностей. Дахи всiх цих будiвель укривалися дерев’яними тертицями [28].

Пiсля обрання гетьманом Данила Апостола 1727 р. стара гетьманська резиденцiя була трохи перебудована: з’явилася кам’яниця i кiлька нових будинкiв адмiнiстративного призначення: «светлица с комнатою, где помещалась Генеральная канцелярия, светлица крестовая» [29].

В межах фортецi були й садиби iнших урядових установ – Генеральної скарбової канцелярiї, Рахункової комiсiї, садиби представникiв адмiнiстрацiї.

У першiй половинi XVIII ст. iнтенсивнiше починають забудовувати передмiстя, що оточували фортецю. Обширнiсть мiської територiї пояснюється економiчним профiлем Глухова: в ньому був дуже розвинений будний промисел – виробництво смольчугу, попелу, поташу, скипидару, виготовлення ґонти, клепки, дощок. У зв’язку з цим система розселення характеризувалася розкиданiстю i низькою щiльнiстю забудови. Ремiсники селилися окремими родинами, резервуючи територiю для господарських споруд i розширення промислу.

Розпланування форштадтiв дещо вiдрiзнялось вiд розпланування мiського центру. Воно було порядковим, але нерегулярним, з великими розмiрами кварталiв. Вулицi трасувались вiльнiше, їх напрямки визначалися рельєфом, водними басейнами, розташуванням фортечних брам, напрямками головних шляхiв. Розпланувальна структура формувалась вздовж головних шляхiв на Київ, Чернiгiв, Москву, Конотоп, Путивль. Так, зокрема, основу планування Веригина складав тризуб вулиць – старих шляхiв на Київ, Чернiгiв, Конотоп, якi розходилися вiд греблi через р. Есмань навпроти Київської брами. Бiля їх розвилки утворився величезний, прямокутний в планi Ярмарковий майдан.

Архiтектурнi домiнанти на передмiстях ставили з таким розрахунком, щоб кожна частина мiста мала свою висотну споруду, яку було б добре видно звiдусiль. Орiєнтувались вулицi на вертикалi церковних будiвель, але оскiльки вуличнi траси були криволiнiйними, то на рiзних дiлянках одна й та ж вулиця орiєнтувалась на рiзнi храми. Це створювало рiзноманiтну i взаємопов’язану картину, в якiй провiдну роль вiдiгравали громадськi i церковнi будiвлi.

Забудова передмiсть була садибною, майже сiльською. На периферiї всередину багатьох кварталiв заходили озерця, затоки, гаї, так що мiсто не протиставлялось навколишнiй природi, а поступово розчинялося в нiй.

Старi плани показують нам i мiсця розташування промислових зон. По берегах рiчок бачимо водянi млини, сукновальнi, заводи по виробництву вапна тощо. Кузнi розташовували за межами мiста, вздовж шляхiв на Київ (Веригин) i Москву (Бiлополiвка) (рис. 6).

Ще на початку XVIII ст. центр мiста здавався гетьманським родинам малопридатним для спокiйного проживання, тому гетьманша Анастасiя Скоропадська спорудила собi замiську резиденцiю на Бiлополiвцi. Там же 1733 р. старий гетьман Д. Апостол освятив свої новi будинки. Тут вiн i помер наступного року. Вiдомо також про iснування ще одного будинку Скоропадських – на Веригинi [30].

«Вихiд за мiсто» правлячої елiти тривав i пiсля страшної пожежi 1748 р., коли, як писалося у слiдчiй справi, «в тот день мая 23 числа погорело: Гетманский дом, канцелярий, комиссий, старшины енеральной, членских и разных чинов и обывательскых домов – 304, хат – 948, купеческих лавок – 230» [31]. Причини тої пожежi досi не з’ясовано. Ця пожежа ознаменувала новий етап в мiстобудуваннi Лiвобережної України. Пiсля неї розпочалася реконструкцiя Глухова на засадах регулярностi, що розтяглася бiльш нiж на пiвстолiття.

Ще 1746 р. iнженер-пiдполковник Д. Дебоскет опрацював проект реконструкцiї укрiплень Глухова [32]. Пожежа сприяла реалiзацiї цього проекту. Протягом 1748-1749 рр. конфiгурацiя мiських укрiплень набула регулярнiших обрисiв з п’ятикутними в планi бастiонами. З’явилися всi необхiднi елементи «правильної» фортифiкацiї – валґанґ, апарелi, банкети, берма, сухий рiв i глазис. У червнi 1748 р. з Києва викликали iнженерного корпусу мiнера Ю. Наумова, який 1749 р. спорудив новi дерев’янi брами з мостами через рiв – Київську, Московську i Путивльську [33].

Одразу пiсля пожежi постала проблема внесення коректив у розпланування Глухова. Адже до пожежi Московська вулиця була непрямолiнiйною i мала ширину лише 5 м, а iншi вулицi – 3 м. Генеральна вiйськова канцелярiя (уряд Гетьманщини) запропонувала розширити Московську вулицю майже до 9 м, iншi вулицi – до 5,6 м. Уздовж фортечного валу планувалося прокласти проїзд завширшки 3,5 м. Проте Сенат наказав розширити головнi вулицi мiста до 17 м, iншi – до 10,5 м, при чому вести нову забудову «прямолинейно, не выдаваясь за линии» [34]. Для реалiзацiї цих настанов Сенат вiдрядив з Москви до Глухова гезеля архiтектури I. Мергасова. Йому довелося витримати тяжку боротьбу з українською владою. Предметом тої боротьби стали новi засади мiстобудування. Генеральна вiйськова канцелярiя вважала, що реалiзацiя цих засад неможлива через те, що «обывателям быть может конечное раззорение и утеснение, понеже город Глухов обширностью против протчих знатных городов весьма невелик и в нем жилые места весьма тесны». Ще одним аргументом проти радикальної реконструкцiї стала неминучiсть зменшення площi гетьманської резиденцiї. Але й цю аргументацiю Сенат не взяв до уваги, наказавши розпланувати всi вулицi прямолiнiйно, а для гетьманської резиденцiї пiдшукати iнше мiсце «по приличеству гетманского уряду» [35].

Зберiгся проект перепланування Глухова, пiдписаний I. Мергасовим (рис. 9). На ньому позначено те, що лишилось пiсля пожежi: лiнiю укрiплень, кiлька мурованих споруд, у т. ч. й розпочатi будiвництвом Троїцький собор i архiв, мережу старих вулиць i запропоновану I. Мергасовим нову прямолiнiйну трасу Московської вулицi.

План Глухова, складений 1750 р. обер-квартирмейстером Магнусом фон Ренне, показує, що I. Мергасову вдалося лише «розрегулювати» Московську вулицю i дещо впорядкувати забудову центральних кварталiв (рис. 10). Решта ж обивателiв «не в силе указов сами собою построились, то есть нерегулярно, нелинейно» – як скаржився I. Мергасов у Петербург [36].

Проблему гетьманської резиденцiї 1749 р. розв’язали кардинально – вирiшили будувати її на новому мiсцi в передмiстi Веригинi. Проект дерев’яного палацу розробив 1749 р. архiтектор А. Квасов (рис. 11). Зразком для гетьманського палацу в Глуховi слугував палац в с. Перовi пiд Москвою, запроектований архiтектором В. Растреллi. Ставши гетьманом, К. Розумовський навiть створив для керiвництва будiвництвом новий, доти небувалий адмiнiстративний орган – «Экспедицию глуховского и батуринского строения».

Пiзнiше, пiсля вiдставки гетьмана К. Розумовського, новий правитель – генерал-губернатор граф П. Румянцев-Задунайський розпочав будувати на Веригинi свою резиденцiю – палац з регулярним парком. Вiн так само, як i палац К. Розумовського, не зберiгся.

З дiяльнiстю П. Румянцева пов’язана найбiльша розбудова Глухова, що тривала протягом 1765-1781 рр. пiд керiвництвом архiтектора А. Квасова. Вона ознаменувалася спорудженням двох головних будiвель мiста: Троїцького собору з дзвiницею [37] та Малоросiйської колегiї. Останню розпочали будувати у самому центрi мiста, на вул. Московськiй поблизу однойменної брами, яку на той час (як i Київську) збудували мурованою, в стилi класицизму [38]. Завершили будiвництво цiєї найкрупнiшої в Українi урядової будiвлi 1774 р. Але опоряджувальнi роботи тривали до 1782 р. пiд керiвництвом Ф. Савича, учня А. Квасова [39]. Корпус колегiї був двоповерховим, П-подiбним у планi, з триповерховим центральним ризалiтом. Довжина чiльного фасаду сягала 142 м.

Оскiльки будинок призначався для службової резиденцiї генерал-губернатора i рiзних державних установ – Генерального суду, Генеральної малоросiйської рахункової комiсiї, Канцелярiї малоросiйського скарбу, Суду земського, Глухiвського комiсарства i архiву, то загальна розпланувальна структура його була секцiйною – на кожну установу по секцiї. Секцiї роздiляли наскрiзнi арковi проїзди. Розпланування кожної секцiї було коридорним з двобiчним розташуванням примiщень (рис. 12). В архiтектурi цiєї будiвлi вiдбився вплив раннього класицизму. За стильовими ознаками вона була промiжною ланкою мiж бароко i класицизмом (рис. 13).

Спорудження Малоросiйської колегiї дало змогу А. Квасову ще бiльше впорядкувати планування середмiстя. Причiлковий фасад колегiї, виходячи на схiдний фронт головного майдану мiста, зробив його просторову структуру значно логiчнiшою i регулярнiшою. Однак, незважаючи на такий значний розмах державного i приватного мурованого будiвництва, Малоросiйська колегiя, яка привнесла в iнтер’єр Глухова новий, справдi столичний європейський масштаб, не отримала належної пiдтримки у виглядi спiвмiрних їй споруд. Тож задум архiтектора щодо крупномасштабної реконструкцiї столицi лишився, в кiнцевому пiдсумку, нереалiзованим.

В перебiгу реконструктивних заходiв другої пол. XVIII ст. бiльшiсть давнiших визначних будiвель зберегли своє провiдне значення: мурованi храми пiсля пожежi 1748 р. вiдремонтовано, на мiсцi погорiлих дерев’яних зведено мурованi: 1765 р. – Спасо-Преображенську церкву, 1767 р. – Вознесенську на мiському кладовищi, 1769 р. – Рiздва Богородицi на Веригинi. Зберiгалися й дерев’янi храми, якi в структурi й композицiї мiста вiдiгравали другорядну роль: Захарiвська на Ярмарковому майданi i Всiхсвятська на цвинтарi. Парафiяльнi дерев’янi i мурованi церкви передмiсть теж зберегли свою мiстобудiвну роль. На Бiлополiвському форштадтi парафiяльну Святодухiвську церкву було поставлено над яром, прямо навпроти фортечної Бiлополiвської брами. Вона потрапила на одну композицiйну вiсь з Троїцьким собором i Миколаївською церквою. Ця композицiйна вiсь, що проходила з пiвночi на пiвдень вздовж Путивльської вулицi, була другорядною, а головну, паралельну вулицi Московськiй, фiксували Спасо-Преображенська церква, Миколаївська церква, дiвочий монастир, Київська брама i церква Рiздва Богородицi на Веригинi. При будiвництвi нових храмiв чи просто значних будiвель їх, як правило, ставили з невеликим вiдступом вiд згаданих композицiйних вiсей, щоб споруди не затуляли одна одну. В результатi утворилася складна, багатопланова, мистецьки довершена композицiя мiста, в якiй були втiленi основнi засади нацiонального мiстобудування (рис. 14).

Нищiвного удару Глухову завдала адмiнiстративна реформа 27 жовтня 1781 р., за якою в тодiшнiй Малоросiї вводились загальноiмперськi форми управлiння i судiвництва. Глухiв утратив столичний статус, перетворившись 1782 р. на рядове повiтове мiстечко Новгород-Сiверського намiсництва. Справу довершила катастрофiчна пожежа 7 серпня 1784 р., яка знищила всю дерев’яну забудову i пошкодила муровану. Провiднi будiвлi мiста пiсля цього не вiдновлювались, бiльше того – було кiлька розпоряджень iмперської влади про розбирання їх на цеглу. Так загинули Михайлiвська церква, Малоросiйська колегiя, ансамбль дiвочого монастиря. Причини цих дiй iмперського уряду лежали не в господарськiй сферi, а в полiтичнiй: адже всi мурованi споруди, пошкодженi пожежею, можна було вiдремонтувати, як це неодноразово робилося i в Глуховi, i в iнших мiстах України. Натомiсть Катеринi II i її наступникам необхiдно було знищити iмпозантний архiтектурний ансамбль гетьманської столицi як наочне, матерiалiзоване нагадування про колишнiй автономний статус України. Втрата архiтектурних домiнант супроводжувалась зламом iсторично сформованої розпланувальної мережi: згiдно з проектом перепланування, затвердженим 1802 р., все мiсто отримувало перехресно-рядове розпланування з квадратними в планi кварталами 50 Ч 50 м у центрi та 200 Ч 200 м на периферiї.

Проте архiтектурно-мiстобудiвна спадщина Глухова доби Гетьманщини частково збереглася (рис. 15, 16) що дало пiдстави для урядового рiшення 1992 р. про оголошення Глухова Державним iсторико-культурним заповiдником [40]. Зараз на часi – глибшi й докладнiшi дослiдження iсторико-архiтектурного середовища цього мiста.

1. Звагельский В., Приймак В., Бєлашов В. Давньоруський Глухів. – Глухів, 1992. – С. 7-8.

2. Звагельский В., Приймак В., Бєлашов В. Давньоруське місто Глухів: Підсумки першого польового сезону // Історико-культурна спадщина Глухівщини: М-ли міжвуз. конф. – Глухів, 1992. – С. 63.

3. Там само.

4. Самоквасов Д. Северянская земля и северяне по городищам и могилам. – М., 1908.

5. Літопис Руський за Іпатським списком. – К., 1989. – С. 292, 394.

6. Белашов В. Глухов – забытая столица гетманской Украины. – К., 1992. – С. 8.

7. Молчановский Н. Левобережная Украина в XV – XVII вв. // КС. – 1896. – № 4-6. – С. 375.

8. Кордт В. А. Материалы для истории русской картографии. – К., 1911. – Вып. 2.

9. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы. – М., 1954. – Т. 3. – С. 537.

10. Акты, относящиейся к истории южной и западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. – СПб, 1878. – Т. 10. – С. 829.

11. Там само.

12. Там само.

13. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – К., 1893. – Т. 2. – С. 428.

14. Літопис Самовидця. – К., 1971. – С. 94.

15. История Русов или Малой России. – М., 1846. – С. 159.

16. Черниговская летопись по новому списку. – К., 1890. – С. 19.

17. Лазаревский А. Описание… – С. 431.

18. Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Іван Мазепа. Збірник. – Варшава, 1938. – С. 130-131.

19. Про об’ємно-просторову структуру всіх споруд цього монастиря можна судити за зображенням на планах Глухова 1724 та 1746 рр. – Див.: ЦДВІА Росії. – Ф. 349. – Оп. 12. – Спр. 989, 990; РДІА. – Ф. 1399. – Оп. 1. – Спр. 839.

20. Пуцко В. Московская строительная артель Матвея Ефимова на Украине // СиА. – 1981. – № 1. – С. 28-29.

21. Отрывки из путевых записок старца Леонтия (1700) // Черниговский листок. – 1862. – 29 апреля. – № 4.

22. Іванчук Р. Орда // Дзвін. – 1992. – № 1-2. – С. 33.

23. Отрывки из путевых заметок…

24. Багалій Д. Історія Слобідської України. – Харків, 1990. – С. 193, 216.

25. Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи… – С. 131.

26. ЦДВІА Росії. – Ф. 349. – Оп. 12. – Спр. 989. – Арк. 1.

27. Там само. – Спр. 989, 990, 991.

28. Лазаревский А. Гетманские дома в Глухове // КС. – 1898. – № 1. – С. 161.

29. Там само. – С. 165.

30. Лазаревский А. Описание… – С. 433.

31. РДАДА. – Ф. 248. – Оп. 7. – Кн. 682. – Спр. 6. – Арк. 76 зв.

32. Вечерський В. Плани міст Лівобережної України XVII-XVIII ст. як джерела вивчення містобудівного розвитку // АСУ. – 1996. – Вип. 3. – Ч. 1. – С. 116.

33. ЦДІА України. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 9920. – Арк. 1-5.

34. Михайлов А. Архитектор Д. Ухтомский и его школа. – М., 1954. – С. 281.

35. Там само. – С. 282-285.

36. Там само. – С. 285.

37. Питання будівництва Троїцького собору докладно висвітлено в працях В. Пуцка. Див.: Пуцко В. Маловідома споруда А. Квасова в Україні // АСУ. – 1996. – Вип. 3. – Ч. 1. – С. 121-130.

38. ЦДІА України. – Ф. 54. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 3.

39. Новаковська Н. Найкрупніша громадська споруда на Україні в XVIII ст. // Вісник Академії будівництва і архітектури УРСР. – 1959. – № 1. – С. 15-18.

40. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1992 р., № 80.

Архітектурна спадщина України, 2005 р., т. 5.

Джерело: веб-сайт “Українська спадщина”

Вкладені елементи

Рис. 4. Структура Глухова 1654 р. Реконструкція В. Вечерського. 1 — Замок, або Город земляний; 2 — укріплений двір О. Пісочинського; 3 — слободи,…
Рис. 4. Структура Глухова 1654 р. Реконструкція В. Вечерського. 1 — Замок, або Город…
Рис. 5. План центральної частини Глухова 1724 р. кондуктора Валлена
Рис. 5. План центральної частини Глухова 1724 р. кондуктора Валлена
Рис. 6. План Глухова 1724 р. Прорисовка автора
Рис. 6. План Глухова 1724 р. Прорисовка автора
Рис. 7. План Глухова 1746 р.
Рис. 7. План Глухова 1746 р.
Рис. 8. Реконструкція етапів розпланування середмістя Глухова упродовж кінця XVII — середини XVIII ст. Реконструкція В. Вечерського
Рис. 8. Реконструкція етапів розпланування середмістя Глухова упродовж кінця XVII — середини…
Рис. 11. Проект гетьманського палацу К. Розумовського в Глухові, 1749 р. Архіт. А. Квасов
Рис. 11. Проект гетьманського палацу К. Розумовського в Глухові, 1749 р. Архіт. А. Квасов
Рис. 12. План Малоросійської колегії
Рис. 12. План Малоросійської колегії
Рис. 14. Панорама Глухова з боку р. Есмані в 1770-х рр. Реконструкція В. Вечерського
Рис. 14. Панорама Глухова з боку р. Есмані в 1770-х рр. Реконструкція В. Вечерського
Рис. 15. Миколаївська церква в сучасній забудові історичного середмістя Глухова. Фото В. Вечерського
Рис. 15. Миколаївська церква в сучасній забудові історичного середмістя Глухова. Фото В.…
Рис. 16. Місце розташування гетьманської резиденції — Трьоханастасіївська і Спасо-Преображенська церкви. Фото В. Вечерського
Рис. 16. Місце розташування гетьманської резиденції — Трьоханастасіївська і…

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 870

Модифіковано : 31.03.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.