2008 р. Чи доживе гішинська церква до свого 500-річчя?
Марія Дубук
Дата: 10.06.2008
Свято-Дмитріївський храм, що в Гішині Ковельського району Волині, – найстаріша пам’ятка поліської дерев’яної архітектури. За одними джерелами, вона збудована в 1562 році, за іншими – у 1567. Пишаються жителі цього села своєю церквою. Бо тільки їхніми зусиллями вдалося зберегти святиню. За радянських часів над нею поглумилися безбожники. Лише у 1989 році у церковці на цвинтарі гішинці знову почули слово Боже.
Золочені ворота зникли, а священика кинули під поїзд. Село Гішин розкинулося серед лісу, як у казці. Його окрасою є місцевий храм. Хоч стоїть він на кладовищі, посеред могил, але краєвиди тут гарні: недоторкана природа біля річки, багато птахів, у верболозах знайшли притулок бусли і лебеді. Справжній куточок для зеленого туризму. Та чи збережеться ця краса? Адже церква давно потребує капітального ремонту.
Хто збудував гішинський храм, достеменно невідомо. Як каже ієрей Віталій Василенко, мабуть, ченці.
– Колись ці землі були у володінні князів Сангушків. Біля Ковеля був Вербський монастир, який згодом згорів. Отож, можливо, монахи в річці Турії ловили рибу і в Гішині збудували капличку, де можна було б зупинитися й помолитися чи навіть заночувати, – каже отець Віталій. – Ну, а вже згодом був збудований (нині це територія Старовижівського району) і Милецький Свято-Миколаївський монастир. З Вербського у Милецький монастирі можна було дістатися саме по воді. Може, Гішин і був місцем перепочинку?
Коли закрили цей храм, старожили не пам’ятають. Кажуть, за совєтів. Невідомо, куди зникло церковне начиння, золочені царські врата. Довгі роки церквою гуляв вітер, бігали собаки, літали ворони. Двері храму були навстіж відчиненими.
– Невідомо, скільки б тривав глум над святинею, якби не приїхав з Києва якийсь пан. Бабульки розповідали мені, що він привіз дошку, на якій написано, що наша церква – пам’ятка архітектури 1562 року, – продовжує настоятель Свято-Дмитріївського храму. – Було це наприкінці вісімдесятих років. Відтоді й замок почепили на дверях.
– Закрили храм десь у сімдесятих роках. А останнього священика, який тут служив до закриття, отця Мойсея кинули під поїзд, – додає гішинський сільський голова Андрій Броїло. – Згодом люди, причетні до цього, дуже погано закінчили життя…
Чудотворна ікона вціліла, бо сховали на престолі. Є у гішинській церкві чудотворна ікона Пресвятої Богородиці “Одигитрія Гішинська”. Знавці стверджують, що вона ХVІ сторіччя. Віднайшли її 10 літ тому. Якось священик побачив, що з престолу сиплеться порохня. Звернувся до тодішнього єпископа Симеона, щоб дозволив зняти з престолу пелени і подивитися, що там. І яким же було здивування, коли він побачив, що верхньою кришкою престолу служить… ікона Божої Матері. Очевидно, хтось добре продумав, як сховати від безбожників святиню. Ікона відвідала всі храми єпархії. Зараз громада думає, як зробити для неї кіот.
– Ікона внизу трохи врізана, видно, вона не вміщалася у престол. Реставратори стверджують, що їй понад 400 літ і вона була іконостасним образом. Ікона чудотворна, – каже отець Віталій. – Вона оберігає цей храм. Наприклад, у 1930 році на острівку біля річки був млин. І там сталася пожежа. Згоріло все село, а от від храму вітер повернув в інший бік. Від поселення лишилося тільки кілька хат, котрі були неподалік від церкви. У Велику Вітчизняну війну тут велися бої, були окопи, летіли снаряди, але святиня лишилася. А коли десять літ тому над краєм пронісся буревій, то багато лиха наробив. А біля церкви навіть копиць із сіном не порозкидав.
Сьогодні, як ніколи, храм потребує реставрації. І вже без держави не обійтись. Це колись чиновники хотіли розібрати його і перевезти в музей. Але люди не дали. Щоб він не руйнувався, накрили спочатку руберойдом. Однак тоді всі заговорили, що це пам’ятка архітектури й таким матеріалом крити не можна. Але на захист церкви стали ветерани війни і праці з Гішина: “То хай краще протікає, руйнується?” Отак і відстояли святиню.
– Хотіли пофарбувати храм, але коли я став зачищати шалівку, то побачив, що з-під неї сиплеться труха. Виявилося, що бруси з’їв шашіль, – показує священик зітлілі стіни церкви, яка, до речі, збудована без єдиного цвяха.
– Отець Віталій родом з Молдови, але патріот України і цього села, – каже сільський голова. – Закінчив Почаївську духовну семінарію, одружився з волинянкою і служить у нашому храмі. Куди вже він тільки не стукав з проблемами церкви. Питання ремонту пам’яток архітектури національного значення сьогодні дуже актуальне і стоїть руба: або ми їх зберігаємо, або вони з часом зруйнуються.
Самотужки ми нічого не вирішимо. Тільки на наукове дослідження храму треба тридцять тисяч, а на проектно-кошторисну документацію – 100 тисяч гривень і на самі ремонтні роботи – півтора мільйона. Чому такі суми треба, щоб зібрати самі документи, пояснення не знаходжу. Частково могли б допомогти сільська рада і відділ культури, однак згідно з бюджетним законодавством і оскільки церква занесена до єдиного реєстру пам’яток архітектури національного значення, всі ремонтні роботи повинні виконуватися з коштів державного бюджету.
Але коли вони на-дійдуть, адже церква і далі трухне? Лісники кажуть, що сюди потрібно десь 50 кубів лісу. Спеціалісти стверджують, що заміна стін розтягнеться на три роки. А я впевнений, що якби всі працювали злагоджено, вчасно надходили кошти, то й за рік впоратися можна.
– Прикро, що в нас усе затягується на роки. Наприклад, з нашої церкви у замок Любарта в Луцьк забрали дзвін, що лопнув. Казали, що повернуть новий або старий. Ми, звісно, погодилися на новий. Отож, уже тою віддачею нас годують два роки, – бідкається отець Віталій. – Мабуть, так і з церквою буде…
Тож чи доживе гішинський храм, котрий вистояв у пожежу, війни, буревії, до свого 500-річчя? Чи не зруйнують його байдужість і чиновницька тяганина?
Джерело: “Вісник & Ко”