1923 р. Допис Черкаському тов[арист]ву охорони старовини, мистецтв та природи з м.Чигирина
Коли велетенським ударом Жовтневої революції розбито було грати самодержавно-панської тюрми народів, волею робітників та селян було покликано всі пригноблені народи до самовизначення. Нації, [що] уявляли зі себе майже ніщо, помацки стали відроджатись. Хвилі стихійного самовизначення докотились і до Чигиринщини. Тут рух цей вилився в народженні отаманщини, але темою мого допису є не отаманщина, а сказати про ту старовину, яка мається в Чигирині і котра оточує його зі всіх боків і котра давно чекає вчених дослідувачів, а також і про те, як міське суспільство до неї відноситься.
Наймоцніші хвилі революції в Чигирині бились на межах національного та соціального характеру, але ось вони – ці хвилі – далеко відкотились і мара кривавої горожанської [4] боротьби в 1920 році, здається, назавше покинула Чигирин. І от в цей час до нашого міста завітала наукова експедиція члена Української академії наук, проф[есора] Гната Стелецького [5]. Це найперша наукова сила, котра з’явилась до нашого міста в часи революції з метою зазнайомитись з археологічно-історичними коштовностями Чигиринщини. Тут було організовано т[оварист]во охор[они] пам[’яток] старовини, мистецтва та природи, біля котрого скупчено кращі культурні сили міста, засновано музей, влаштовано кілька засідань т[оварист]ва, прочитано декілька докладів… Т[овариш] професор обіцяв ріжну допомогу від Ак[адемії] н[ау]к, обіцяв підтримувати зв’язок з т[оварист]вом, забрав кандидатську працю по історії Чигирина П.Яременка [6] з обіцянкою надрукувати останню і зник з нашого обрію, і по сей день не чути ні про проф[есора], ні про друковану історію Чигирина [7].
Т[оварист]во поволі стало хиріти і як скоро народилось, так скоро і розсипалось. Причинами до розпаду т[оварист]ва спричинились: брак матеріальної і духовної підтримки з боку вищих органів, механічна об’єднаність т[оварист]ва з представників ріжних верств і гатунків, пересищеність руським духом значної кількості т[оварист]ва і занадто мала енергія служити тим завданням, які поставила товариству революція, тому так завчасно, безславно завмерло воно, не вспівши майже нічого вжити в урну нашого краєзнавства.
Коли ось восени б[іжучого] р[оку] до міста завітав другий археолог – голова такого ж Черкаського т[ова-рист]ва [8], він знову покликає щирі сили до праці в своє т[оварист]во і т.т., решта розсипавшогося Чигир[инського] т[оварист]ва зі щирістю пообіцяли співробітничать – служить рідній справі хто як зможе.
От і я зарані перепрошаю т[оварист]во, може, я не вловлю і не виконаю тих завдань, які від мене чека т[о-варист]во, але прошу вірити, що я маю їдне бажання – бути щирим в своїх інформаціях, наукова коштовність котрих, певно, буде невисокого гатунку тому, що тут сплелись головним чином відомості народного характеру, а саме:
Чигиринська гора
Безперечно найцікавіша зі зазначеного боку річ в м.Чигирині – це є гора. Тягнеться вона майже зі сходу на захід приблизно на 1/2 версти, упираючись прямо в Тясмин. Складається вона з каменевих порід пісковцю, вишини досягає до 1000 фут[ів] і має досить обривисті схили. Цілком природно, що вона в історичні часи по своєму положенню служила фортецією для захисту гетьманського міста від нападу ріжних хижацьких народів. На північно-західному боці гори стоїть каланча, построена заходами чигир[инського] гор[одського] голови, українофіла Підгородецького, на якій мається дата заснування міста в 1512 році відомим лицарем Байдою. Коли з каланчі поглянеш в північно-західний бік, то перед зором глядача розкинуться, приблизно на н[ижньо]-середньому схилі гори, руїни, по сказаніях старожилів, чи то монастиря часів Богдана, чи то просто фортеції. Руїни ці в останні часи, коли розрушення міста подвинулось гігантськими кроками наперед, цілком обнажились.
Тут внизу була садиба єврея Генкіна, у которого був фруктовий погріб, цілком збудований з каміння і цегли зазначених руїн. Льох цей з будинком є зовсім знесені кошевником Г.Січовим, а решта льоху знесена суспільством, добуваючим тут глину і стару палену цеглу. Поверх руїн зазначеного льоху залишилась частина старого фундаменту, товщиною в сажень, виступаючи з-під гори на цілий аршин. Від внутрішнього боку гори фундамент цей оточує невеличке чотирьохкутне мешкання, вимощене червоним пісковцем, очевидячки, згорівшим і засипаним щебенем.
Далі вплотну за цими руїнами тягнеться садиба Маньки Добровольської. Садиба ця надзвичайно цікава, бо вона зі себе уявляє внутрішні мешкання чи то монастиря, чи то фортеції, тут копав Стелецький і одкрив теж фундамент – мур, котрий тягнеться з півночі під гору саж[нів] на 4, товщини з 1 арш[ин], з відходами в боки. На борті цієї садиби з північно-західного боку на висоті 27-37 саж[нів] матросом Міщенком зроблена розкопка глибиною до сажня. По його словах, він тут найшов підземний хід, котрий є вимуруваний з цегли, цілком схоронившийся і тягнущийся з фортеції чи то з монастиря на північ саж[нів] на 15 -20 рівнобічно фундаментів, аж під будинок Маньки Добровольської, котрий лежить теж на території монастиря. До речі сказать, в самому будинку Маньки під підлогою з північного боку є провал, в котрий „щуп” вільно йде на цілий сажень, можливо, що це є середина ходу, що вів униз до гетьманського палацу, де мешка тепер тюрма, в дворі котрої теж є провали: по других джерелах (по словах О.Єримовича [9]), на місті тюрми теж була якась церква.
Далі у дворі садиби цього ж Добровольського під гору є сарайчик, а в ньому рік тому назад можна було спостерігать перерізану вподовж доломину [10], очевидячки, часів 16-17 століття, поховану по християнському обряду, з рештою кістяка, котрого хижаки обрушили на землю. Далі на схід у цьому ж дворі є льох зі замурованою тиловою стінкою. Тут, по оповіданнях старожилів (Судорженка тощо), Добровольським було відчинено цілу систему ходів, котрі він замурував і котрі навіть виводили в західному напрямку до Тясмину в сучасну садибу Соловйова, де і зараз є обвали засипаних ходів.
Ця руїна і цей двір Добровольського є найцікавішою частиною всеї гори, бо, по розказах матр[оса] Міщенка і др., тут є засипана глибока криниця, в яку під час наступу турків і пожежі монастиря було вкинуто цілі, кованого срібла, царські церковні врата, і кріпосна скарбниця з іншими дорогоцінностями. Ось чому всі чигиринські хижацькі розкопки скупчили тут свою увагу. Тут т.Міщенком навіть було найдено цілий ряд мілких срібних і мідних монет, чотири з котрих жінкою Міщенка було подаровано голові для Черкаського т[оварист]ва. Найцікавіші монети там є гроші ганзейської торговельної спілки.
Далі, прямуючи по хребту гори від каланчі на схід, ліворуч тягнуться тераси з алеями, влаштованими тим же Підгородецьким, а праворуч тягнуться скелі каменоломень. Поверх гори в чорноземному грунті лежить і зараз колосальна маса козачих кісток, розкиданих в безпорядку, в котрих каменщики, розбиваючи скелі, находили ріжну холодну зброю і круглі металеві гранати; тут же було т. Міщенком найдено срібну грубку в зубах кістяка, навіть з датою якогось року, очевидячки, там лежав старшина; але, на жаль, в голодовку [19]20-21 року т.Міщенко проміняв її на хліб, і вона загинула для нас зовсім. Ідучи по горі на схід, натикаємось на хрест -пам’ятник, поставлений тим же Підгородецьким в пам’ять забитих козаків, воєводи Ржевського, полковника Коробки та Богуна. Фамілії Коробки та Богуна зустрічаються в місті і по сей час.
За хрестом з лівого боку, коли йти на схід, по північному схилу гори, майже під верхом, посередині гори, розкинулось замчище. Руїни його роблять досить сильне враження, особливо внутрішні мешкання. Вони зі себе уявляють величезну чогирьохкутну яму, котра з північного боку цілком відчинена і виводить на замкові форти, яких тут розкинулось до 5 – 6, а саме тут було і зараз є дві тераси з площадками для бувших там фортиційних гармат; що це так, то про це свідчать ті ж хижацькі розкопки. Навіть тут т.Міщенком розрито кам’яний бліндаж з цегловими розруйнованими зводами і пічуркою, де той же т.Міщенко найшов цілу шапку кремінців і гарматне кресало, віддане т. голові т[оварист]ва.
Далі на захід від головного замку, рівнобічно горі, саж[нях] в 5 – 8 маються розкопки фундаменту отаманської башні – круглі в діаметрі саж[нів] 1.5-2. Профіль кола майже схоронився; построена башня була, очевидячки, з цегли (паленої), котрої цеі весни тут витягнуто значну кількість. За баштою, західній: саж[нів] на 2, тими ж хижаками розкопано, кажуть, з дозволу бувшого зав. комхозу, фундамент, товщиною в сажень, очевидячки, крайньої фортеційної стіни; розруйновано тут муру приблизно на куб[ічний] сажень, дно цеї ями є теж муроване, але закидане чому-то зараз щебнем. Кажуть, що тут шукано хід, який, по планах, мусив вести від башти в головний замок попід і верхньою терасою, а далі – в підземелля замку. Фундамент цей тягнеться з півночі на південь саж[нів] на 5-6, майже до каменоломень. По бортах чотирикутної ями головного замку з півночі розруйновано сажневий мур – фундамент і гарматні бліндажі; розруйновано тут його саж[нів] на 2 – 3 в довжину і вибрано 2 куб[ічні] саж[ні] стройового каменю, котрий там же й складено.
З північно-східного боку зазначеної ями – замчища, мається також хижацька розкопка, в глибину теж до муру, а зверху оголені трюхлі соснові перекриття з обгорівшими краями. Т.Міщенко тут теж копався, а також і на нижній терасі замчища; зверху він найшов цілий ряд черепків зі старовинного шкла, покрившогося якоби позолотою, а внизу найшов мідяний вінчик з якогось глечика чи то вази, відданий теж тов. голові. На терасах замчища викопано цілі десятки різнокаліберних чавунних гарматних набоїв – цілих і черепків; навіть у того ж т.Міщенка є чавунний черепок страшенно великого калібру, очевидячки, дуже тяжкої великокаліберної турецької мортири. Тут же на замчищі і зараз розшукується багацько шрапнельних і мушкетних куль, а також черепки (одне слово нерозбірливо. – C.K.) набоїв дуже кріпкого сплаву.
Від головного мешкання замчища на північ тягнеться впоперек міста через садиби Ровінського та Мозгового, через вулиці Революції та Леніна, майже до самих луків грандіозний колись хід, котрим, можливо, не тільки ходили люди до води, а й водили коней і робили вилазки до Тясминського лісу. Хід цей є на 3/4 засунутий і зарісший теремом, але профіль його ще ясно схоронився. Через хід на схід біля замку, на високій лобовій місцевості, теж був форт, а внизу там же є провал в підземний хід, закладений хазяїном зазначеної садиби, де копався проф[есор] Стелецький і найшов там топірець, котрий і зараз є в Чигир[инському] музеї, середньовічного фасону. Нижче другої тераси замчища в садибі горожанина] Плаксина є також провал, котрий чекає наукових розкопок, а вище Плаксина, теж на території замку, є садиба б[увшого] гор[ожанина] Сербина, 1/2 її вся в провалах і також чекає дослідувача.
Далі напроти замчища, з південного боку, посередині гори розташована решта форту і стоянки кріпосних гармат, захищавших гору з боку Суботова; тут Міщенком розкопані гарматні дерев’яні згорівші бліндажі, де він набрав цілий ряд лантухів вугілля, а також і зараз там можна бачить рештку стрюхилих дубових і соснових порід.
Нижче цього форту, у підошви середини гори, також з південного боку, мається підземний хід під гору, котрий, по словах т.Міщенка. дуже легко відкрити, мешкання його, по предположениях того ж Міщенка, може вмістити до 200 чоловік люду. На самій східній частині гори, котра сходить покато до міського подолу, мається два значних насипи – один посеред гори форми кінської підкови, а другий, по еліпсовидній формі, коло єврейського кладовища; І обидва насипані, очевидячки, для стоянки кріпосних гармат, захищавших гору зі сходу.
По словах того ж Міщенка, на горі в районі хреста-пам’ятника мусе бути теж підземельне мешкання. Що торкається фортеційних мешкань на горі, то, здається, всі відомі суспільству мною вже згадані, крім порохових погребів, котрі мешкали з часів Миколи І і до сього часу на самих східних схилах гори – можливо, що ці погреби були колись теж построєні на фортеційних руїнах.
Варто також сказати про старовинне кладовище, що розкинулось по північно-східному схилу гори, виступающому на Хмельницьку вулицю, де зараз мешка будинок бувшої церковної школи: тут мається 5 хрестів часів 16-17 віку візантійського зразка, такого, як і коло церкви Богдана, і одна плита. Можливо, що і тут під цими хрестами спочивають які-небудь старшини або значні козаки-товариші: варто було б розкопать там одну або дві могили, котрі теж зможуть що-небудь сказати про нашу козацьку старовину.
Міст і гребля
Після гори слід згадати про колишній міст і греблю. Знаменита Чигир[инська] гребля була збудована в часи гетьманства; впиралась вона одним боком в гору, а другим – у піски, коло сучасного „чекаичика”. На цій греблі стояло млинів на 12 поставів-садів; старовинний же міст тягся від сучасних руїн парового млина на правому березі і упирався в лівий бік теж десь коло „чеканчика”. В часи наступу на Чигирин турків, коли відступали Ромодановський зі Самойловичем, то на міст було нагнато багацько коней і козаків. При пожежі мосту все це погинуло в Тясмині, бо він був тут занадто глибокий. Там погинули цілі тисячі жертв. Що це так, то про це свідчать ті, що ще недавно тягли палі старого мосту, спускались на дно і бачили там безліч ріжних кістяків і зброї; тому це місце в Тясмині уявляє зі себе друге місце після гори по маючихся в ньому історичних коштовностях.
Теперішня загора вся була покрита водою; в 1800 годах велике половоддя напором води розірвало греблю і напір води настіки сильно вдарив у лівий берег, де стояв старий город, що навіть підмив кладовище і церкву. По словах мого діда, вода зі страшенною силою била в кладовище, викидала цілі гроби і несла за собою. Церкву, що стояла недалеко від берега, настільки підмило, що вона чут не впала у воду. Зараз місце, де була гребля та міст, з часом поволі засипається мулом, покриває ті останки нашого козацтва, що коли б їх було відтіль достати, то можливо, що решта зброї, амуніції, одежі і т. п. дали б нам багаті історичні пам’ятники, котрі так бажано було б добути для нашого музею. Пройде ще десяток літ і розкопати ці останки буде майже неможливо – їх засуне мулом…
Старе місто
Про старе місто маються відомості, що воно мешкало по лівому березі Тясмину, починаючи від теперішньої торговиці аж до сучасного селища. Церков у ньому було декілька, з церковних пам’ятників старого міста маємо: фундаторський камінь, маючнйся в нашому музеї, схоронений заходами О.Єримовича, належавший церкві Введення Богородиці, яка була розташована на садибі гор[ожан] Івонів та селищі. До речі сказати, фамілія Івона трапляється в списках реєстрових козаків в „Актах Ю[го]-З[ападной] Руси”. Дата заснування церкви, здається, 1663 року. Друга церква була розташована коло „чеканчика”, котру підмило потоками і яка, по словах старожилів, кудись була перенесена в інше місце, можливо, що навіть на місто сучасної Пречистинської церкви. Від цеї церкви залишилось дві кам’яних плити, на котрих міщани вже прали сорочки, але котрі були забраті О.Єримовичем і перевезені до старого собору і перебувають там зараз. На цих плитах є дата 1800 року з написом, що під ними поховано родину князів Маньєлових.
Далі маються відомості, що за старим містом в напрямку Бужина була серед піску збудована моцна фортеця, яка мусила захищати місто з півночі. Фортеця ця по наказу Миколи Першого була взірвана, а місце її було цілком зарівняне, а потім засипане піском, щоб і спогаду не було, тому трудно без планів оприділити, де саме вона була.
По деяких ознаках якісь шанці, кажуть, були між гайдамацьким озером Значком та монастирським лугом, де він найдужче впирається в піски; тут дійсно є невеликий плацдарм, з котрого і зараз мається дуже гарний обстріл в північний бік, можливо, що коли б тут пошукати досвідченим людям, то теж можна було б дещо найти.
За піском є озірце Значок – тут, як кажуть, у лісі, що був на теперішньому піску, табором стояли гайдамаки і в Значку напували коней. По відомостях, вони навіть в одній з чигиринських церков, а саме як будто в Пречистинській, святили „стальну тараню” в свято Маковія, як то згадується у Т.Г.Шевченка [11].
Значок колись було здорове багацьководне рибне озеро, а зараз, завдяки тому, що навкруги нема лісу, воно значно висохло, але, дякуючи турботам горожанина Мокрогуза, воно зараз є обсаджено вербами і досить гарно схороняється. Кажуть, що воно як будто би служить устям підземної річки Ірденя, яка будто би тут має зв’язок зі Значком, а потім впадає в Тясмин в Монастирських лугах.
За Значком по степу в 1/2 верстви розкидана значна кількість жужелиці – шлаків, очевидячки, це були місця стоянок кузень Самойловича і Ромоданівського.
Далі під с.Гущівку, по схилах степу, котрі тут досить круті і спускаються до самих луків Тясмину, маються і зараз решта шанців, очевидячки, построєних тими ж військами Ромоданівського і Самойловича.
На території Старого міста стоїть також і зараз схоронившийся Троїцький жіночий монастир. По деяких даних, він був заснований дружиною гетьмана Виговського, але, на жаль, архівів при ньому не схоронилось. Старі архіви були кимсь викрадені, а сучасні забрані були в Кам’янку, здається, в 1920 році для канцелярських потреб. Ще до революції в монастирі шукано П.Яременком джерел по історії міста і монастиря, але в силу зазначених причин нічогісінько там не знайдено.
За монастирем лівий берег Тясмину в часи гетьманщини був покритий густим лісом, в котрому мались високі піщані поляни, на котрих, певно, можливо мешкав колись і первобитний чоловік, а в часи козаччини тут були козацькі сторожові стоянки, а можливо, що і табори військових резервів. Одна з таких стоянок зветься Сірківське і є розположена за сучасним урочищем Бабичка. Знає ці місця добре О.Єримович. В урочищі Бабичка серед русла Тясмину мається велика кам’яна плита з якимись літерами і написами. Камінь цей можна бачить в посушні роки, коли уровень води в річці сильно понижчується. Камінь цей є безперечно цікавий своїм написом, котрий варто було б прочитати. Знає цей камінь і його місторозположіння той же О.Єримович.
Сучасне місто
На терені сучасного міста старовинних пам’ятників, відомих суспільству, мало. Місце, де мешкає сучасна тюрма, колись було, як я вже згадував, застроено гетьманським палацом, а по словах О.Єримовича, тут була якась церква. Можливо, що тут був палац, а в палаці – домова церква. Що тут були старовинні постройки, то про це свідчать тюремні мури, котрі місцями поосідали, де була рушена земля старовинними постройками. Провали ці добре знає т.Міщенко.
Друге місце, де по преданіях мешкав замок Вешні-вецького, це була садиба Курінної і горожанина] Хмари. Ці місця цікаві тим, що й тут маються якісь невеликі і зараз схоронившіся ярки і канави. Можливо, що й тут можна було б що-небудь найти. Зараз це місце покрите садом.
Третє місце – це теж, по народних джерелах, де був розташований палац гетьмана П.Дорошенка, є садиба гор[ожан] Пургасових; тут не схоронилось нічогісінько, бо план нового міста, як відомо, був зроблений по розпорядженню Миколи І, котрий ясно мав тенденцію знищить все старе, що нагадувало історію козаччини, як бачимо зі знищенням кріпості, а тому місто було спланіровано в шахматному порядку і старих контурів, бувших до того садиб, майже не залишилось ніяких.
Закінчивши всі ті відомості про Чигирин, які я мав, не можу (одне слово нерозбірливо. – С.К.) не згадати про матроса Міщенка, котрий зараз мешкає на Нових Планах недалеко від порохових погребів. Т[овариш] цей є рульовий зі штабу адмірала Трубецького Чорноморського флоту. Ось що він розказує, як він зацікавився старовиною Чигирина.
Коли вони стояли в Ялті, то туди прибула султанська яхта. Султан приїздив тоді до Миколки II з візитом. Отут Міщенко зазнайомився, як штабний, з матросом з яхти султана. Турок запитав, відкіль він є, і коли Міщенко сказав, що він з Чигирина, то турок був надзвичайно здивований і став розказувать Міщенку про Чигирин, що це столиця, котра має золоту гору і багато церков. Міщенко каже, що я його став запевнять, що Чигирин погане мале повітове місто, але турок не вірив і сказав, що в його батька в Константинополі маються плани міста Чигирина, в котрих зазначено весь старий Чигирин зі замком, фортеціями, мостами, церквами і т.п., і при-голошував його приходити до Константинополя, до його батька, і дав належну адресу.
Коли проводжали султана, то М[іщен]ко поїхав у Царгород і там дійсно найшов старого турка, батька турка-матроса, і той показав йому 4 плани, відносящиєся до Чигиринських війн, а також цілий ряд гравюр зі старшинами і козаками тої епохи – як турків, так і українців. Поскільки т.М[іщен]ко людина малоосвічена, то він ясно не зміг зрозуміти всієї теї ваги щасливого випадку, який йому треба було скористувати належним засобом. Він каже, що я бачив 4 плани, один з них – всеї України. План Чигирина він зрозумів досить добре – от через віщо він так гарно орієнтується в розшуканні всіх старовинних пам’ятників. Він каже, що золотою горою турок Чигиринську гору назвав тому, що якоби в мешканнях тої гори схоронені величезні багатства. Само собою зрозуміло, що до слів т.М[іщенка] треба відноситись обережно, але його варто скористувати при розкопках, тому що він за останні роки досить гарно набив собі руку в розшуканні різних старовинних місць. Він навіть каже, що в сучасній Білоусовій Стінці, біля котрої є висока могила, на якій стояв Кара Мустафа Бей, маються також ріжні підземелля і клади. Ясно, що там треба теж зробить розкопки.
Другим цінним, освіченим чоловіком, працюючим по археології ціле своє життя – особливо по палеонтології, це є О.Єримович. котрий перший пожертвував до Чигир[инського] музею свої колекції з детальовим описом обслідування кожної найденої ним речі, але, на жаль, судьба нашого музею досить плачевна. Мушу сказати декілька слів до його історії.
Ідея заснування громадського музею в Чигирині належить автору „Історії Чигирина” П.Яременку. Він перший подарував т[оварист]ву „Просвіта” в Чигирині свої археологічні і (одне слово нерозбірливо. – C.K.) колекції, впорядковані і зібрані ним в х[уторі] Ярмарках, розташованому по р. Тясмину вгору за Чигирин і Суботів, в пісках проти с. Новоселиці. Там було велике городище первобитного чоловіка, а потім там у всі історичні часи мешкав чоловік. Тому колекції ці були досить гарні, навіть зі золотими речами, котрі було пограбовано коцурцями [12], коли було розбито „Просвіту”. Потім друга досить значна і гарна колекція була передана до „Просвіти” з Давидовських маєтків, котра була теж пограбована, і третя колекція – це О.Єримовича.
Коли на папері було створено Чигиринський музей, то всі речі перевезено до будинку бувшого технікуму, але там його було звалено, як плюшкінську кучу, і хранителі його там теж були похожі на плюшкінців, тому йому там не судилось розвернутись в науково-громадську установу. Наступив 1922/23 шк[ільний] рік, технікум зліквідувався, як мильний пузир, і музей коє-як було перевезено до семирічної школи і теж звалено було наподобіє як і в технікумі. Коли я запропонував передати його в Черкаси, щоб він дійсно обслуговував би суспільству своє призначення, то „патріотично” настроєна публіка рішила залишить його тут. І бисть він тут і по сей час. Коє-як добуто йому „шкап”, складено його туди, але й там він пере-бува в плачевному стані. Варто було б його влаштувати, відвести б їдну кімнату в ремонтующомуся 2-х поверховому будинку семиріч[ної] школи і надати йому дійсно вигляд музею, щоб ним можна було б користуватись, або забрати зовсім в Черкаський музей і там впорядкувати[13].
Про старовину, природу та мистецтво окружающих історичних місцевостей м.Чигирин думаю дати ряд дописів [14], коли будуть сприять тому обставини.
23.09.1923 року
Шкільний робітник Степан Яременко
м. Чигирин, вул.Леніна, 41
Державний архів Черкаської області (ДАЧО). – Ф.Р-131. – Оп. 1. – Спр.21. -Арк.1-6 зв. Оригінал. Рукопис.
Примітки
4. Горожанський – громадянський; горожанин – громадянин.
5. Стелецький Гнат Якович тоді проводив археологічні дослідження й лекційну діяльність на Чигиринщині. У документах значиться як „вчений співробітник Української академії наук, професор-археолог”. В одному із своїх звітів 1921 р. писав: „занепад гетьманської столиці, славнозвісного Чигирина. – тимчасовий: Його життя – в минулому та майбутньому” (ДАЧО. – Ф.Р-131. – Оп. 1. – Спр.21. -Арк.8, 9).
6. Яременко Петро Іванович – автор рукопису, про який ідеться, брат Степана Яременка. Убитий повстанцями С.Коцура (ДАЧО. – Ф. Р-5625. – Оп. 1. – Спр. 13264. – Арк.80).
7. 20 листопада 1923 р. на засіданні Черкаського окружного комітету охорони пам’яток мистецтва й природи відбулося обговорення роботи П.Яременка „Спроба нарису історії Чигирина”. Брат покійного – С.Яременко від прав на працю відмовився (ДАЧО. – Ф.Р – 131. -Оп. 1. – Спр.23. – Арк. 11 зв., 22 зв.). Результати обговорення й дальша доля рукопису невідомі.
8. Йдеться про Олександра Миколайовича Олександрова. Народився він 1886 р. У 1910 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету, до 1920 р. працював учителем історії та географії чоловічої і жіночої гімназій у Черкасах, з 1920 по 1928 р. – голова Товариства охорони пам’яток старовини, мистецтва та природи на Черкащині, уповноважений Всеукраїнського археологічного комітету при Всеукраїнській академії наук (ДАЧО. – Ф. Р-131. – Оп. 1. – Спр.30. – Арк. 82). Дальша доля невідома. Дуже багато зробив для збереження від руйнації та розграбування пам’яток історії і природи на Черкащині, зокрема на Чигиринщині.
9. Єримович Олексій Автономович, народився 1877 р. в с.Леськах (тепер – Черкаський район) у сім’ї священика. З 1900 по 1937 р. – священик у Чигирині, краєзнавець, збирач старожитностей. 27 жовтня 1937 р. заарештований працівниками Чигиринського райвідділу НКВС „за контрреволюційну роботу проти радянської влади”. 27 листопада 1937 р. розстріляний у Черкасах за вироком трійки при Київському обласному управлінні НКВС. Реабілітований у 1989 р. (ДАЧО. – Ф. Р-5625. – Оп. 1. – Спр.7530. – Арк. 4, 6, 15, 16).
10. Доломина – домовина, труна.
11. Йдеться про рядки „…Против ночі Маковія, як ножі святили…” і „…Попід дібровою стоять вози залізної тарані…” (тобто ножів) з поеми Т.Шевченка „Гайдамаки” (розділ „Свято в Чигирині”).
12. Коцурці – прибічники Спиридона Коцура, авторитетного повстанського ватажка, керівника „Чигиринської республіки” (1918 -1920 рр.), вбитого більшовиками навесні 1920 р. (Героїзм і трагедія Холодного Яру. – К., 1996. – С.301).
13. У листопаді 1924 р. майно Чигиринського музею з приміщення семирічної школи було перевезено до Черкаського музею (ДАЧО. – Ф. Р-131. – Оп. 1. – Спр. 23. – Арк. 44 зв.).
14. Відомостей про інші дописи, звіти, статті С.Яременка та їхню публікацію не виявлено.
Вступне слово, публікація документа й примітки Сергія Кривенка
Джерело: Пам’ятки України, 2002 р., № 2, с. 59 – 63.