Церква св. Миколи
Віктор Вечерський
Миколаївська церква (архіт.). Мурована хрещата одноверха церква з дзвіницею стоїть на схилі третьої над заплавної тераси біля підніжжя високого плато правого берега р. Псьол. Поставлена в перспективі головних шляхів, один з яких – Лебедин – Червлене – йде заплавою, а другий веде до села з верхніх позначок надрічкового плато. Завдяки активності силуету церква домінує в сільській забудові та в широкому просторі заплави.
Збудована у 1891 – 95 на місці старої однойменної дерев’яної церкви, відомої з сер. 18 ст. Автором проекту був харківський єпархіальний архітектор В.Нємкін.
Церква хрещата, п’ятидільна. Усі рамена прямокутні в плані, західне – видовжене. До нього прилягає притвор з дзвіницею. Обабіч вівтаря є маленькі квадратові в плані ризниці.
Домінує в композиції масивний восьмерик на середохресті, з восьмилотковим купольним завершенням та маківкою. Над західним притвором підноситься на 35 м триярусна дзвіниця: перший ярус – тридільний притвор, середня дільниця якого перекрита хрестовим склепінням, а бічні – коробовими; другий ярус – восьмерик з високими арковими отворами дзвонів за сторонами світу; третій ярус – декоративний восьмерик з 748трьома ярусами кокошників, що несе восьмигранне шатро з ліхтариком і цибулястою банькою. Композиція побудована на зіставленні видовженого горизонтального об’єму рамен, стіни яких ритмічно членують великі витягнуті вікна з півциркульними перемичками, та вертикальних об’ємів бані й дзвіниці.
Будівля виконана в традиційних формах «руського стилю» в його офіційній різновидності, насаджуваній у єпархіальній архітектурі Російської імперії 2-ої пол. 19 ст.
Ця архітектура досить еклектична, з домінуванням форм московського зодчества 17 ст.: застосовано численні кокошники різноманітних форм та розмірів, зубчасті карнизи, бочковидні півколонки західного ганку тощо. Дуже характерні рустовані наріжні лопатки восьмериків бані та дзвіниці. Наріжники рамен акцентовані масивними бочковидними півколонами, що виконують функції своєрідних контрфорсів. Загалом архітектурні форми дещо подрібнені, а фасадний декор розраховано на візуальне сприйняття з ближніх точок.
Усі елементи фасадного декору виконано в фасонній цеглі. Фасади, муровані з червоної цегли, нетиньковані. Рамена мають невисокі щипцеві дахи по дерев’яних кроквах, укриті покрівельною сталлю.
Інтер’єр церкви традиційний: рамена (крім західного) перекрито напівлотковими склепіннями, західне рамено – коробовим. Профільовані пілони середохрестя переходять у приземисті підпружні арки, розчленовані гуртами. За допомогою сферичних трикутних пандативів на них спирається циліндричний світловий підбанник (зовні він восьмигранний), увінчаний сферичним куполом. Стіни й склепіння в інтер’єрі потиньковані й побілені. Частково збереглися олійні мальовання поч. 20 ст.: на площинах пілонів – постаті святих, у пандативах – євангелісти. Збереглося два тябла первісного іконостасу без ікон. Церква не зазнала перебудов. Протягом радянської доби використовувалася як склад місцевим колгоспом.
Це – один з характерних зразків церковної архітектури завершального етапу історизму.
Будівлю виявлено й досліджено В.Вечерським у 1988, поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним № 138-См.
[Державний архів Сумської обл., ф. 803, оп. 1, спр. 16, арк. 4; Бондаренко І. Характерні риси творчості харківського єпархіального архітектора Володимира Нємкіна / І. Бондаренко // Архітектурна спадщина України. – К., 2002. – Вип. 5. – С. 359-363; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть : біографічний довідник / В. І. Тимофієнко. – К., 1999. – С. 277.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 748 – 749.