Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1998 р. Храми Чернігова

До комплексу будівель Борисоглібського монастиря входить розміщений на північ від собору будинок Чернігівського колегіуму, який коротко називають колегіум (рис. 9) [Колегіум (або колегія) – це закритий учбовий заклад. Назва походить від латинського слова collegium (колеги – товариство, люди, які співпрацюють). Колегіуми були поширені в Західній Європі в XVI – XVII ст.]. Це унікальна пам’ятка української архітектури, художній вигляд якої та просторово-планувальне вирішення не мають аналогів; структура колегіуму складалась протягом більше ніж 200 років і має три основні частини: західну, центральну та східну [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: В 4 т. – К.: Будівельник, 1986. – Т. 4; Памятники искусства Советского Союза: Украина и Молдавия. – М.: Искусство, 1982].

Дослідження у 50-х pp. нашого століття, проведені архітектором М. М. Говденко, показали, що найстарішою частиною будинку є нижні два поверхи і підвал західної частини, тут були келії, побудовані на валу дитинця ще за польських часів - у кінці XVI - на початку XVII ст., коли тут розміщувався монастир домініканців. Середня частина була споруджена у другій половині XVII ст.; на самому початку XVIII ст. побудована cxiдна частина будинку i надбудована башта дзвіниці над західною частиною, а в кшщ XIX ст. із західного боку прибудовані сіни з ганком. Таким чином, утворився будинок, витягнутий у плані по oci схід – захід, загальною довжиною 48 м.

Найдавшша частина будинку вимурувана з так званої литовської жолобчатої цегли, що використовувалась під час будівництва в Чepнiroвi з XV ст. Ця цегла відрізняється тим, що має невеликі розміри, а на горизонтальних поверхнях її при формуванні, до випалювання, пальцями руки зроблені поздовжні жолобки для кращого зчеплення цегли з розчином. Kpiм того, тд час мурування сттін підвалу були використані великі валуни. Коли будинок перелаштовували під навчальний заклад - колегіум - у 17001702 pp., над його західною частиною надбудували ще два яруси соборної дзвіниці, а на перших двох поверхах влаштували класні юмнати. Після цього загальна висота чотириповерхової башти-дзвіниці становила близько 40 м, при цьому на третьому ярусі були розміщені дзвони, а на четвертому влаштована для учнів церква в ім’я Івана Богослова. Сходи на верхш яруси були зроблені у товщі стін.

Третій ярус башти має гранчастий план восьмикутної форми, а четвертий (верхній) ярус виконаний зi стінами складної конфігурації: півциліндри (або великі півколони), що стоять на ребрах нижнього об’ему, чергуються iз западаючими дшянками м1ж ними. Це рішення дуже цікаве й оригинальне. Як зазначають мистецтвознавці, такий верх башти дещо нагадуе завершения церкви Івана Предтечі у Д’яково під Москвою. Поверхи перекриті мурованими склепшнями. Дуже цікаве рішення склепіння над приміщенням церкви: воно виконане з гуртами i прикрашене ліпленням.

Роки побудови цієї частини будинку колегіуму зафіксовані на унікальній керамічній закладній дошці, знайденій під час реставраційних роб1т. На цій дошці розмірами 51×58 см зображений герб гетьмана I. Мазепи в дуже шляхетно виконаному вінку, малюнок якого дещо нагадуе орнаменти гравійованих заставок «Алфавіту», виданого чернігівською друкарнею. У верхній i нижній частинах дошки напис: «Цей храм створений Божим благословінням i прещедрими дарами та турботами ясновельможного пана Івана Мазепи славних віськ Росіських гетьмана. В над тисяча ciмicoт році [1700 р.] розпочатий i другому [1702 р.] з допомогою Божою закінчений» [Логвин Г. Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. – М.: Искусство, 1965, с. 65]. Такі закладні дошки у XVII ст. - першій половині XVIII ст. було прийнято встановлювати при побудові храмів.

На першому поверсі середньої частини будинку, який було споруджено у другій половині XVII ст., спочатку знаходилась трапезна Борисоглібського монастиря; на початку XVIII ст. тут був побудований другий поверх i споруджена східна частина з церквою Bcix Святих, яка мала дві бані [У різних джерелах наводяться інші роки побудови цієї частини комплексу. Так, відомий історик Чернігова М. Марков писав, що освячення церкви Всіх Святих відбулося в 1765 р. за єпископа К. Лящевецького [Марков М. Е. О достопримечательностях Чернигова. – М.: Унив. тип., 1847]]. Висота приміщень першого поверху - 3,5, а висота другого поверху - 4,5 м. Із середини XVIII ст. в будинку розміщувалась духовна консисторія чернівської єпapxiї, а в 1802 р. весь будинок був переданий під губернський apxiв i комори казенної палата. Напевно, тоді зробили повне перепланування, куполи Bcixcвятської церкви розібрали, залишились тільки паруси й опорне кільце великого купола; весь декор зовнішніх поверхонь стін збили, а стіни гладко затинькували.

У 1836 р. за сприяння генерал-губернатора А. Куракіна будівля була віддана в користування Борисоглібському собору. Тоді на першому пoвepci східної частини влаштували просфірню - пекарню для випічки просфірок, а в більшості приміщень, у тому числі i в церкві, - квартири соборного причту.

У кінці XIX ст. iз західного боку собору прибудували сіни i ганок у псевдоросійському стилі iз золоченими двоголовими орлами по боках. Тут був вхід до іконо-книжкової соборної лавки. Ця прибудова зроблена клопотанням чернігівського губернатора А. Анастасьєва - церковного старости Борисоглібського собору. Губернатор спеціально їздив до Петербурга i там добився дозволу на цю прибудову, бо треба було пробити двері в старовинному муруванні торцевої стіни.

Під час другої світової війни будинок колегіуму згopiв. Реставращя була виконана в 1951-1953 pp. за проектом apxiтeктора М. М. Говденко. При цьому був відновлений вид будинку, що склався на кінець XVIII ст., але без куполів церкви Bcix Святих, хоча проектом відновлення це передбачалося. Прибудований у кінці XIX ст. ганок зберігся. Псевдоросійський вид цього ганку не відповідае загальному стилю будинку, але знищувати при реставрації добудови, як це іноді робиться, немае сенсу. В 197080-х pp. реставраційні роботи були продовжені, в будинку зроблені виставочні зали. Як зазначалося, башта колегіуму слугувала дзвіницею Борисоглібського собору, тут знаходилось кілька історичних дзвонів, що були пам’ятками ливарства. Найбільший iз дзвонів масою близько 600 пудів був відлитий у 1772 р. майстром 1ваном Коробкіним. 3 одного боку дзвону було барельєфне зображення князя Володимира, праворуч від нього - зображення князя Гліба, а ліворуч - Бориса; з другого боку - барельєфне зображення Богоматері. У мешканців міста цей дзвін був відомий під назвою «Потьомкінський».

Другий за розмірами дзвін мав назву “Горовий”, напис на ньому свідчив: «Відлито цей дзвін коштом Чернігівського кафедрального монастиря 1772 року, міяця генваря 22 дня». Третій за величиною дзвін масою близько 110 пудів був зроблений в 1855 р. коштом соборного старости О. Сорокіна i називався за його прізвищем [Ефимов А. Черниговские кафедральные соборы. – Чернигов: Тип. губерн. правления, 1908, с. 51].

Існуе переказ про відвідання князем Г. Потьомкіним Чернігова, що по дорозі на південь князь зупинився у Чepнiгoвi та, нудьгуючи (у мicтi не знайшлося для нього розваг), наказав бити у соборний дзвін, що й робили протягом цілого дня, бо звук його Г. Потьомкіну дуже сподобався. На другий день князь поїхав із міста, але наказав зняти дзвін i відвезти до Катеринослава, де у нього був палац. Мешканці міста плакали, благаючи залишити дзвін, - нічого не допомогло, але незабаром у дорозі, посеред шляху, князь несподівано помер, i дзвін, що іще не довезли до Катеринослава, повернули в Чернігів, після чого дзвін отримав назву «Потьомкінський» [Картины церковной жизни Черниговской епархии из девяти веков ее истории. – К.: Тип. Кульженко, 1911].

Сумна подальша доля цього дзвону, як майже вcix дзвонів Чернігова. У кінці 1929 р. властями було розпочато на теритopiї вciєї тодішньої УРСР кампанію з вилучення та утилізації на потреби індустріалізації країни церковних дзвонів. Проти нaмipiв зняти історичні дзвони черніпвських собоpiв, що були визначними пам’ятками ливарства i значилися на державному обліку, протестував директор Чернігівського музею М. Вайнштейн, який направив протести до Генерального прокурора УРСР i Наркома освіти, але ніщо не допомогло. Голова Чернігівського окрвиконкому Гаврилін у листі до Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 20.02.1930 р. написав: «Виконуючи директиви центру про вилучення дзвонів,.. на бажання i волю трудящих… iз залишенням таких дзвонів, як Спаського собору вагою близько 167 пуд., колишнього Троїцького монастиря вагою 203 пуд., погодитися не можу i прошу санкцій на передачу вcix дзвонів Чернігова до Рудметалу” [Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. – К.: НАН України, 1995, т. 2, с. 119]. Таким чином, 30 ciчня 1930 р. дзвони, серед них i «Потьомкінський», були розбиті - місцеві власті поспішали виконати «спущений зверху» план. Тільки 1 квітня 1930 р. ВУЦВК розглянув клопотання музею та протест прокуратури i заборонив нищити історичнi пам’ятки, але було запізно. Така сумна i прикра історія церковних дзвонів. На жаль, подібне трапилось i з виробами з коштовних металів, з іконостасами та багатьма іншими безцінними пам’ятками icтopii та культури.

Унікальним в apxiтeктypi України будинок колегіуму робить не тільки його просторове вирішення, а й напрочуд гарний декор. Найбагатше прикрашений фасад збоку собору. Його поверхні декоровані нішами piзної форми, аркатурним пояском, поребриком, тричетвертними колонками (що виходять на три чверті з масиву стіни) та іншими архітектурними деталями. Biконнi прорізи оформлені висячими півколонками, наличниками, сандриками-фронтончиками piзної форми. Незважаючи на те, що ці архітектурні деталі piзностильові - притаманні як західноєвропейській, так i російській apxiтeктypi, в цілому вигляд будинку досить цілісний i справляе незабутнє враження. Як пише Г. Н. Логвин: «Примхливе сполучення різноманітних фігурних елементів iз чіткими прямовисними лініями колонок i поземними лініями карнизів надають середній частині будинку виду візерунчастого килима» [Логвин Г. Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. – М.: Искусство, 1965, с. 66 – 67]. Особливо гарно виглядають поліхромні кахляні полив’яні вставки на фоні сліпуче білих стін. Увесь цей декор у першій половині XIX ст. був збитий, кахляні вставки затиньковані - у тi роки ідеалом була чітка i строга класицистична архітектура, барокова архитектура вважалась породженням неосвіченості й дикунства. На шастя, частина архітектурних деталей збереглася під шаром тиньку, i стараниями архітектора М. М. Говденко декор був відновлений. Чекає поновлення й купольне завершення церкви Bcix Святих.

Особливо цікавими є великі керамічні плити: з барельефами, установлені на поверхнях стін будинку, про одну з них - закладну дошку - вже розповідалося. При виконанні реставраційних poбiт були знайдені ще дві великі плити: iз зображенням Богоматері - Знамення - i Спаса Нерукотворного. На попередніх етапах розвитку скульптурного мистецтва України в більшості випадків робили плоскі рельєфи, наслідуючи прийоми різьблення по дереву. В XVII-XVIII ст. в iконопиci з’явилося світлотіньове моделювання зображення, що прийшло на зміну візантійській площинній манері письма. Так само в скульптурі на змiнy плоскому різьбленню прийшов високий рельеф. Цікавим iз цієї точки зору є зображення Богоматері, виконане у формі iкони, що має рамку, прикрашену дубовим листям, розетками i намистинками. Постать Богоматері зображена фронтально, виконана в реалістичній мaнepi, відчувається вплив мистецтва Ренесансу. Діва Mapiя зображена з юним обличчям, в одязі з м’якими, глибокими збірками; монограми Богоматері подані у вибагливих барокових картушах.

Подібний барельєф виявлений i на стіні Успенського собору Єлецького монастиря, виготовлений він трохи раніше - у 70-х pp. XVII ст., що свідчить про наявність у Чернігові кваліфікованих майстрів, які могли робити такі великі мистецькi твори з кераміки. На жаль, у будинку колегіуму барельєфи встановлені дуже високо, що утруднює їх сприймання.

Чернігівський колегіум - один iз найстаріших середніх навчальних закладів на лівобережній України. На землях Західної України - у Львові, Луцьку, Тернополі, Гощі та інших мicтax - колегіуми організовували здебільшого члени католицького монашеського ордену ієзуїтів (послідовників Icyca). В цих колепумах викладання велося латинською мовою, тут навчалось багато діячів українського відродження - як політиків, так i вищого духівництва. У Наддніпрянській Україш найстарішим таким навчальним закладом був Києво-Могилянський колегіум, заснований Петром Могилою, другим - Чернігівський колегіум. Його заснував у 1700 р. архієпископ Іоанн Максимович, знаний поет, перекладач, педагог.

Колегіум організовано на бaзi Новгород-Сiвepcькoї слов’яно-латинської школи, що працювала там з 1689 р. У колегіумi викладали спеціальні реліпйні дисципліни та загальноосвiтнi: латинську i грецьку мови, icropiю, географію, математику, поетику. На першому етапі існування в колегіумі навчались не тільки особи, які готувались для духовної діяльності, але й особи, які хотіли отримати загальну ocвітy. Tepмін навчання складав спочатку 6 років, а потім був збільшений до 8 років. Одночасно в колегіумі навчалось 250-300 студентів. Студенти, яю не мали коштів, жили у 6ypci (гуртожитку) i отримували «на прокорм» хліб та крупи [Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. – К.: УРЕ, 1990]. 3 1724 р. бурса розміщувалась у колишній садибі П. Полуботка за Стрижнем, пізніше там були побудовані й навчальш приміщення.

У 1721 р. Павло Леонтійович Полуботок, як наказний гетьман, на чолі 12 тис. чернігівських козаків за наказом Петра I був виправлений на будівництво Ладозького каналу. В період poбiт на каналі від різних хвороб i поганого харчування померло 2451 чол., ще багато тяжко захворіли, що викликало страшне обурення на Чернігівщині. Павло Полуботок прибув до Петра I з проханням більше не відправляти козаків на такі роботи. Під час аудієнції в імператора вiн виголосив «зухвалу» промову, після чого був заарештований i ув’язнений. Промова наказного гетьмана П. Полуботка надрукована Д. Бантиш-Каменським в «Історії Малої Pociї» (але, напевно, то апокриф). Починалась та промова так:

«Знаю, цар, i бачу, що ти без жодної причини руйнуеш мою отчизну, нищиш права, що батьки твої та й ти сам прилюдно признали… Щоб звести зі cвiтy козаків, ти женеш їх на каторжну працю, силуеш їx копати канали в твоїй безкраїй Pocii, силуеш їх сушити непроходимі болота, i вони тисячами мруть з холоду та голоду i тілами своїми угноюють тoбi землю» [Огієнко І. Українська культура. – К.: Вид-во книгарні Череповського, 1918, с. 145].

У грудні 1724 р. Павло Полуботок помер у в’язниці. Довідавшись про це, чернігівський архиєпископ I. Жураковський захопив маєток П. Полуботка, а пізніше отримав дозвіл від адміністрації на його будівлі та землю [Картины церковной жизни Черниговской епархии из девяти веков ее истории. – К.: Тип. Кульженко, 1911].

Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 73 – 81.