Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Ми пам’ятаємо тебе, Василю!

Олег Бойкевич, м. Рогатин

15 травня 1943 року мешканці с.Бечаль, що на Костопільщині, ховали одних із перших організаторів УПА на Волині Василя Івахіва, Юліана Ковальського, Семена Снятецького. Їх імена сьогодні незабутні. Вони залишили значимий слід в історії боротьби за волю України, за нашу незалежну Українську державу. Нещодавно минуло 100 років з дня народження Василя Івахіва, 65 – з дня смерті. Про героя – ця розповідь.

Наприкінці XIX століття ряд селянських родин із с. Мишковичі, прикупивши занедбаний панський фільварок, переїхали з-під Тернополя в мальовничий куточок Опілля, село Подусільна. Серед них – і родина Григорія і Марти Івахівих, в яких було семеро дітей. Троє з них – Григорій, Марія та Євдокія – подалися на заробітки до далекої Америки, Олекса загинув в рядах Українських Січових Стрільців. Залишились при батьках лише Володимир, Катерина, активістка місцевого осередку Союзу українок та наймолодший син Василь, ім’я якого сьогодні відоме усій Україні!

Василь Івахів, легендарний герой Української Повстанської Армії, народився 18 квітня 1908 р. в с. Подусільна Перемишлянського району на Львівщині. З ранніх літ проявляв інтерес до науки, відзначався кмітливістю та працьовитістю. За підтримки старшого брата Володимира готувався у стратинського вчителя п. Парипи до вступу у відому в Галичині Рогатинську українську гімназію, у якій на той час працювали відомі педагоги Михайло Галущинський, Микола Угрин- Безгрішний, Антін Лотоцький, Іван Верб’яний та інші, надалі – активні учасники визвольних змагань початку XX ст. в рядах Українських Січових Стрільців.

У 1923 році Василь Івахів став учнем Рогатинської гімназії, в якій панував високий патріотичний дух. На той час там діяло чимало позашкільних гуртків та об’єднань. Серед них активною діяльністю відзначався створений в 1924 році Пластовий кіш ім.П.Орлика та дівочий ім.Настасі Слуцької. Пластові гуртки в гімназії проводили рад заходів, серед яких – організація спортивних змагань з легкої атлетики, свята Писанки, краєзнавчі мандрівки, вивчення азбуки Морзе та ін. Активним членом першої чоти гімназійного пласту був і Василь Івахів. За спогадами однокласника Степана Скробача, вій був добрим учнем із провідницькими здібностями, мав вплив на шкільних товаришів.

З молодих літ Василь цікавився історією України, військовою справою. По закінченні навчання польська влада призиває його на військову службу, де він закінчує підстаршинську школу.

Повернувшись із війська, разом із братом Володимиром влився в ряди ОУН. Плідно працював у Бережанській окрузі спільно з Григорієм Голяшем, організовуючи в підпіллі ОУН військові вишколи. Після нападу на Красне з метою здобуття зброї був арештований польською окупаційною владою.

До приходу в Галичину більшовицько-російських військ 1939 р. працював учителем в с.Бачеві на Перемишлянщині. Червоні «визволителі» після свого приходу взялися активно за наведення нових порядків. Почались масові арешти та вивози галичан в сибірські табори. Оскільки родина Івахівих вельми не бідувала (за підтримки дітей-заробітчан з Америки), то нова влада визнала її куркульською і весною 1941 року вивезла всю родину в Сибір. Григорій Івахів, брат Василя, згадує про ті часи так:

«…А нас під конвоєм повезли в Сибір у вагонах для худоби. Це була страшна подорож. Таких, як ми, були сотні. Зігнані в товарняки, перших три дні ми душились лише від того, що не відкривались вагони і зовсім не давали води, не те, щоб їжі. Діти плакали, старі стогнали, матері ридали. І над усім цим лунали владні окрики і погрози військової охорони: «Молчать! Не то всех перестреляем!»

Василю вдається у цей час емігрувати до Кракова. Повертається на батьківщину лише з приходом у Галичину німецьких окупантів, які дали зрозуміти галичанам, що вони нічим не кращі за червоних бандитів-окупантів. Отож, як і багаточисельні наші краяни, Володимир та Василь вливаються в ряди борців за визволення нашого краю від ворогів.

У часі німецької окупації Василь Івахів очолює підстаршинську школу в м.Поморянах, в якій навчались воєнної справи біля 300 вояків. Згодом німці цю школу зліквідували, а весь вишкіл та їх командуючого арештували. За старанням Митрополита Андрея Шептицького їх звільнили. Василь Івахів перейшов у повне підпілля, його залучили до роботи в Крайовий Військовий Штаб ОУН під керівництвом майора Дмитра Грицая-«Перебийноса». Під кінець 1942 року отримав призначення до Волинського КВІП. Адже для супротиву окупантам по всій Україні виникали загони самооборони. Волинь стала центром визвольної боротьби…

Василь Івахів приїжджає на Волинь з інспекцією мережі ОУН. Очевидці згадують, що на першій організаційній нараді Проводу він привернув увагу своєю діловитістю, розумінням політичної ситуації в краї. Це викликало повагу в місцевих членів ОУН, тож згодом він був призначений військовим референтом Північно-Західних Українських Земель. В перших часах створення (на базі загонів самооборони ОУН) Української Повстанської Армії В. Івахів виконував роль шефа штабу Клима Савура. Організував переговори із отаманом «Бульбою» (Тарасом Боровцем) щодо об’єднання двох українських повстанчих формацій в одні спільні збройні сили. Допомагав йому в цьому приятель студентських літ Іван Мітринга, який був радником Т.Боровця. Дані перемовини сприяли створенню на теренах Волині єдиної Української Повстанської Армії.

Василь Івахів («Йосип», «Сонар», «Сом») неодноразово брав особисту участь в боях з радянсько-польськими диверсійними загонами НКВД та у боях з німецькими окупантами. Разом з поручником Юліаном Ковальським («Джин») та чотарем Семеном Снятецьким («Сійко», «Рулящий») у супроводі дев’ятьох друзів з охорони зв’язку несподівано наштовхнулися на німецьку засідку. В нерівному бою з переважаючими силами німецьких окупантів загинули вірні сини України Юліан Ковальський, Семен Снятецький, Василь Івахів та їх друзі-побратими. Тривалий час в радянські часи потай доглядав їх братську могилу покійний повстанець Степан Дубовик, житель с.Бечаль.

За книгою: Пастернак Р. «…Упав Івахів, друг Василь…» – Львів: Піраміда, 2009 р., с. 111 – 113.