2009 р. Незахищений престол історії

Мар’яна Вербовська, Мирослава Іваник

Дата: 06.08.2009

Цього тижня Львівщину облетіла безпрецедентна звістка – селяни, звівши новий храм, розібрали церкву XVIII ст. на дошки. Основний аргумент парафіян села Бісковичі, що на Самбірщині, – церква Преподобного Онуфрія була в аварійному стані, службу там не правили відтоді, як три роки тому під хористами провалилася трухлява підлога.

Те, що дерев’яну церкву незабаром посадовці Львівської облдержадміністрації мали намір включити до переліку пам’яток архітектури, теж не загальмувало її знесення. За підрахунками експертів, дерев’яний храм, збудований 1740 року за оригіналом 1515-го, коштував кілька мільйонів євро.

Як розповів «Пошті» Володимир Андрущенко, сільський голова Бісковичів, церква була в жалюгідному стані і громадськість села звернулися до виконавчого комітету Самбірської райради, аби засвідчити аварійність споруди. Експертизу провели у 2006 році, тоді ж церкву визнали аварійною і отримали дозвіл розібрати, але за умови маркування кожної деталі.

– Стара церква стала вже не потрібною, бо за півтора метра від неї ми збудували новий храм, яким громада пишається. Службу в ній не правили, тож вона тільки займала місце. Загалом у селі є три храми: греко-католицький, римо-католицький та Української автокефальної православної церкви (саме до неї належала тепер уже зруйнована дерев’яна святиня – «Пошта»). До перших двох ходить менше ніж двісті людей, натомість до православної – дві третини бісковичівців, а це близько двох тисяч, – розповів пан Андрущак.

Попри значну кількість православних парафіян, офіційного листа з дозволом на розбирання церкви підписало лише 50 людей. Отець Богдан Лернатович, священик церкви, припускає, що гамір навколо знесення підняли штучно, насправді ж шкодувати за церквою не варто.

Цікаво, що громада та керівництво села коренем проблеми вважають старого священика, якого громада вигнала у 2003 році зі служби. Проте після того, як у Бісковичах з’явився задум розібрати церкву, він звернувся до суду з проханням відновити його на посаді, з якої був незаконно звільнений. Суд задовольнив рішення, проте правити службу він так і не зміг – селяни заблокували вхід до храму. На цій же зустрічі він повідомив про те, що не дозволяє розбирати церкву, оскільки офіційним священиком був саме він, то його слова мали вагу. Але наприкінці минулого тижня і без його благословення церкву обмаркували та розібрали на балки.

– Розбирали споруду самі селяни і маркували теж. Спеціально фахівців не запрошували, оскільки у нас не бракує майстрів. Зараз думаємо над тим, куди віддати нашу церкву: до Шевченківського гаю, що у Львові, чи до Святогірського чоловічого монастиря. Ведемо переговори з обома представниками, але нам важливо, щоб люди змогли забезпечити відбудову церкви. У Самборі є Бойківський музей, але вони хотіли забрати церкву задля ікон, що були всередині, та всі ікони ми перенесли до нової церкви, – пояснив отець Богдан.

Однак говорити про те, що церкву справді вдасться відновити на іншому місці, поспішно. Адже нефаховий її розбір та відсутність будь-якого захисту дошок від атмосферних впливів впродовж двох тижнів, очевидно, зробили свою справу… Тож храм, який невдовзі міг стати ще однією пам’яткою архітектури місцевого значення, ймовірно, втрачено назавжди.

Загалом Львівщина найбагатша в Україні на дерев’яні храми. В області є 398 церков і дзвіниць – пам’яток національного значення і 601 – місцевого значення. Проте це далеко не остаточний перелік.

– Згідно з останньою інвентаризацію, окрім внесених у реєстр, є дуже багато церков, які з не відомих мені причин не було взято на облік, – розповів «Пошті» Василь Івановський, начальник управління охорони культурної спадщини ЛОДА. – Серед них є такі, яким потрібно відразу надавати категорію «пам’ятка національного значення». Це унікальні речі, і найближчим часом пропонуватимемо внести їх у державний реєстр. Це десятки унікальних церков, а також святині, які мають дуже цінні інтер’єри, розписані відомими українськими живописцями.

Попри це, статистика втрат дерев’яних культових споруд в області кричуща! Лише з початку цього року в області повістю знищено три дерев’яні церкви і ще дві серйозно пошкоджено! Так, минулого тижня у селі Воля-Блажівська того ж Самбірського району горіла ще одна дерев’яна церква 1928 року. Вогонь є винуватцем лиха в більшості випадків. Загалом із 1992 року на Львівщині повністю знищено або пошкоджено 79 (!) церков та дзвіниць.

За словами Романа Лубківського, почесного голови Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, парадоксально, але саме на Львівщині останнім часом церкви найчастіше спалахують. На жаль, такої сумної статистики, за словами фахівців, область не знала навіть у радянський період.

– У радянський період дуже багато дерев’яних церков були перетворені на музеї, але їх доглядали не лише музейні працівники, але й громада. Ті люди, які мандрували віддаленими кутками нашої області, завжди дивувалися, що біля таких храмів завжди скошена трава, посаджені квіти. І підмальовували ту церкву також коштом громади, – сказав Ігор Держко, заступник голови Львівської ОДА, під час пам’яткознавчих дискусій «Дерев’яні храми України: сучасний стан і шляхи порятунку», що організував Інтернет-ресурс «Відлуння віків».

Натомість зараз, за словами пана Держка, часто нищення церков, зокрема і у пожежах, трапляється не тільки через халатність, а й через певний умисел.

– Я спілкувався з людьми як пересічна особа і чув неодноразово: от нам не дають, а ми хочемо побудувати значно більшу церкву. «А що нам зі старою робити? – кажуть, – хіба що спалимо». Такі розмови ширяться серед людей. Прикро, що це підтримують священики. От церкву у Яворові, яка згоріла торік, навіть ніхто не хоче поновлювати. Будують втричі більшу, що одразу розкриває наміри, – резюмував Ігор Держко.

Багато давніх церков, яким вдається встояти, за останні роки кардинально змінили свій зовнішній вигляд. Замість давніх дерев’яних стін, їх оббили пластиковою вагонкою, старі вікна поміняли на нові пластикові, а де-не-де навіть спалили столітні ікони, щоб повісити нові!

– Церква не розуміє цінності пам’яток архітектури, які потрапили до їхніх рук. На жаль, сьогодні дерев’яні храми не потрібні ні церкві, ні владі. Тому часто трапляється, коли парафіяни чи священики хочуть нову велику муровану церкву, а місця для будівництва немає, стару просто спалюють. На жаль, певен, що вони горітимуть і далі. Маємо нарешті визначитися, що ж нам робити з нашими дерев’яними святинями? Раніше ними захоплювалася вся Європа, а тепер нищимо їх своїми руками, – зазначив «Пошті» Ярослав Тарас, завідувач відділом етнології сучасності інституту народознавства НАН України.

На думку експертів, така критична ситуація склалася, зокрема, через те, що більшість церков передана у власність релігійних громад. Тоді як, наприклад, у сусідній Польщі, такі пам’ятки є винятково у власності та під опікою держави. Своєрідним захистом пам’яток Львівщини може стати укладання охоронних договорів між церковною громадою та органом охорони культурної спадщини.

Однак, за словами посадовців, священики не хочуть цього робити, щоб формально не брати на себе відповідальність за пам’ятку. Схожі договори уклали релігійні громади не більше як 20% дерев’яних храмів регіону. Схожа ситуація не лише у Львівській області, а й в Україні в цілому.

Прикро, але факт – на такі порушення закривають очі і правоохоронні органи та прокуратура. Хоча, згідно зі ст. 298 КК України, за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини, передбачено штраф до ста неоподаткованих мінімумів або позбавлення волі на строк до трьох років. Натомість у більшості випадків правоохоронці навіть не порушують кримінальної справи.

Певні сподівання в управлінні охорони культурної спадщини ЛОДА мають і на підняття рівня освіченості священиків та парафіян. Цього року посадовці видали збірку, що є перекладом польської книги, де йдеться про те, як треба зберігати та охороняти дерев’яні церкви.

Окрім цього, посадовці управління видали буклет, де чітко прописали, що можна робити в пам’ятці і чого не можна. Обидва видання планують безкоштовно розповсюджувати серед священиків та парафіян давніх дерев’яних храмів. Можливо, так вдасться зберегти хоча б частину безцінної спадщину минулих століть.

«Суботня пошта» № 85 (823), 6 серпня 2009 року