1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

З Топорівців треба повернутися на коломийську дорогу і, віддалившись на півкілометра вбік, заїхати в село Берегомет, де є Миколаївська церква, збудована в другій половині XVII ст. і перебудована в 1786 р. Від первісної споруди лишився тільки бабинець з картиною «Страшного суду» на північній стіні. Розписи дуже пошкоджені, але і те, що уціліло, свідчить про високу мистецьку культуру Буковини та її зв’язок із львівською малярською школою. Але перше ніж ознайомитися з розписами, оглянемо храм. Він за типом належить до буковинських церков, але має тільки одну баню, таку ж низеньку і сховану під дахом, як і в розглянутих попереду храмах. Невеликий іконостас оздоблений оригінальною різьбою з розмашисто скомпонованими стеблами виноградної лози. Храмова ікона Миколая відзначається не тільки декоративним ладом колориту: привертає увагу цілком селянське обличчя. Погляд великих карих очей Миколая, який вважався покровителем теслів, ласкавий і добрий. У цьому іконостасі, «справленім за старанієм братським», є ікони яскраво вираженого жанрового характеру («Втеча в Єгипет»).

Композиція «Страшного суду» має ту особливість, що в центрі намальований Вседержитель у молитовній позі Оргнти, а обіч нього – богоматір та Предтеча, які моляться за рід людський. Зображення апостолів, пророків та інші розташовані в кілька ярусів на блакитному тлі, що поступово переходить через зеленуваті, жовті й оранжеві тони в криваво-червону заграву в пеклі, куди маляр посадив шинкарів, лихварів, розбійників, кривоприсяжців, зрадників, нечесних ремісників. У нього є один улюблений тип, рисами якого наділені всі персонажі: цей тип дуже виразний – кругловидий, з крупним носом і великими очима. Контурна соковита лінія обрисовує обличчя, очі, уста, руки і складки одежі, визначає межі форми. Темно-вохристий півтон є натяком на світлотіньове моделювання, а вохристий тон моделює опуклі частини облич. У колориті художник полюбляє зіставляти вишукані темно-червоні й сині, рожево-фіолетові й бузкові, жовтогарячі й вохристі тони. Такими скупими, але вміло використовуваними засобами створено цілу галерею образів, починаючи з тих, кого вважали праведниками, і кінчаючи негативними персонажами. Так у церковному живопису ставилися значні громадські та етичні проблеми, що хвилювали тоді людей своєю злободенністю. В ньому відбивався жвавий пульс громадського життя, щире зацікавлення навколишнім світом.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 342 – 345.