1999 р. Звід пам’яток Києва

Борис Єрофалов, Михайло Кальницькии, Дмитро Малаков, Олена Сердок, Євген Тиманович

Будинок Городецького В. В., 1901 – 03 рр.

(архіт., іст., мист.).

Вул. Банкова, 10.

На червоній лінії забудови вулиці, на північному схилі Липського підвищення. Зведений за проектом арх. В. Городецького як його приватний прибутковий будинок з квартирою і бюро власника. Є найяскравішою в Україні пам’яткою раннього декоративного модерну. З боку вул. Банкової має три, з боку пл. І. Франка – шість поверхів. У зв’язку з тим, що будинок зводився на крутому схилі, для зміцнення його стійкості було влаштовано понад 50 бетонних паль на глибину понад 5 м. Цю роботу проведено київським інженером-винахідником А. Страусом. Відносно невелика земельна ділянка використана дуже раціонально. Через подвійні арки проїзду на господарське подвір’я веде дорога-пандус, майстерно з’єднана з цегляною підпірною стіною, яка утримує споруду з боку схилу. Ліворуч від головного фасаду за огорожею було закладено мініатюрний сад з альпійською гіркою, фонтаном, декоративними насадженнями дерев, чагарників та квітів.

Всього було сім квартир: дво-, трикімнатні – на першому поверсі, шестикімнатна – на другому, восьмикімнатні – на третьому і шостому, дев’ятикімнатна – на п«ятому, десятикімнатна – на четвертому поверхах. Житлові приміщення кожного поверху виходять у коридор, який дугою охоплює службові сходи і механічний підйомник. Крім житлових кімнат, кожна з квартир мала передпокій, кухню, ванну, туалет, комору; верхні квартири (від другого поверху) – по два туалети, окремі кімнати для прислуги, допоміжні приміщення. Крім того, мешканці кожної квартири користувалися спільними льодовнею, підвалом, дров’яним складом, винним льохом і пральнею; чотирьом верхнім квартирам належало ще по одній стайні, екіпажному сараю, корівнику і кучерській кімнаті. Будинок мав електричне освітлення.

Цегляний, тинькований на головному фасаді, на тильному – у відкритій цеглі під розшивку швів. Перекриття плоскі. План будинку асиметричний, складної конфігурації. Основну увагу приділено створенню раціонального взаємозв’язку ізольованих груп приміщень (парадних, житлових, господарських). Композиція споруди ґрунтується на гармонійному сполученні різноповерхових об’ємів з насиченою скульптурою, виконаною групою митців під керуванням Еліо Сала. По вертикалі головний фасад членується на два декоративні пояси. Нижній, що охоплює два поверхи, вирішено у вільно інтерпретованій ордерній системі, яка збагачена пластичними формами, запозиченими з тваринного і рослинного світу: оленячі голови в іонічних капітелях, голови носорогів в антаблементі, ящірки в канелюрах колон тощо. Другий пояс представлений мальовничим скульптурним аттиком, скомпонованим з рядів розміщених у парапеті жаб. Наріжні скульптури складають неповторний силует будинку: тендітні наяди на вирячкуватих дельфінах в оточенні драпірувань з рибальських сітей та канатів. До загальної композиції призматичних об’ємів будинку контрастно введено напівбаню над сходовою кліткою, оздоблену скульптурним зображенням орла, що шматує казкового ящера. Первісним проектом було передбачено завершення у вигляді двох наметових вежок зі шпилями, вища з яких мала прикрашатися декором у вигляді оленячих рогів. Але під час будівництва проект було змінено з відмовою від вінцевих веж й перенесенням акценту у формуванні силуету на скульптурні прикраси. Використання високого парапету дало змогу зорово сховати покрівлю й створити новаторський для свого часу і, очевидно, перший у Києві «бездаховий» тип будинку, що пізніше дістав поширення в архітектурі.

Привертають увагу голови носорогів, оленів та ін. тварин на фасаді будинку. Портал дворового проїзду підтримують голови слонів, над ним – мисливська атрибутика, що обрамляє номерний знак будинку. Значно лаконічніше виконані бічні й тильний фасади, де скульптурними прикрасами акцентовано лише конструктивно значущі частини. Огорожа будинку включає скульптурну композицію із зображенням левиці над поваленим орлом, яка трактується в характерній для творів Еліо Сала експресивній манері. На цоколі скульптури вміщено підпис автора – «Е. Sala» і дату – «1902».

Багатству скульптурних прикрас фасадів відповідає розкішне внутрішнє оформлення будинку. Композиційним центром інтер’єра є парадні тримаршові мармурові сходи, що освітлюються крізь велике вікно прямокутної форми. Сходи оформлено балясинами у вигляді пташиних лап, в центрах маршів – фігури путті, які тримають щити із зображенням лука і стріл. Косоури сходів вкриті ліпленням, що імітує живі галузки плюща. Високі падуги стелі спираються на смугу фриза з переплетених екзотичних рослин і фруктів, перемежованих фігурними щитами зі скульптурними зображеннями черепів оленя, лося, тура тощо. Рельєфні панно з мисливських трофеїв і зброї прикрашають лопатки стін. Контрапунктом скульптурної композиції парадних сходів є розташований у їхній нижній частині світильник у вигляді двох морських химер із закрученими хвостами. Увесь ліпний декор інтер’єра був поліхромним, він чудово поєднувався з великими живописними панно роботи Еудженіо Сала на мисливські теми, які прикрашали стіни уздовж сходових маршів. Подібні живописні панно збереглися на стелях житлових приміщень першого і третього поверхів. На четвертому поверсі в одному з покоїв залишився поліхромний живопис із зображенням екзотичних птахів, риб, грибів у чотирнадцяти невеликих плафонах, розташованих під стелею по периметру кімнат.

У парадних приміщеннях стіни розчленовані вертикальними й горизонтальними тягами на фільонки. Особ ливої уваги надано плафонам оформленим гірляндами з фруктів і плодів, спіральними композиціями з галузок винограду листя і плодів ананасів квітів соняшника. В інших приміщеннях скромніші плафони складаються з тяг обвитих вишуканим листям водяного баговиння та інших рослин. Морську тематику відображено в оформленні вестибюля розетка плафона виконана у вигляді розпластаної морської зірки і складається з черепашок, риб, сплетінь щупальців восьминопв на її гранях .

Опалення в будинку було пічним. Збереглося декілька груб облицьованих полив’яними майоліковими кахлями які зроблені на київській фабриці І. Андржейовського за ескізами худ. Є. Куликовської. Привертає увагу груба у стилі рококо, що завершується вазою і жіночою фігурою. Груба облицьована полив»яними кахлями пастельних тонів з розкиданими по їхньому полю трояндами. В інтер»єрах зберігся також художній метал. Грати вікон, що виходять на сходи кручені сходи на горище, вентиляційні решітки пічні дверцята. У декоративному вирішенні металевих виробів використано рослинний орнамент.

Ошатне скульптурне оздоблення будинку, оригінальність його трактування є результатом прагнень модерну до всього незвичайного та декоративного. Екзотичний добір видів рослин і тварин відображає також пристрасне захоплення В. Городецького мисливством.

У 1903 – 13 рр. в будинку проживав і працював київський архітектор Городецький Владислав-Лешек-Дезідерій Владиславович (1863 – 1930). Народився в с.Шолудьки Подільської губернії у дворянській родині. Закінчив 1890 р. петербурзьку Академію мистецтв зі званням класного художника 3-го ступеня. Згодом оселився у Києві, де працював з 1889 р. До 1903 р. мешкав і мав архітектурну майстерню на вул. Миколаївській, 3 (будинок не зберігся вулиця з 1995 має назву Архітектора Городецького). В 1890 – 94 рр. – помічник архітектора Київського навчального округу, в 1895 р. – співзасновник Київського домобудівного товариства.

Автор проектів та будівничий визначних споруд у Києві:

1895 – 97 рр. – садиби меблевого фабриканта Й. Кімаєра (разом з арх. М Клугом на сучасній вул. Архітектора Городецького, 13).

1897 – 99 рр. – прибуткових будинків купця Л. Бендерського (нині – вул Червоноарміиська, 25).

1897 – 99 рр. – міського музею старожитностей та мистецтв (за ескізним проектом арх. П. Бойцова, нині – вул. М. Грушевського, 6) та караїмської кенаси (тепер – вул Ярославів Вал, 7).

1899 – 1909 – Миколаївського костьолу (інж. А. Страус, на сучасній вул Червоноармійській, 75);

комплексу прибуткових будинків на розі вулиць Хрещатика та Прорізної (не зберігся), кількох склепів на Аскольдовій могилі, Байковому цвинтарі, у Видубицькому монастирі, павільйонів Всеросійської промислової виставки 1897 р. у Києві, корпусів Південноросійського машинобудівного заводу на вул. Жилянській тощо.

Є його споруди і в інших регіонах України: цукровий завод у Шпикові, лікарня у Мошнах, гімназії у Черкасах та Умані, власна фабрика вуглекислоти в Сімферополі, вілла в Євпаторії та ще ряд споруд.

В 1899 – 1912 здійснив 6 науково-мисливських експедицій по Азії та Африці, написав і власноручно ілюстрував книгу «В джунглях Африки» (вийшла друком 1914 р.). Був членом Київського відділу Імператорського товариства правильного полювання, кількох європейських мисливських товариств. Проживав у квартирі № 3 (на першому поверсі з боку вул Банкової, на четвертому – з боку пл. І. Франка), яка складалася з парадного вестибюля, передпокою, кабінету, великої та малої віталень їдальні будуара, спальні дитячої, а також службових приміщень і кімнат для прислуги. Поверхом нижче під вестибюлем містилася креслярня В. Городецького. Меморіальна частина збереглася, планування змінено перегородками. У березні 1913 р. власник продав будинок Товариству бурякоцукрового та рафінадного заводу «Благодатинское». 1920 р. емігрував до Польщі. Реставрував палац Вишневецьких під Тернополем, будував у Холмі, Любліні, Радомі, Ченстохові та інших польських містах. З 1928 р. – в Персії був головним будівничим Синдикату перських залізниць, за власними проектами збудував у Тегерані споруди театру, палацу, готелю. Помер і похований у Тегерані.

У радянський час будинок був націоналізований, деякий час використовувався як житловий. У вересні 1944 переданий ЦК КП(б)У, який влаштував тут відомчий медичний заклад. Нині у будинку містяться поліклініка, деякі громадські установи.

ДАК, ф. 143. оп. 2, спр. 520;

Єрофалов Б. Зодчий і художник В. Городецький // Образотворче мистецтво. – 1984. – № 3;

Кальницкий М. «Дом с химерами» на Банковой; Старые легенды и новые факты // Киевские ведомости. – 1998. – 8 июля;

Київ: Провідник. – К., 1930;

Килессо С. К. Владислав Городецкий // Архитектура СССР. – 1989. – № 4;

Його ж. Дива архітектора Городецького // Україна. – 1979. – № 52;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1;

Ясиевич В. Е. Архитектура Украины на рубеже XIX-XX веков,- К., 1988;

Kilesso Sergej. Wladyslaw Horodecki: Рrzyczynek do tworczosci w okresie Кijowskim // Kwartalnik architektury i urbanistyki: Teoria i historia. – Warszawa, 1991. – T. XXXVI, zeszyt 2;

Loza S. Аrсhitekci i budowniczowie w Polsce. – Warszawa, 1954.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 182 – 183.