Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Володава м-ко

Володава / Włodawa

Воєводство Люблинське, повіт Володава (воєводство Холмське)

Володава у давньоруський час безперечно належала до Волинської землі, проте до якого центру тяжіла встановити важко. Розташована на межі Підляшшя та Холмщини Володава пізніше відійшла до Великого князівства Литовського, південна межа якого проходила по р. Володавка. Зокрема, у XIV ст. Володава відійшла до Троцької землі, яка у XV ст. стала Троцьким воєводством. Володава входила до його складу до 1520 р., коли з сильно витягнутого Троцького воєводства виділили Підляське воєводство, до складу Берестейської землі якого входила Володава. В 1566 р. з Підляського воєводство було вилучено Берестейську, Кам'янецьку та Кобринську землю, з яких було утворено нове Берестейське воєводство. У ньому Володава перебувала аж до поділів Польщі.

Літопис Руський уперше Володаву згадує по навалі Батия 1242 р.:

«А коли Данило перебував у Холмі, прибіг до нього половчин його, на ім’я Актай, кажучи: «Батий уже вернувся з Угрів і одрядив на тебе двох богатирів, Манмана і Балая, щоб знайти тебе». Данило тоді, заперши Холм, поїхав [у Володимир] до брата свого Василька і взяв із собою Курила-митрополита. А татари пустошили до [города] Володави і по озерах, і вернулися, багато лиха натворивши».

Досі залишається не з’ясованим точне розташування городища давньоруського часу у Володаві. Воно могло розташовуватися на одному з узвиш над Бугом (над вул. Підзамчя) Це могло бути місце сучасної школи, ділянка недобудованої споруди по вул. Кляшторній, ділянка узвишшя над нижньою течією Влодавки на схід від вулиці Підзамчя. Теоретично придатне місце для такого городища існує також між вулицями Кривою та Вейською (біля пункту відстою вантажівок). Ця ділянка до того ж найближча до гирла р. Володавки.

У міжвоєнний час і під час окупації у православній церкві Володави диригував хором кол. солдат УНР Прокоп Вовнюк.

У часі Другої світової війни у Володаві працювали українські школи, були організовані драматичні гуртки, хори і кооперативи. За адресою 1944 р. розміщувалася українська книгарня. Відроджувалося церковно-релігійне життя раніше забороненого українського православ'я. Володавська церква була свідком відправ хіротонії професора Огієнка, у майбутньому метрополита Іларіона. На теренах Володавщини діяла мережа ОУН, розбудована Дмитром Перешлюгою, який загинув пізніше від рук гестапівців.

У місті діяв Український Допомоговий Комітет під керівництвом Олега Залізняка, а також активно розвивався Повітовий Союз Кооперативів і працювала єдина на цих землях українська середня торговельна школа.

В 1939—1940 роках, рятуючись від переслідування і репресій, у Володаві перебував відомий поет і діяч визвольного руху Дяченко Михайло Васильович.

До операції «Вісла» місто мало значну українську громаду, яка в кінці 1940-х рр. була насильницьки звідси виселена.

22 жовтня 1946 р., завдяки розвідувально-організаційній співпраці польського та українського підпілля було здійснено напад на УБ в Влодаві. Вдалося вдертися в в'язницю та звільнити біля 100 в'язнів. Напад здійснив відділ ВІН Леона Трашкевича «Яструба» разом з клькома бойовиками СБ УПА. У вівторок ввечері, 22 жовтня 1946 р. попередньо викрадені машини в'їхали до Володави. Тут перед ринком зробили коротку зупинку Албін Бойчук «Лев», Здислав Погоновський «Шакал» і два інших партизани зникли в мороку. Їх завданням будо зайняття та знищення телефонічної централі. Машини рушили далі. Вже на ринку, «Яструб», який їхав в першій машині побачив УБека, який йшов назустріч. Ним виявився Леон Зуб'як, один з тих, хто брав участь в облаві і його арештованою в Липняку. УБ-ека застрілили в машині. Після цього колонна поїхала в напрямку повітової комендатури MO (вул. Пілсудського, 14), яку було здобуто без бою. Цьому сприяла повна несподіванка. Три машини, які під'їхали так офіціально під будинок в уяві міліціонерів могли бути лише колонною війська. ВІНівці швидко їх роззброїли і передали під охорону семи партизанів, а машини переїхали далі під будинок УБ. Партизани увійшли до їдальні, де обідали УБеки. «Яструб» наказав підняти руки. Один УБек втік, інших почали стріляти. Партизани увірвалися до головного приміщення, де знаходилися в'язні (переважно українці) та випустили їх. З другого поверху будівлі до партизанів полетіли гранати. В цей час польське військо прийшло на допомогу УБекам, тож партизани залишили Володаву.

Як зізнавався потім член українського підпілля Іван Беланчук, арештований УБ, в цій акції разом з польським відділом Леона Тарашкевича «Яструба» прийняли участь чотири українських партизани, приділених референтом СБ 1–го району Степаном Шевчуком «Максимом». Навіщо полякам була потрібна допомога українців? Володавське УБ було єдиним на той час у Люблінському воєводстві відділом де майже 30 % особового складу становили українці, імовірно деякі з них співпрацювали з ОУН. На зламі 1945/46 рр. українське підпілля мало детальні дані щодо працівників Володавського УБ, що свідчить про наявність агентури всередині цієї організації. Відповідно українці мали запобігти розстрілу своїх агентів, а також виявити та ліквідувати працюючого тут дезертира з лав ОУН В. Федченка. Дійсно, під час цього нападу Федченка було ліквідовано.

На початку червня 1947 р.в рамках акції «Вісла» розпочато депортацію у Володавському повті. До 26 червня 14 транспортами вивезено 3784 осіб з 33 населених пунктів. Під кінець 5 липня з самої Володави вивезено 28 родин. Загалом, з Володавського повіту (станція Буг Володавський) — 23 транспортами вивезено 1855 родин (6541 особу).

20 листопада 2013 року у Володаві відбувся концерт з нагоди вшанування пам'яті 75-х роковин руйнування православних церков на Холмщині й Південному Підляшші. Урочистий концерт відкрив Григорій Купріянович — голова Українського товариства.

Кладовище вояків польської армії 1939 р., серед яких українці. Між с. Сушно (Suszno) та Володавою поблизу військових кошар розташований військовий радянський цвинтар. Тут поховано 1500 військовополонених, яких німці з 1941 р. утримували в тутешньому таборі, та близько 2900 радянських солдат, які загинули при форсуванні Бугу в липні 1944 р.

Джерела:

Rąkowski G. Polska egzotyczna II. Przewodnik. – Pruszków: W-wo „Rewasz” – 2019 – 416 s.

Zajączkowski, Mariusz (2016). Pod znakiem króla Daniela OUN-B i UPA na Lubelszczyźnie 1944–1950 (Polski). Lublin-Warszawa: Instytut Pamięci Narodowej. с. 239–240.

Підготував Іван Парнікоза, НІАМ "Київська фортеця".

Список літератури – на сайті «».