2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Замок
Первісні укріплення Збаража, що були зруйновані 1589 р., збереглися за 3 км від міста, поблизу с. Старий Збараж у вигляді замчища. Власник збаразьких земель Христофор Збаразький, перебуваючи 1602 – 1605 рр. у Венеції, замовив італійському архітектору Вінченцо Скамоцці проект замку для Збаража. Виконаний І6І2 р, проект поєднував типологію “palazzo in fortezza” (палац у фортеці) та “casa forte” (укріплена феодальна садиба) з переважанням репрезентативної функції. З огляду на недостатню обороноздатність замку, у процесі реалізації проект було суттєво змінено, через що дослідники й досі дискутують питання, якою мірою був використаний прототип проекту Скамоцці і який архітектор перетворив передбачений проектом палац на потужну фортецю. За дослідженнями Ю.Нельговського, будівництво замку складалося з чотирьох етапів. На першому етапі (1612 – 1627 рр.) X.Збаразький розпочав будівництво палацу, на другому (1627 – 1631 рр.) його брат Юрій Збаразький оточив недобудований палац мурами й ровами і ввів замок у загальну систему фортифікацій міста. Упродовж третього етапу (1631 – 1649 рр.) небіж Юрія князь І.Вишневецький та його син, краківський каштелян Дмитро, оточили замок валом, дещо понизили й перtобладнали башти для розміщення на верхніх майданчиках гармат, а оборонні мури перетворили на куртини з казематами. Під час облоги 1649 р. замок дістав значних пошкоджень. Його ремонт і реконструкція – це четвертий будівельний етап (1650 – 1670 рр.), протягом якого добудовано палац і замкову браму, а також розширено каземати і, відповідно, зменшено замкове подвір’я.
Деякі дослідники (А.Мілобендзький) ініціаторами зміни архітектурної концепції замку вважають братів Збаразьких, інші (О.Чоловський, В.Добровольська) віддають цю роль фортифікаторам – Генріху ван Пеєну або Андреа дель Аква.
У 1675 р. замок здобули й зруйнували турки, після чого його відновив князь Д.Вишневецький. Подальша історія замку пов’язана з руйнаціями (1717, 1734 рр.), зміною спадкоємців (Юзеф, Станіслав і Вінсент Потоцькі, генерал Бем), перетворенням споруди на цукроварню та її поступовим занепадом. Відбудований після Першої світової війни коштом польської громадськості, замок під час Другої світової війни перетворився на руїну. Фіксацію та дослідження замку провели Б.Крицький (1947 р.), М.Говденко та О.Годованюк (1965 р.). Реставрація ведеться з 1965 р. (автори – М.Говденко, В.Косьяненко).
Замок – квадратний у плані, з наріжними п’ятикутними баштами бастіонного типу (збереглася одна), з двоярусною надбрамною баштою і палацом, оточений ровами й валами. Башти – двоярусні; їхні похилені стіни в нижній частині не мають бійниць, а верхня частина, відділена горизонтальним білокам’яним півватом, має два яруси бійниць для ручної зброї. Башти з’єднуються з казематованими куртинами завдовжки 88 і заввишки 21 м, що складаються з шерегу склепінчастих приміщень вздовж широкого коридору з бійницями, розташованого з боку поля. Каземати вирішені в ренесансних формах.
Квадратний у плані (32:33 м) двоповерховий ренесансний палац, що первісне мав внутрішній двір (пізніше забудований), прилягає тильним фасадом до каземату, над яким надбудовано бічні крила палацу. Під палацом збереглися пивниці та підземні ходи. Архітектуру палацу відзначає сухість і лінеарність форм та стриманість декору (білокам’яні облямування віконних і дверних прорізів, рустування на рогах будівлі та на головному фасаді).
О.А.Пламеницька
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 236 – 237.