Дніпровська гідроелектростанція (№ 1)

Олена Кузьменко, Лариса Малихіна

Дніпровська гідроелектростанція, 1927-32; 1943-47; 1971-82 (архіт., іст.). Бул. Вінтера, 1. У північно-східній частині міста, поєднує два береги р. Дніпра.

Являє собою складний гідротехнічний, будівельний комплекс, до якого входять: ГЕС-1, ГЕС-2, щитова стіна, водозливна та глуха греблі, судноплавні споруди, відкритий розподільчий пристрій. Мостом через греблю й естакадою над шлюзами проходить автодорога з тротуарами. Є однією з найбільших складових частин Дніпровського каскаду гідроелектростанцій.

Довгим видався шлях ідеї греблі. Ще 1795 інженер Фадєєв почав роботи по спорудженню каналів і шлюзів в обхід порогів для полегшення судноплавства. Історія налічує 16 проектів, починаючи з 1900 – від підняття рівня Дніпра і побудови шлюзіві та поєднання греблі з електростанцією до плану зрошення сухих чорноморських степів. Останній дореволюційний проект (автор І. Розов) затверджений у 1916, передбачав будівництво двох гребель – біля о. Таволжаного і с. Павло-Кічкаса. Але події громадянської війни відтягли його закінчення.

У 1920 професор І. Александров провів розвідувальні роботи на Дніпрі та виконав технічний проект греблі та шлюзу. Його затвердили і створили Державне Дніпровське будівництво (Дніпробуд).

Останній проект, авторами якого окрім І. Александрова була архітектурна група на чолі з академіком Весніним В. О., затвердили 29.10.1926 на першій Всеукраїнській конференції КП(б)У в Харкові. Будівництвом керував інженер О. Вінтер. У конкурсі на краще архітектурне рішення електростанції переміг проект В. Весніна, розроблений під його керівництвом колективом архітекторів (М. Коллі, Г. Орлов, С. Андрієвський). Хоча формально автором вважався Віктор Олександрович, який уже мав досвід будівництва Шатурської електростанції, та Олександр Олександрович, який зробив ескіз відомого еркера.

Вихідним пунктом Весніни вважали комплексне рішення архітектури всіх основних споруд гідровузла як єдиного ансамблю, його тісний зв’язок з ландшафтом та навколишнім середовищем. Було знайдене вдале поєднання утилітарної інженерної споруди з високими естетичними якостями архітектури. Плавна дуга могутньої дамби, розчленована мірним ритмом бетонних засад, зв’язала в одне ціле електростанцію з одного боку і шлюзи – з іншого. Крупний масштаб, прості, чіткі архітектурні об’єми, позбавлені дріб’язкової деталізації, створюють в цілому величний архітектурний ансамбль, який символізує боротьбу людини із стихійними силами природи, перемогу над ними.

Архітектурне рішення відрізняється лаконічністю і чіткістю форм. Північний фасад прорізаний двома горизонталями освітлення.

Верхня вузька смуга освітлює приміщення для механізмів пересувних кранів. Нижня горизонталь освітлення турбінної зали вирішена суцільним виступаючим еркером, який рятує приміщення від перегріву сонячними променями. Зовнішня обробка вирішена на контрасті грубо обробленого темно-рожевого вірменського артикського туфу і легкості дзеркального скла, в якому відображається небо і гладінь води. Для облицювання фасадів Веснін відмовився від граніту і віддав перевагу туфу.

Цей легкий і міцний будівельний матеріал вулканічного походження володіє нетеплопровідністю – якістю необхідною для будівництва в жаркому кліматі.

Офіційно Дніпрельстан народився 8.10.1927, але роботи по спорудженню електровелетня розпочалися раніше. В загальному обсязі робіт на Дніпрогесі переважала фізична праця. Особливо відчувався брак виконавців, оскільки в Україні залишилась лише четверта частина чоловіків від їх довоєнної кількості. Тож основний тягар робіт ліг на плечі жінок. Тут працювало 130 жіночих бригад. Ще у травні приступили до зведення греблі, що мала підперезати Дніпро бетонним поясом довжиною 766 м у вигляді дуги радіусом 600 м. Рівень води у Дніпрі піднявся на 37 м. Підняття відчувалося на 170 км вгору за течією.

Спочатку греблю планувалося звести з буту і облицювати камінням, але американський інженер Х. Купер, який керував представництвом американської консультації, категорично наполіг на спорудженні з більш міцного та надійного бетону. До підйому води у верхньому б’єфі з боку Лівого берега побудували гавань.

Окрім вітчизняних фахівців працювало багато іноземних, які мали багатий досвід в спорудженні гідроелектростанцій. Головними консультантами і постачальниками були фірми: «Х.Л. Купер і Ко» з Нью-Йорка і «Сіменс БауУніон» з Берліна. Серед інших постачальників були: Німеччина – «Крупп», «Цейс», «СіменсГальське»; Америка-«Ньоюпорт-Ньюс», «Дженерал-моторс», «Дженерал-електрик»; Італія – «Фіа», «Лянча»; Франція – «Монріше», «Лагауз Глазмак»; Швеція – «Атлас Дизель», «Сандвік»; Чехословакія – Вітковіцкі заводи, «Керн і До». Турбіни замовляли в США. Ліс йшов з Білорусії і північних районів Росії. Каспійська нафта з Азербайджану. Вугілля з Донецького басейну. Сталеві конструкції з Харкова. Електроустаткування поставляв Московський завод «Динамо». Ленінградський завод «Електросила» виготовив 4 генератори потужністю по 62 тис. квт. Більше 1 млн. карбованців надійшло пожертвувань від населення.

Окрім австрійських паровозів, шведських бурів, чеських компресорів і сталевих конструкцій, італійської і французької гідроарматури, працювали американські парові екскаватори, деррики, локомотивні крани і т.п. Будівельників обслуговувала механізована фабрика-кухня на 8000 обідів в день.

Бетонування дамби велося 5 років і в березні 1932 було завершено. 1.05.1932 на 7 місяців раніше запланованого терміну був запущено перший генератор Дніпрогесу. 10.10.1932 дніпробудівці святкували пуск першої черги гідровузла. На прохання будівельників станція була названа на честь засновника комуністичної партії В.І.Леніна. У 1934 році по дамбі була прокладена трамвайна колія.

На правому березі, ліворуч греблі – ГЕС міститься електричне серце Дніпрельстану – турбінна зала. 28.03.1935 у гребінку Дніпровської греблі було покладено останній з 704 тис. м3 бетону. 1.05.1933 через Дніпровський шлюз пройшли перші пароплави – «Софія Перовська», «25 Жовтня». Першим директором (до 1969) був Іванов П. І.

З початком німецької навали в місті розгорнулися драматичні події: вибухнув міст, що з’єднував о. Хортицю з лівим берегом, надалі у лівобережну частину Запоріжжя можна було потрапити через греблю Дніпрогесу. Тому 18.08.1941 було прийнято рішення про підрив греблі Дніпрогесу та спалення генераторів гідростанції, що й було виконано.

У жовтні 1943, відступаючи, німці підірвали 32 з 49 биків греблі, кілька водозливних прогонів шлюзу.

Відновлювальні роботи на Дніпрогесі розпочалися у березні 1944 під керівництвом архітектора І. Орлова та за консультацією О. Весніна. Монтаж, налагодження обладнання та інша висококваліфікована робота виконувалась спеціалістами, зібраними з усього Радянського Союзу. До земляних робіт залучали десятки тисяч колгоспників із Запорізької та сусідніх областей, яких мобілізували через воєнкомати, по лінії комсомолу Під час відбудови потрібно було виконати не лише значний обсяг робіт, а й розв’язати низку технічних завдань, що постали вперше у практиці світового гідробудування. У якийсь момент виникла криза у зв’язку з припиненням поставок для станції турбін і генераторів фірмою із США. До виконання робіт підключились машинобудівники Краматорська та Ленінграда. Починаючи з четвертої машини, всі наступні агрегати були створені ними. Особливо відповідальну роботу виконав Новокраматорський завод важкого машинобудування – поставив турбіни таких розмірів, яких раніше в СРСР не виробляли.

Ключовим у відновленні Дніпрогесу став 1947 – 5 березня дав промисловий струм перший агрегат станції, 8 червня запрацював шлюз; 23 жовтня став під промислове навантаження другий агрегат Дніпрогесу; 13 грудня – третій. Останній агрегат став до ладу 12.06.1950. По 11 лініях електропередачі станція щорічно видавала 35 млрд. кВт/г електроенергії.

У 1950 на адміністратив ному будинку встановлено меморіальну дошку з чорного мармуру на честь відбудови Дніпрогесу.

У 1970 на будинку першої машинної зали встановлено дві меморіальні дошки з білого мармуру та бронзи – в ознаменування приїзду М. Калініна та Г. (Серго) Орджонікідзе у 1932 на мітинг, присвячений відкриттю Дніпрогесу та на честь 50-річчя плану ГОЕЛРО.

Дефіцит пікової потужності ОЕС України, необхідність підвищення ефективності використання гідроенергоресурсів стимулювали розширення Дніпровської ГЕС шляхом спорудження восьми додаткових агрегатів загальною потужністю 900 МВт. Начальником будівництва призначили Б. Кузьменко.

У 1969 почалось будівництво станції та нового суднохідного шлюзу, яке очолив Микола Олександрович Дубовець. У 1974 він став керівником Дніпровської ГЕС-2, а пізніше і об’єднаного комплексу. М. Дубовець – заслужений енергетик України, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, очолював Дніпровську ГРЕС до жовтня 2003. У 1980 – по закінченні будівництва ГЕС-2 – колектив було нагороджено орденом Леніна.

У 1996 компанія «Дніпрогідроенерго» почала ретельну реконструкцію Дніпровського гідровузла.

1.06.2002 завершився перший етап оновлення. У результаті реконструкції потужність ГЕС зросла на 40 МВт, ККД – на 3%. Це дало змогу щорічно виробляти 79 млн. кВт/год. додаткової електроенергії. Нині загальна потужність Дніпрогесу становить 1538,0 МВт.

Водозливна гребля. Довжина по гребеню 766 м, дугоподібна (радіус 600 м).

Найбільша висота по водозливу 41,6 м, по бичку – 69,5 м. Оглядові потерни в тілі греблі (верхня – 3,5х3,3; нижня – 1,5х1,5 м) використовуються для контролю стану греблі й дренажу.

Глуха гребля. Довжина по гребеню 251 м замикає напірний фронт споруд від щитової стіни до ухилу правого берега.

Будівлі ГЕС-1, аванкамера, щитова стіна. Будівля ГЕС-1 пригребельного типу, розташована на правому березі поза напором, за бетонною щитовою стіною. В стіні довжиною 216,5 м містяться прямокутні водозабірні отвори (6,5х9,5 м) з гратами для затримання сміття та швидкодіючими затворами. Вода до турбін подається дев’ятьма водоводами діаметром 7,62 м. Спіральні камери – металеві, відсмоктуючі труби – бетонні (облицьовані металом тільки в їх верхніх частинах).

Машинна зала. В машинній залі ГЕС-1 (231х24 м, висота – 18 м) встановлено дев’ять вертикальних гідроагрегатів потужністю по 72 МВт та допоміжний агрегат – 2,6 МВт. Кожний з основних гідрогенераторів підключено до трьох однофазних трансформаторів потужністю 3х30 МВА, напругою 13,8/154 кВ, які містяться між будівлею ГЕС та щитовою стіною.

Будівля ГЕС-2. Пригребельного типу, за 30 м від низової грані водозливної греблі в межах 18-ти лівобережних водозливних прогонів. Для водозабору ГЕС-2 слугують 16 водозливів греблі. У машинній залі ГЕС-2 встановлено 8 гідроагрегатів: два з обертоволопастевими (107 МВт) та шість – із пропелерними турбінами (115 МВт). Вода до гідротурбін надходить скісними залізобетонними водоводами (по два на агрегат) прямокутного перетину 9,4х7,5 м, які спираються на водозливи греблі. Конструктивна пов’язаність будівлі ГЕС-2 з греблею вплинула на її компоновку. Криволінійна у плані, вона складається з восьми секцій, розділених широкими прогонами.

Судноплавні споруди. На лівому березі. Сюди входять: аванпорт на верхньому б’єфі, трикамерний та однокамерний шлюзи й низовий підхідний канал. Конструктивно шлюз є скельною виїмкою з бетонним обличкуванням, а вище від скелі – у вигляді підпірних стінок (загальна висота 52 м).

Заповнення камери відбувається через водозабірник у верхній голові. Стік – через водоскиди галереї в нижній голові та боковий тунельний водоспуск у правій стіні камери.

[Днепровская гидроэлектростанция им. В. И. Ленина. Сборник документов и материалов 1920-1980. – Днепропетровск, 1980; Дніпрогес. – Запоріжжя, 2000. – С. 17-20; Запорожский индустриальный комплекс. – Днепропетровск, 1975; Мороко В.М., Турченко Ф. Г. Новітня історія України. – Запоріжжя, 2001. – С. 34; Дембровский А. К. Обсуждения проектов машинного зала Днепровской гидроэлектростанции// Строительная промышленность, 1930. – № 4. – С. 841; Бархин М. Г. Мастера советской архитектуры об архитектуре. – М., 1975. – С. 344; Архитектура СССР. – № 10. – М., 1939; Чинаков А. Г. Братья Веснины. – Иваново, 1970; Гуляницкий Н. Ф. История архитектуры // Архитектура гражданских и промышленных зданий. – М., 1984.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 60 – 63.

Довідка у Вікіпедії:

Більше фотографій:

Дніпрогес (гребля і силова станція) 1927 – 1932 рр. [Державний реєстр національного культурного надбання: пам’ятки містобудування і архітектури України (проект). – Пам’ятки України, 1999 р., № 2-3].