Жіноча гімназія (№ 62/33)

Клара Карафін, Олександр Тищенко

Розмір зображення: 1590:763 піксел

Фото 2014

Жіноча гімназія, 1902-1903 (архіт., іст.). Вул. Гоголя 62/33. Є домінантою перетину вулиць Гоголя та Леппіка, яка ефективно сприймається у середовищі сусідньої 2 – 3-поверхової забудови кін. 19 ст. – першої третини 20 ст. й паркового оточення суміжного кварталу перехрестя.

Побудована протягом 1902 – 1903, підрядчиками були брати Мінаєви, власники цегляно-черепичних заводів. 1920 у будинку колишньої жіночої гімназії розміщувався штаб 30-ї стрілецької дивізії. Після цього у травні 1921 тут розміщувався 1058-й евакошпиталь, саме у ці часи було вирубано весь сад при гімназії. 1926 будинок передано Запорізькому педагогічному технікуму; з 1950-х і до поч. 1980-х рр. тут розміщувалась СШ № 65, а після цього – Запорізький педінститут, який 1985 отримав статус державного, а 2004 – національного університету.

Як засвідчують старі фотографії, протягом окресленого періоду зовнішній вигляд будівлі дещо змінився. Первісно палісадник перед будинком було огороджено ажурними металевими гратами з центральною кам’яною брамою, які донині не збереглися. Не збереглося також чотиригранне шатро зі слуховими віконцями, яке висотно акцентувало споруду в її середній частині, розміщуючись позаду центрального аттика. Не збереглися також і високі старфажні стовпчики з фігурними завершеннями, ритм яких помітно увиразнював лінеарний силует будівлі вздовж периметра її карниза.

Споруда двоповерхова, з цокольним напівпідвалом. Мури цегляні, фасади не потиньковані, перекриття – пласкі. Поверхи пов’язані головними двомаршовими кам’яними сходами в центральній частині й такої ж кількості маршів, але меншими за розмірами, двома допоміжними сходами у бічних компартиментах. Будову завершує система вальмових та двосхилих дахів з шиферним покриттям. Споруда Т-подібна у плані, на центральній (продольній) осі розташований рівновисокий видовженому по вул. Гоголя основному об’єму, прямокутний у плані дворовий корпус. Бічні, симетричні центральній осі, компартименти вирішені як взаємоідентичні невеликі корпуси, які створюють сильновинесені ризаліти дворового і слабовинесені – чільного фасадів зі входами з боку подвір’я.

Поверхові внутрішні планування ідентичні й побудовані на основі однобічнокоридорної схеми з винесеним у бік вулиці рядом великих парадних кімнат (первісно – класів, потім – аудиторій) та коридором з боку подвір’я. Кімнати дещо дрібнішої нарізки (лабораторії, кабінети, санвузли, допоміжні сходи тощо), переважною більшістю винесені у бічні компартименти. Окремою й важливою частиною споруди є центрально-розташований дворовий корпус. Його другий поверх розміщено у рівні міжмаршового сходового тамбура головного корпусу, звідки здійснюється вхід до цього головного поверху.

Переважна більшість його внутрішнього поверху – нерозчленована, загального типу: первісно тут була розташована домова церква, нині – зоологічний музей. У низьких, з глухими вікнами, приміщеннях першого поверху знаходиться віварій. Досить виразне стильове рішення будинку гімназії витримане у дусі неоренесансу.

Великою репрезентативністю відрізняються пластично домінантні у забудові перехрестя вулиць форми чільного і торцевого (з боку вул. Леппіка) фасадів. Перший із них чітко скомпонований за центрально-осьовою схемою, а виділенням центрального значно розкріпованого й симетрично розташованих двох слабовинесених бічних ризалітів. Середня, завершена високим прямим аттиком, кріповка центрального ризаліту трактована як урочистий портал головного входу, до якого підведено високий ступінчастий ганок. Отвір входу є трицентровою великою аркою, акцентованою виразним кільовим архівольтом, п’яти арки спираються на невеличкі виразні діжкоподібні колони на високих тумбах, що фланкують вхід.

Заданий архівольтом мотив кільової арки закріплений його ритмічним повторенням в обрамуваннях великих напівциркульних вікон, які є основним мотивом членування вуличних та дворових фасадів. При цьому другий поверх вуличних та дворових фасадів трактовані як основні: вікна тут помітно більшого розміру, їх архівольти є дрібнопрофільованими, поверх завершено виразним пластично проробленим повним антаблементом з рельєфним фризом та декоративною аркатурою, яка підкреслює лінію карниза. Ще однією потужною горизонталлю є широкий міжповерховий гурт, пластику якого збагачено щільним профілюванням, задрібненим ритмом дентикул. Дещо простіше виглядає прорізаний вікнами меншого розміру перший поверх.

Тектоніку споруди підкреслено простінковими й кутовими (у ризалітах та кріповках) лопатками, оформлення яких носить поверховий характер, а в першому поверсі акцентовано додатковим горизонтальним рустуванням цих елементів. Значно спрощеніше виглядають дворові фасади, де зберігаються номенклатура й характер отворів, гуртів та інших головних елементів, але пластичне рішення обмежене простішим характером профілювань, відсутністю рустування в нижній частині і т. п.

В інтер’єрі вхідна частина приміщень при головному вході представлена великим розподільним холом, розділеним системою напівциркульних арок. В центральній частині розміщено велику сучасну гіпсову статую, яка символізує розквіт науки та знань і є алегоричною фігурою дівчини з глобусом та книгою в руках. Через хол здійснюється вхід до головних парадних розпашних сходів та великого наскрізного коридору центральної частини. У деяких з розміщених вздовж нього аудиторій збереглися ліпні плафонні розетки й старі металеві люстри.

У 1920 в будинку розташувався штаб 30-ї стрілецької дивізії, що прибула з Уралу на Південний фронт для боротьби з Врангелем. З жовтня 1920 по квітень 1921 дивізія входила до складу 4-ї армії, брала участь у визволенні краю від врангелівців, у Перекопсько-Чонгарській операції, у взятті Криму, в боях з Повстанською армією Н. Махна. За заслуги в розгромі Врангеля першою з частин Червоної Армії була удостоєна почесного звання «імені ВЦВК», нагороджена орденом Червоного Прапора (1921). Командиром дивізії в цих боях був Грязнов І. К. (1897 – 1940). З 1918 він брав участь у формуванні дивізії. Пройшов шлях від командира полку до начальника дивізії. В 1922, у зв’язку з від’їздом І. Грязнова на Вищі академічні курси, Запорізький виконком прийняв постанову про призначення його стипендіатом Запорізької губернії на весь час навчання та про перейменування вул. Кріпосної на вул. Грязнова.

У 1930-ті рр. комкор І. Грязнов командував Забайкальським військовим округом, був членом Військової ради Наркомату оборони СРСР, членом ВЦВК СРСР, репресований у 1938.

У громадській забудові старого Олександрівська будинок є типологічно цінною пам’яткою архітектури учбового призначення, з яскраво вираженими стильовими ознаками, він є також пам’яткою історії, пов’язаною з революційними подіями поч. 1920-х рр.

Нині використовується як корпус № 3 Запорізького національного університету, де розміщується біологічний факультет.

[Алексеев Д. Начдив Иван Грязнов. – Свердловск, 1968. – С. 3; Алексеев Д. Уральская жемчужина. – Свердловск, 1976. – С. 28; Державний архів Запорізької області – Ф. 24, оп. 1, спр. 303. – Арк. 55; спр. 689. – Арк. 22; спр. 339. – Арк. 80, 155, 189, 238; Ткаченко В.Г. Учебные заведения Александровска в конце 19 – нач. 20 в. // Культурологічний вісник, 1995, вип. 2. – С. 16-19.]

}77 – 80.