2017 р. Звід пам’яток України
Зінаїда Гудченко
Розмір зображення: 800:526 піксел
Ансамбль споруд церкви св. Василія Великого та дзвіниці, поч. 20 ст. (архіт.). Вул. Миру, на підвищеній терасі схилу гори у зеленому мальовничому масиві, внаслідок чого має локальну зону сприйняття. Гористий рельєф місцевості, на якій стоїть церква, помітно схилений зі сходу на захід.
Обидві споруди зведено в дусі народних традицій регіону, але їх архітектура позбавлена пластичності, характерної давнішим пам’яткам. Форми їх сухіші й аскетичніші. Первісний зовнішній вигляд споруд повністю змінений унаслідок ремонтів останніх десятиріч, коли всі дахи і поверхня вежі покрили листовою бляхою, набитою на існуюче раніше дерев’яне покриття. Нове «вбрання» порушило співзвучний ритм ансамблю споруд з навколишнім середовищем. За певними подібними архітектурними ознаками, слід вважати, що церква й дзвіниця будувалися тими ж майстрами, як і в селах Тишів та Ялове.
Церква Василія Великого двозрубна, тридільна, поставлена з брусів у «ластівчин хвіст». Рівноширокі прямокутні в плані бабинець і нава, значно вужчий вівтар – п’ятистінний. Всі зруби об’єднано загальним двосхилим дахом, який над вівтарем переходить у гранений. Будову оточує опасання, що спирається з північного сходу та півдня на випусти вінців зрубів, а з заходу – на дерев’яні стовпчики, утворюючи при вході галерею, на яку ведуть широкі сходи, компенсуючи уклін рельєфу.
Вежа церкви одноярусна, прямокутна в плані, завершується двоярусним верхом. Західна вежа стіни (?!) знаходиться в одній площині з фронтоном даху і західної стіни бабинця. Верх становлять сферичний купол на низькій чотиригранній шатровій основі та декоративна цибуляста главка на глухому ліхтарі. Верх увінчує трираменний хрест. Подібна декоративна главка завершує й східний кінець конька даху над вівтарем.
Стіни церкви обшито гонтом і вище (традиційно), і нижче опасання, де, звичайно, залишався відкритий зруб. Вікна прорубано над опасанням досить великі, порівняно зі старішими храмами, з арочними завершеннями, а в західній та східній стінах – невеликі круглі віконечка з дрібним заскленням. В інтер’єрі бабинець і нава утворюють єдиний простір, перекритий коробовим склепінням, лише умовно розділений вертикальним брусом до висоти навісу.
Нижче від церкви, у північно-західній частині ділянки, стоїть двоярусна дзвіниця, з нижнім рубленим ярусом на кам’яному фундаменті та каркасним верхом із заломом і піддашшям на випустах вінців зрубу, в плані прямокутна. Завершується будова невисоким шатровим дахом з сигнатуркою. Зруб обшито гонтом, дахи покрито бляхою. Дзвінний ярус з малими квадратними вікнами обшито вертикально дошками. Дзвіниця вирізняється приземкуватістю пропорцій, з переважанням горизонтальних членувань над вертикальними. Форми дзвіниці традиційні, тільки дзвінний ярус збудований у вигляді відкритої галереї.
Ансамбль споруд церкви й дзвіниці становить історико-архітектурну цінність як взірець дерев’яної архітектури Закарпаття поч. 20 ст., що засвідчує давні народні традиції. Нині використовуються за первісним призначенням.
Джерела і література
Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – К.: Будівельник, 1985. – Т. 2 – С. 181; Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Львів: «Мс», 2000. – С. 308- 310; Слободян В. Каталог існуючих дерев’яних церков України і українських етнічних земель // Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація. – 1996. – Т. 4. – С. 86.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 235 – 236.