Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Хоружівка

2008-09-14 17:31:00

Любі друзі!

Про те, чим є Хоружівка для нашого президента краще за нього не скажеш:

Я нічого не ховаю від своїх односельчан. Там моя пуповина. Мені Хоружівка сниться і буде снитися, доки я буду жити на цьому світі. Це моя Батьківщина, хоча б навіть маленька.

Подивитись на пуповину Віктора Андрійовича мені вдалося завдячуючи Українському журналістському фонду. Шлях до Хоружівки лежить попри пам’ятник мамонту. І не треба шукати тут якийсь ключовий фундаментальний сигнал.

В 1839 році сусідня з Хоружівкою Кулешівка належала графу Головкіну. Під час будівництва гуральні тут знайшли ребра, стегна, зуби – одним словом чимало кісток, яких вистачило на два скелети. Головкін так надихнувся знахідкою, що й спорудив чавунний знак. Цей мамонтовий пам’ятник був єдиним у світі, проте не так давно в Якутську наші російські друзі збудували мамонта в натуральну величину.

Тим, хто боїться мамонтів, для кого ця тема є серйозним резонансом (якщо ви помітили, під впливом Хоружівки я часом вживаю вирази в дусі Віктора Андрійовича), допоможуть у фельдшерському пункті, що поруч.

Хоч мамонтова тема, друзі, надихнула й чимало митців. На Сумщині випускають навіть горілку з мамонтом на етикетці. Горілка є різного калібру – від дорослої, до, як тут кажуть, дєцкої (чекушки). Не можу не привести і фрагмент оди, написаної місцевим ломоносовим Дмитром Білоусом.

Із книжкою Віктор зростав нерозлучним,

Учився, як інші, гасав за м’ячем,

Не думав, звичайно, він будучи учнем,

Що стане відомим колись діячем.

Спогадує Віктор: – Здається, ніколи

Я не думав так гостро про рідне, своє,

Та якось пішли ми з Хоружівки школою

В село Кулешівку, де пам’ятник є.

Далі юнак вивчає пам’ятник мамонту із подивом читає там напис про те, що «Место сие было границей между Польшей и Украиной». «А де ж Україна?!» – подумав юнак. Мовляв, в нас і назву держави крали, і хліб. Завершується поема так.

А що ж Україна дістала натомість?

Як дасть вона захисток землям своїм?

Підніме в синів і у дочок свідомість

Обстояти матір кому ж як не їм!

(Фото з Tablo ID)

Криниця, біля якої фотографувалась родина Віктора Андрійовича, майже не змінилась. Навіть люк, на якому стоїть Андрюша – той самий.

А от в іншому змін чимало. Родинна хата мало схожа на давню мазанку. І дарма – бо металочерепиця дещо контрастує з класичною місцевою архітектурою.

Навіть сіно, у якому кажуть можна заночувати в рамках туру лише за 140 грн., на цьому тлі дивиться трішки пластмасово.

Ось, скажімо, меморіальна хата хоружівського письменника Олекси Ющенка, що навпроти садиби знаменитіших Ющенків – значно автентичніша.

Приклад свого земляка наслідує ще один відомий хоружівець Михайло Дорошенко, головний редактор “України молодої” і позаштатний hr-менеджер президента. (Його металочерепиця видніється в правому куточку фото).

Родина Ющенка розглядає можливість, розказувала Ірина Геращенко, щоб віддати одну з кімнат в своїй хаті під своєрідний невеликий музей. Але не музей Віктора Ющенка, а під краєзнавчий музей, де б можна було побачити історію села, сторінку голодомору в Хоружівці. Коли була жива мама Віктора Андрійовича, її хата дуже притягала людей. Тому родина Ющенків хоче, щоб і зараз ця хата жила.

Контрастно виглядають і подвір’я Ющенків.

Замість літньої кухні – будинок у типово гуцульському стилі. Навіть без склопластику. Кагор на столах – гостьовий, сливи, хліб і мед – місцеві.

Лише за кілька кроків, позаду хати – сільський цвинтар. Тут поховано чимало людей з відомим прізвищем.

Поховані тут і батьки Віктора Андрійовича – вчитель літератури Андрій Андрійович і математики Варвара Тимофіївна. Мати, само собою, дуже переживала за сина, коли той подався у велику політику. Кажуть, йому довелося пережити кілька складних розмов із матір’ю, яка з радянських часів звикла вірити в усе, що говорять журналісти. У розпал передвиборної кампанії, восени 2004 року, Варвара Ющенко потрапила до лікарні з інфарктом. Там і померла. Відспівали матір президента у Києві, у Володимирському соборі. Часом у словах Ющенка можна відчути, що і життя матері, як і власне здоров’я він вважає платою за своє президентство.

Ще не так давно на могилі матері президента стояв тільки дерев’яний хрест. Віктор Ющенко розпорядився, щоб у Хоружівці “все було як при мамі”. Ще довго в обійсті тримали гусей і свиней, м’ясо яких віддавали дітям із дитбудинків. Очевидно, що граніти на могилі з’явились в контексті декоративної цегли й металочерепиць…

Зізнаюсь вам, я набираюся наснаги і життєвих сил саме у батьківській оселі в селі Хоружівка на Сумщині. Ми бережемо цю хатину, і час від часу я з приємністю приводжу туди своїх дітей та онуків, – розказував Віктор Андрійович. – Хочу, щоб вони навчилися відчувати своє, наше коріння. Мої діти вже посадили дерева коло будинку. Як і на тому місці, де раніше стояла стара хата з лежанкою, на якій нас із братом пеленала мати. Мої молодші діти дуже люблять гратися біля тих дерев.

Навряд чи можна засуджувати таку увагу знаменитих односельчан до рідної землі. Особливо, якщо це робиться не за бюджетні кошти, а за власні (як відомо, Петро Ющенко не бідна людина, тож чимало в селі збудовано саме за його кошти). Позиція перша – чудова дорожня карта. Дозволю припустити, що найкраща в області.

Позиція друга – будується сільрада. Також ніби в західноукраїнському стилі. За задумом спонсорів лише з такою мерією Хоружівка може сміливо дивитись в XXI століття. І ця теза знаходиться поза всякої дискусії.

Позиція третя, друзі – це меморіал Голодомору. Його відкрили у листопаді 2007 року за кошти Петра Андрійовича. Автор пам’ятника, що називається “Трагічні жнива” Анатолій Гайдамака, народний художник України, автор численних історико-культурних проектів. Композиція складається з кам’яного перевернутого плуга, якому не судилося зорати поле 1933-го, з 40 невеличких хрестів, поблизу яких – плити з іменами жертв голодомору. Вони поєднуються в один величезний хрест.

У списку жертв – родичі президента.

Центральна фігура меморіалу – маленька дівчина з п’ятьма колосками, притиснутими до грудей.

Церкву святого Андрія Первозванного, що за спиною дівчинки, збудували в 2005-2006 році за проектом того ж Анатолія Гайдамаки. Церква є своєрідним маяком для основ консолідації села.

Розписують її й досі силами львівської художньої школи.

Все знаходиться під патронатом того ж Петра Андрійовича. Оцю табличку звідкілясь теж приніс він.

У підвалі – так званий нижній, або зимовий храм.

Позиція четверта – експериментальна школа-інтернат.

Дітки тут лише живуть, харчуються і займаються в гуртках.

Навколо інтернату – немає паркану. Діти можуть вільно виходити в село, з чим не дуже згідні хоружівці. Проте це є хороший тест, проходження якого чекає вся українська громада.

На всю чималеньку будівлю – лише біля півсотні маленьких українців. Це, само собою, не комплект.

Діти навчаються у сільській школі, разом з іншими дітьми. В школі є і президентська парта. Школа складається з кількох корпусів й була відкрита тут ще земством.

Не дивно, що у відповідь на ці процеси, громада села на позачергових виборах знову сказала “Так!”. На фоні загальносумської підтримки блоку “промосковської зрадниці” (45% проти 35% в НУНС), хоружівці віддали блоку Ющенка 292 голоси проти 43-х за БЮТ. Знайшлися в Хоружівці і три прихільники Партії регіонів.

Колись в цих краях проходив кордон.

І водились мамонти.

Вадим Войтик (mr_brut)

[Злісні антиукраїнські випади автора я скоротив, а те, що стосується пам’яток – лишилось. М.Жарких, 19.02.2009 р.].