1966 р. Історія українського мистецтва
Значний інтерес в історії давньоруської архітектури становлять пам’ятки волинської оборонної архітектури – кам’яні вежі, що збереглися до наших днів [П.А.Раппопорт. Волынские башни. – У кн.: Материалы и исследования по археологии древнерусских городов, т. II, Крепостные сооружения древней Руси, М., 1952, стор. 203 – 223]. Височать вони в районах Бреста й Холма і належать до другої половини XIII – початку XIV століття – часу, коли після монголо-татарської навали посилився натиск польських, литовських, німецьких та угорських феодалів на західні області Русі.
Будівництво оборонних веж було зумовлене зміною в характері й техніці облоги та оборони міста. На той час було винайдено самостріл, широко застосовували каменометні облогові знаряддя – балісти («пороки»). Це викликало необхідність споруджувати в системі оборони високі вежі для ведення далекого бою з широким радіусом обстрілу. Літописи другої половини XIII століття неодноразово повідомляють про будівництво таких веж. Зокрема, оборонна вежа стояла в системі укріплень Холмського замку: «Вежа же среде города высока… подздана каменьем в высоту 15 лакот, создана же сама древом тесанымъ и убелена яко сыр, светящися на всеи стороны» [Полное собрание русских летописей, т. II, Ипатьевская летопись. СПб., 1843, стор. 196]. У Кам’янці князь Володимир Василькович «созда же в нем столп камен, высотою 17 сажней, подобен удивленію всем зрящим на не», а також «столп камен, высотою яко и Каменецкый» – у Бересті [там же, стор. 222 – 223]. Подібні вежі були і в Любліні, Чотирийську, Дрогобичі.
До наших днів збереглися чотири такі вежі. Дві з них – в околицях міста Холма. Одна вежа (біля села Білавиного) майже квадратна в плані (11,8: 12,4 м), складена з місцевого вапняку на вапняному розчині і має 16,6 м висоти (частина, яка збереглася). Товщина стін – 1,7 м. Вузькі вікна-бійниці було оздоблено різьбленими наличниками з зеленого холмського каменю. Вежа мала три яруси і була перекрита склепінням.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 221 – 222.