Городище

Юрій Моргунов

Городище, селище, курганний могильник, ранній залізний вік, раннє і розвинуте середньовіччя (археол.). За 0,5 км на північний схід від с. Посад та за 3,0 км на південь від с. Ведмеже.

Відоме по публікаціям В.Ляскоронського (1901), розкопкам М.Макаренка, дослідженням Ф.Копилова, М.Кучери, О.Сухобокова та Ю.Моргунова.

Городище розташоване на високому (52 – 54 м) останці третьої надзаплавної тераси правого берега р. Ромен, витягнутому з північного заходу на південний схід. Городище складається з двох взаємозв’язаних укріплень – західного та східного. Останнє, ймовірно, було основним, дитинцем: його майданчик на 2,0 м вище західного, має краще укріплені в’їзди та виділяється у загальній системі захисту городища.

Східне укріплення має в плані форму трапеції розмірами 110 х 60 – 25 м. Майданчик з трьох боків захищений валом висотою від 1,0 до 2,0 м. З заходу (з боку другого укріплення) підковоподібний вал має висоту 3,0 м, за валом іде рів глибиною до 2,0 м, потім вал висотою не більше 1,0 м та неглибокий рів. З північного та східного боку схил підрізаний ескарпом на якому збереглися залишки валів висотою від 1,0 до 2,0 м. З півдня ескарпом захищені обидва укріплення. Східне укріплення має два в’їзди, один з яких розташований у південно-східній частині. На 4,0 м нижче рівня майданчика він захищений першою парою валів та ровів, на три метри нижче по схилу другою, потім в’їзд похило спускається вздовж крутого схилу до річки. Другий в’їзд з’єднує східний та західний майданчики.

Західне укріплення в плані має форму трапеції розмірами 100 х 30 м, поверхня рівна, задернована. Підковоподібний вал продовжує напрямок східного укріплення. Його висота коливається: на півночі – 1,0 – 1,5 м (тут берег річки найкрутіший), з південного сходу – 2,5 – 3,0 м, на північному заході – до 4,0 м. У західному куті вал прорізано проїздом, стежка спускається до яру, що відділяє останець від плато.

Східне укріплення повністю зайняте кладовищем, тому звідси походить тільки підйомний матеріал: кераміка сер. 12 – сер. 13 ст. На західному -икультурний шар потужністю 0,4 м. З нього походять кілька ліпних роменських стінок, фрагменти стінок 12 – сер. 13 ст. та ювелірний пінцет.

Розріз валів західного укріплення показав, що культурний шар попередніх епох зрізався для досипки внутрішньовалових конструкцій при ремонті стін. Найдавніший вал був насипаний у скіфський час, 4 – 2 ст. до н .е., простежено роменський будівельний період 9 ст. з дерев’яною стовповою конструкцією, а також потужні оборонні споруди, що відносяться до сер. 12 ст. Матеріали досліджень передані до Роменського краєзнавчого музею.

[Моргунов Ю. Ю. Древнерусские городища течения р. Ромен / Ю. Ю. Моргунов // КСИА. -1983. – № 175. – С. 76 – 79.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 1071 – 1072.