Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Могила Скунця П.М.

Іван Хланта

Могила Скунця П.М.

Розмір зображення: 800:600 піксел

Могила Скунця П.М. (іст.). На кладовищі Кальварія. Вул. Тиха. У секторі визначних діячів краю. Надгробок – полірований сірий андезит у вигляді розкритої книги, де на сторінці з боку барельєф і напис: «Петро Скунць. 20.05.1942 – 30.04.2007».

Скунць Петро Миколайович (20.05.1942, смт Міжгір’я – 30.04.2007, м.Ужгород) – український письменник. Народився у селянській сім’ї. Закінчив філологічний ф-т Ужгородського університету (1963). Працював у газеті «Молодь Закарпаття», редактором видавництва «Карпати». З 1990 – редактор газети «Карпатська Україна».

Автор поетичних збірок «Сонце в росі» (1961), «Верховинська пісня» (1962), «Полюси землі» (1964), «Погляд» (1967), «На границі епох» (1968), «Всесвіт, гори і я» (1970), «Розп’яття» (1972), «Розрив-трава» (1979), «Сейсмічна зона» (1983), «Спитай себе» (1992), «Один» (2000), «Нічні портрети» (2003). Ряд його віршів поклали на музику144 композитори Д. Задор, П. Рак та ін. Відомий як перекладач й упорядник низки книг.

1962 – член Національної спілки письменників УРСР. Удостоєний у 1967 обласної премії ім. Д. Вакарова, лауреат обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка. Лауреат премії ім. А. Малишка (1986). 1997 – лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст. Був Почесний громадянин Ужгорода.

Помер в Ужгороді, де й похований. 20 травня 2009 на фасадній стіні Міжгірської ЗОШ №1, де він навчався, встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфом поета.

Джерела і література

Ігнатович О. Петро Скунць. – Ужгород, 1997. – 162 с.; Хланта І. Скунць Петро Миколайович // Енциклопедія Закарпаття. – Ужгород, 2007. – С.303.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 143 – 144.