Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

Стефанович В.А.

2007 р. Уманський Генріх Шліман

Дата: 15.05.2007

Цього року виповнюється 120 років з дня народження Василя Автономовича Стефановича – археолога, краєзнавця, невтомного дослідника історії Уманщини. Його життя – приклад того, як дитяча мрія може стати реальністю. Василь Стефанович – це наш український Генріх Шліман, а його Троя – це минуле Уманщини. Подібно до першовідкривача гомерівської Трої, Василь Стефанович проміняв професію економіста на мрію свого дитинства – археологію.

Народився Василь Стефанович 12 (25) квітня 1887 року на Полтавщині у сім’ї священика. Рід Стефановичів тягнеться з часів Петра І. Саме тоді у Вечірках поселився засновник роду – Стефан Нисходовський.

Ще в дитячі роки Василь виявляв величезний інтерес до археології. Він навіть створив удома невеличкий музей, в якому, серед інших експонатів, була й мамонтова кістка. Незважаючи на такі захоплення, вищу освіту здобув у комерційному інституті в Києві.

Втім, навіть у часи навчання на економічному факультеті дитяче захоплення археологією не згасало. 1913 року Василеві Автономовичу було доручено провести розкопки київських Батиєвих воріт, які були виявлені на спуску Володимирської вулиці на Поділ. У тому ж році він брав участь у розкопках слов’янських могил у Проневському лісі. Під час навчання краєзнавець досліджував також археологічні пам’ятки Полтавщини.

1918 року Василь Стефанович переїжджає до Умані як податковий інспектор Уманського повіту. А саме в цей час тут починає створюватись краєзнавчий музей. Маючи досвід роботи у Київському історичному музеї та Київському товаристві охорони пам’яток історії та старовини, Стефанович на громадських засадах бере участь у його організації.

Під час службових поїздок податковий інспектор збирає етнографічні та археологічні пам’ятки, якими значно поповнює фонди. Чимало експонатів Стефанович передав музею із власної колекції: козацький слуцький шовковий пояс XVІII ст., сім українських вишивок на шовку XVII ст. з біблійними сюжетами, Євангеліє 1671 року, надруковане у Львові тощо. У 30-х роках Василь Автономович і далі розривається між археологічними дослідженнями і роботою податкового інспектора в Старобельському, Фастівському, Київському окрфінвідділах.

Страшним лихом увірвалась у життя краєзнавця війна. Вона забрала у родини Стефановичів єдиного сина Миколу, який 1942 року загинув на Смоленщині… Коли 1944 року лиха звістка долетіла до батьків, дружина Василя Автономовича захворіла серцем і померла. Згадуючи про ті часи, Стефанович писав в одному з листів, що “в душі поселився смуток та відчай, а єдиною розрадою була робота у музеї”.

У 1943 році Василь Стефанович вирішив повністю присвятити себе археології – став науковим співробітником уманського музею. Одночасно він читав лекції про необхідність збереження пам’яток, за власні кошти проводив археологічні розвідки.

З 1948 року Стефанович завідує фондами Уманського краєзнавчого музею. На його плечі ліг весь тягар повоєнної відбудови. Саме в цей час до музею повертається частина експонатів – в основному археологічних. Але картини, книги, меблі, медалі й монети було втрачено, тому фонди потрібно було формувати майже наново.

Після виходу на пенсію у 1956 році Стефанович не пориває зв’язків з музеєм і продовжує працювати на громадських засадах. У цей час він розпочав створювати археологічну карту Уманщини. А щоб хоч якось зупинити варварське масове знищення пам’яток археології, звертається з відповідними записками та листами у Інститут археології АН УРСР та Раду міністрів УРСР.

Результатом було те, що у 1963-1964 роках відбулась паспортизація археологічних пам’яток. Але через значні порушення на Уманщині не було паспортизовано жодної пам’ятки. Не бажаючи з цим миритися, Стефанович поновлює боротьбу за збереження спадщини минулих віків. І у відповідь на старання краєзнавця у 1966 році було проведено додаткову паспортизацію.

Крім того, 1960-1970-ті роки були позначені для археолога напруженою роботою над створенням двотомного збірника “Археологічні пам’ятки Уманщини”, що вийшов у співавторстві з О.П. Діденко. Патріарх української археології Дмитро Тєлєгін висловив побажання, щоб такі збірники з’явились у всіх музеях України, зазначавши, що “книжка… є важливим першоджерелом з археології Черкащини”.

За час 60-річної роботи Стефанович передав музею 672 експонати, побував у більш ніж 200 селах, виявив 54 поселення трипільської культури і 72 – черняхівської. Не припиняв він і пам’яткоохоронної діяльності: намагався врятувати церкву у Зарубинцях на Жашківщині, будівлю ратуші, костелу в Умані, городище в Івангороді на Христинівщині…

Останні роки Василь Автономович проживав… у Черкаському будинку престарілих – у нього не залишилось рідні. Там він і помер у 1984 році.

“Ваше життя – чудовий подвиг в ім’я рідного краю, батьківщини”, – писав у листі до Стефановича відомий краєзнавець Михайло Пономаренко. З ним важко не погодитись.

Людмила Смілянець

Джерело: “Умань”

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 305

Модифіковано : 23.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.