Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

Церква Воздвиження

2010 р. Надставна святиня Тернополя

Дата: 10.04.2010

Добудованою і переробленою дійшла до наших часів чи не найстаріша будівля Тернополя – Надставна Церква. Первісний вигляд споруди зберегла тільки її середня частина. А от вежу з дзвінницею добудували у 1627 році.

Як і тепер, у давнину біля церкви плескотіли хвилі Ставу, але берег його був трохи далі, ніж сучасний – дорога ж була ширшою. Поряд храму стояла міська брама, якою виїздили усі, хто прямував на Львів, Бережани та й узагалі в західному напрямку. Усе оточували високі вали.

Існує легенда, що храм на місці теперішнього існував уже у часи князювання Данила Галицького, коли поселення на місці сучасного Тернополя ще звали Сопільче або ж Топільче. Одначе письмових підтверджень цієї версії немає і першою згадкою про нього є слова у грамоті князя Костянтина Острозького від 1570 року. Храм був православним – одним з трьох у місті. Він входив до оборонної системи тодішнього Тернополя.

Цікавою є згадка про околиці Надставної церкви у щоденниках мандрівника Ульріха фон Вердума XVII ст. Так, під днем 28 листопада іноземець записав: “з Тернополя по довгій греблі, що починається, напевно, за вісімсот чи дев’ятсот кроків на захід і через озеро й болота тут і там калюжами…”

Відтак виходить, що й тоді греблею понад ставом йшла жвава та все ж поганенька дорога. А ще Ульріха фон Вердума, вочевидь, у нашому місті добре допекли мухи, бо таку дрібницю просто так він би не зберіг для нащадків.

Свою долю церква цілковито ділила з містом і під час чи не щорічних татарських нападів. Одна легенда розповідає про старенького дяка Йосипа, який врятував Тернопіль. Отож однієї тихої серпневої ночі життя в місті затихло зовсім, тільки на міських укріпленнях-валах час від часу перекликалися вартові. З-поміж інших не спалося чомусь старенькому Йосипові. Він вийшов прогулятися надворі і раптом ніби почув іржання коня.

Вслухався чіткіше – нічого. Перейшов до недалекого цвинтаря , якого тепер уже немає. Потім вийшов на вежу. Перед взором у темряві справді постали нечіткі обриси руху великої кількості людей, якісь шатра. Тож Йосип вирішив не чекати на біду: “татари” – подумав він і почав заряджати невеличку гарматку.

Вистрелив. У стороні, куди поцілило ядро, почався гамір, татари почали відходити, а місто прокинулось і всі рушили до оборони. Почалася стрілянина, але до штрурму не дійшло, навіть церкви на межі Тернополя не зачепили. А наступного дня на стернях люди виявили закривавлений тапчан. Пізніше з’ясувалося, що Йосип поцілив безпосередньо у ватажка ординців Бакая. Тіло його татари забрали з собою.

Не залишаляся Хрестовоздвиженська церква і без особливих реліквій. Так, у храмі зберігали Євангеліє 1649 року. Оправу його позолотив тернопільський майстер Іоан 29 червня 1650 року. Та чи не найбільшою святинею парафіян стала ікона Пречистої Діви, чудотворність якої підтвердив особливою грамотою навіть львівський єпископ Атанасій Шептицький у 1730 р. Цим образом опікувалися тернопільські шевці, адже саме у помешканні їхнього колеги Маркевича Пречиста заплакала.

Побожна родина злякалася трамати таке диво вдома та офірувала ікону для церкви. Тепер її можна побачити у ще одному старовинному тернопільському храмі – Різдва Христового, або ж Серединній церкві.

Володимир Мороз

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 49

Модифіковано : 20.03.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.